Die Welt: Спека як допомога в навчанні

Останні місяці були присвячені клімату. Спочатку Міжурядова група експертів із питань змін клімату представила звіт про наслідки нагрівання Землі. Відтоді ми знаємо, що зростання температури вже навіть на півградуса може стати вбивчим для всіх коралів, численних видів тварин і мільйонів людей, які страждатимуть від повеней, посух та голоду. Саме того дня Нобелівську премію за досягнення в галузі економіки отримав американський вчений Вільям Нордгаус, який уже дуже давно почав досліджувати вплив зміни клімату на економіку.
Пізніше міністри екології країн ЄС погодилися на зменшення автомобільних викидів до 2030 року на 35% — занадто мало для Нідерландів, які не можуть собі дозволити підняття рівня моря. Водночас у Берліні запровадили заборону на автомобілі з дизельними двигунами. У телепередачі Deutschlandtrend показали сюжет про те, що 74% німців вважають політику уряду щодо клімату заслабкою. А нещодавно ошелешені берлінці довідалися, що столиця отримає 200 нових двоповерхових автобусів, усі на дизельному паливі. На додачу в багатьох частинах країни вперто світило сонце — тиждень літа посеред жовтня. Чудово. І трохи моторошно. Так, наче саме небо хоче випалити нам на шкірі нагадування про кліматичну проблему.
Дотепер люди реагували на це радше не надто чуйно. Усі знають, що зміна клімату — це пекельний виклик. Надзвичайно ризиковано не зважати на нього. Але вдаватися до серйозних заходів теж ризиковано. Економічні інтереси, робочі місця, необхідність переосмислення, брак технологій — є так багато причин нічого не робити! Якою має бути відповідна реакція на проблему — суперечки про це точаться впродовж десятиліть. Уже давно кліматичні зміни — не тема для жвавих застільних бесід у колі друзів.
Так було до 2018-го. Але й до Німеччини дійшло тропічне літо. Спека як постійний стан. Випалені сонцем поля. Пересохлі ріки. Надто теплі озера. І тут починається, раптом супернудну тему «екологічного сліду» обговорюють за столом у їдальні, колеги виявляються противниками міжміських авіарейсів у межах країни, електромобіль сусіда більше не здається дивацтвом, а цілком реальною альтернативою. Раптом багато що ставиться під питання: чи так уже потрібні ящики з мінеральною водою, споживання електроенергії, пластикові пакети?
Хіба не наївно думати, що відмовою від авіарейсів на короткі відстані та переходом на бамбукову зубну щітку можна врятувати світовий клімат? Наївно та навіть немудро. Щоб припинити нагрівання Землі, потрібні радикальна перебудова практично всіх економічних галузей, революція у видобутку енергії та дуже багато технологічних інновацій. Не лише в Німеччині або Європі, а скрізь. Без США та Китаю кліматичні зміни не спинити.
Водночас коли люди починають говорити про відмову від рейсів на короткі дистанції, то це не так і безглуздо. Адже спроба долучитися — завжди добрий знак. Хоч і відомо, що полотняний мішечок не стримає нагрівання землі ні на мільйонну частку градуса, люди беруть його із собою до супермаркету. Тут є символіка: показати, що зрозумів. Інколи переосмислення може бути навіть приємним. Багато хто, змінивши автівку на велосипед, сприймає це як перевагу. А ще йдеться про самоствердження: я хочу мати майбутнє, отже, беру участь у його формуванні. Звісно, глобальні кризи можна вирішити тільки глобально. Але це не означає, що ми приречені на індивідуальну пасивність. Той, хто дозволяє, щоб його торкнувся конфлікт, схоче взяти участь у його вирішенні. Це свідчить про почуття відповідальності. А її бере на себе той, хто ще чогось чекає від життя. 50 років тому багато чого неможливо було собі уявити. Надто незручним, аскетичним чи просто божевільним видалося б тоді людям те, що ми цілком природно робимо сьогодні: застібувати ремінь безпеки в авто, не курити в ресторанах, прибирати за собакою на прогулянці. Деякі з цих способів поведінки вдалося запровадити за допомогою санкцій, інші просто так. Але насамперед вони стають загальноприйнятими завдяки тому, що багато хто усвідомлює їх необхідність. Змінився час. Ось і тепер у людей з’являється особисте ставлення до зміни клімату, вони вносять недопущення глобальної кризи у власний життєвий проект, забезпечують майбутнє.