Міхаель Фабріціус пише про потужні демографічні зміни на півночі Європи. Нова карта показує як міграційні потоки змінюють цілі регіони. Ні для кого не є таємницею, що в Європі відбуваються сильні міграційні рухи. І це не тільки урбанізація. Якщо поглянути на статистику за 2011-2017 роки, то стає очевидним, що громадян країн ЄС приваблює північ. В країнах Південної Європи можна побачити різке зменшення кількості населення. Окрім них, на це жаліються країни Балтії. До прикладу, у Франції населення все ще зростає, але вже не настільки сильно як в період з 2001 року по 2010 рік. В Іспанії процесу депопуляції приділяли значну увагу. Адже це стрімко зменшувало трудові ресурси країни. І Мадриду таки вдалося подолати цю кризу. Але найбільше в ЄС цікавить як же всі ці процеси відобразилися на найпотужнішій економіці Союзу – Німеччині. Тут цікавий факт, що міграція зі східних федеральних земель до більш заможного Заходу зменшилася. Ба більше того – є міста, які мають позитивну динаміку приросту. Ляйпциг вважається безумовним лідером. Берлін теж не стоїть осторонь. Варто зазначити, що навіть невеликі міста ростуть значно швидшими темпами ніж десятиліття тому. Навіть східні економічно слабкі міста країни почали активно залучати громадян до себе. Якщо казати в загальному сенсі, то в Німеччині активно зростає чисельність економічно-активного населення. І це навіть якщо враховувати суто офіційні звіти профільних органів влади. При цьому, кількість людей, які бажають залишити свої країни не зменшується. За даними демографів внутрішня міграція в ЄС має сильніший вплив, ніж зовнішні чинники.
Читайте також: Die Welt: глобальне протистояння США та Китаю, критичні помилки Меркель
Едуард Штайнер стверджує, що Росія полює на своїх же олігархів. Успішні люди завжди викликали підозру в Росії. З початку року атаки на цих людей досягли свого апогею. Владні еліти побоюються революції. Ситуація з реальним бізнесом в Росії завжди була так мовити “делікатною”. Нерідко успішні підприємці ставали жертвами рекету з боку місцевих можновладців. І це мова йде про тих хто не виділяється своєю присутністю в політиці. Але останнього часу атаки на бізнес в Росії стали регулярною справою. І це при тому, що сам Путін постійно закликає до лібералізації економіки та справедливішого підходу з боку правоохоронних органів. І тут не варто згадувати випадок лише з Міхаілом Ходорковським. Людей з ділового середовища, які потрапили під безжальний каток російської державної машини, дуже багато. І як правило це турбує самих лише підприємців. Потрібно розуміти, що в Росії дві групи еліт. Перша – це так звані “ліберали”, які не хочуть визнавати помилки економічного провалу в 90-х роках минулого століття. Друга – це “силовики”, які намагаються взяти під свій контроль все, що знаходиться в Росії. При цьому, важливо сказати, що “силовики” дуже бояться навіть найменшого вияву спротиву і нещадно подавляють його. Власне, з цим страхом і пов’язане численне рейдерство на приватні підприємства. І бізнесменам щоб вижити потрібно змиритися з таким порядком речей. Треба нагадати, що в Росії “силовики” самі активно займаються бізнесом, тому частина атак на бізнес відбувається через банальне бажання позбутися конкурентів.
Читайте також: Die WELT: загроза війни між Ізраїлем та Іраном, проблеми глобальної економіки
Ґіл Ярон пише про пошук Вашингтоном союзників. США хочуть патрулювати Перську затоку, щоб захистити торговельні судна від іранських атак. Вони шукають союзників. Американці хочуть створити військову коаліцію для захисту від дій Тегерана на морі. Вони збираються дати новій коаліції свої кораблі та розвідку. Мета проста – це забезпечити безперебійний прохід суден через Ормузьку протоку. Це їх відповідь на зростання напруги в цьому регіоні. Адже це дуже важлива частина світового морського коридору, через який щоденно проходять мільйони барелів нафти. Тегеран спробував першим заволодіти стратегічною ініціативою, щоб нав’язати опонентам свій порядок денний. Вийшло не так як хотілося. Адже почалося формування анти-іранської коаліції. І тут не треба розраховувати на європейський флот. Країни ЄС не бажають підтримати американський варіант вирішення кризи з Іраном. Але в самого Тегерану й так достатньо так би мовити “природних” ворогів. Саудівська Аравія та ОАЕ залюбки приймуть участь в створенні такої коаліції. І тут також треба врахувати той факт, що іранське озброєння застаріле і не дуже якісно виготовлено. Тому, у випадку прямого військового зіткнення є висока ймовірність великих втрат серед іранських військових. Питання лише полягає в тому хто перший порушить хиткий мир. Адже, здається обидві сторони протистояння готові до використання зброї. В Ірані розуміють власну вразливість перед американською зброєю тому спробують атакувати її союзників. Це так звана асиметрична відповідь. Але очевидно Дональд Трамп хоче уникнути одноособової відповідальності за розв’язання війни тому на всяк випадок домагається створення коаліції.
Читайте також: Die WELT: Путін втрачає контроль, події в Ормузькій протоці, бунтівний Гонконг
Боріс Кальноки інформує про те, що Ердоган прощається з Заходом. Перші ракети С-400 прибули з Росії до Туреччини. Президент Ердоган поставив під серйозний ризик свої відносини з США. Чому він це робить? Перша відповідь – Туреччині дійсно потрібна більш сучасна система ППО. Раніше, цим питанням повинні бути перейматися її союзники по НАТО. Але вони не надто переймалися цим питанням. Тому Ердоган вирішив сам взятися за це. Очевидно, що турки могли купити й американські системи Patriot. В принципі, так і очікувалося в Вашингтоні. Але турки захотіли ще й передачу технологій. Вашингтон цього ніяк не хоче. Тут росіяни відразу запропонували свій варіант з С-400. Але найцікавіше, що вони не збираються передавати програмне забезпечення. Турки керуватимуть обладнанням, але повний доступ до нього не отримають. Очевидно, логіку цієї незрозумілої обородки не розуміє ніхто. Подекуди, здається, що й сам Ердоган не до кінця розуміє тонкощів своєї гри. Можливо, він хоче досягнути значної переваги над Грецією чи посилення свого статусу в Середземномор’ї. Або турецький очільник аж занадто прагматично мислить. Мається на увазі, що він вважає, що Захід котиться до занепаду, тому намагається заручитися підтримкою диктаторів. Але так він робить фундаментальну помилку: диктаторські режими завжди програють країнам з потужною інституційною історією. Тому, в даному випадку ставка не спрацює. І це показав приклад Лівії та Судану, де як тільки були знищені диктаторські режими, то Туреччина відразу втратила свій вплив.