У німецькій історії були фази потужної еміграції та потужної імміграції, зараз суспільство переживає обидва явища одночасно. Високому рівню імміграції (якщо порівнювати з історичними та міжнародними даними) протистоїть велика кількість німців, що виїжджають із країни. Міграційний звіт федерального уряду від 2018-го засвідчує, що за три роки між 2016-м і 2018-м виїхало на 295 тис. німців більше, ніж повернулося. Ці цифри в ньому взяті з даних Федерального управління статистики (Destatis) і стосуються всіх німців, окрім пізніх переселенців. Те, що міграційний звіт федерального уряду завжди охоплює позаминулий рік, відповідальні науковці обґрунтовують тим, що беруть дані з різних джерел — від Управління статистики й Міністерства закордонних справ аж до Eurostat.
Згідно з міграційним звітом із 1993-го кількість німців, що виїхали, щороку перевищує кількість тих, які повертаються, щоправда, беручи до уваги повернення пізніх переселенців, міграційне сальдо до 2004-го було позитивним. Сальдо утворюють всі приїзди на постійне проживання мінус усі такі від’їзди. За даними міграційного звіту, між 2005 і 2015 роками середньорічне негативне сальдо становило 39 тис.
Але чому тоді кількість тих, хто виїжджає з країни, зросла настільки, що між 2016-м і 2018-м Німеччину щороку покидало на 100 тис. осіб більше, ніж поверталося? Ймовірно, причина передовсім у зміні підходу до статистики. Бо до 2015-го емігрантами вважали лише тих, хто знімався з реєстрації в Німеччині, використовуючи при цьому нову адресу за кордоном. У 2016 році це змінилося: відтоді виходять із того, що коли особа знімається з реєстрації в Німеччині й більше ніде в країні не реєструється, то вона переїхала за кордон. Оскільки малоймовірно, що німці після переїзду всередині країни в таких кількостях відмовляються від прописки на новому місці. Новий підхід дослідників населення вважають надійнішим.
Читайте також: Голос із мурашника
Можливо також, що й до 2016-го з країни виїжджало значно більше німців, ніж це зазначено в офіційній міграційній статистиці Destatis. Але, як дізнався Die Welt у Федеральному інституті соціологічних досліджень, заднім числом нічого прояснити вже не можна.
Серед студентів багато сирійців
Кількість іноземців, що прибувають, залишається на історично високому рівні. У 2018 році сальдо було позитивним і становило 460 тис. осіб (див. «Два потоки»). Отже, більше прибулих іноземців, ніж тих, хто відбув. З часу існування Федеративної республіки вищими були цифри тільки в шести роках: у 1970-му (542 тис.) — пік гастарбайтерів, у 1992-му (596 тис.) — незадовго після розпаду Радянського Союзу, а тоді у 2014–2017 роках, коли прибували шукачі притулку та мігранти зі східних країн ЄС. Після пікових значень у 2015-му (1,11 млн) і 2016-му (635 тис.) різниця знову меншає.
Міграційний звіт містить також дані щодо складових міграційного сальдо з 460 тис. іноземців: основними джерелами іммігрантів до ФРН, як і попереднього року, були інші країни ЄС (195 тис.), передовсім Румунія (62 тис.), Хорватія і Болгарія (по 25 тис.). З азійських країн прибуло 118 тис. осіб, серед них найбільше сирійців — 29 тис. Туреччину федеральне відомство статистики вважає не Азією, а Європою. Країна між континентами внесла в сальдо 18 тис. прибулих.
Оскільки міграційна статистика Destatis має розподіл за країнами походження, а не за дозволами на перебування чи метою, у міграційному звіті є дані іншого важливого джерела — Центрального реєстру іноземців (AZR). За цим способом оцінки імміграція була вищою, ніж за даними міграційної статистики. Із 1,162 млн прибулих іноземців і 640 тис. громадян, які відбули, на 2018 рік отримуємо сальдо 522 тис. осіб. Центральний реєстр показує, що до Німеччини у 2016-му прибуло 526 тис. іноземців із країн ЄС. Для 97 тис. із них причиною стало об’єднання сім’ї, що на 15% менше порівняно з минулим роком. Близько 170 тис. — це прохачі притулку чи біженці за квотами (див. «Мета вашого прибуття»).
Читайте також: Вікторас Пранцкетіс: «Європейські політики почали розуміти, що сьогодні інвестиції в Україну — це інвестиції в майбутнє ЄС»
Кількість так званих освітніх іноземців, що прибувають на навчання, у 2018-му знову зросла й із 110 тис. осіб у першому семестрі навчання сягнула рекордного рівня. Серед них не лише 48 тис. іноземців, які прибули за студентськими візами, а й шукачі притулку та члени сімей. Вони вже мали право на здобуття вищої освіти за кордоном і почали навчання в Німеччині. Китайці, як і щороку з 2006-го, у 2018-му знову були найбільшою групою, за ними індійці. Однак із 2017 року одним із лідерів серед країн походження студентів стала Сирія. У 2018-му 6 тис. осіб із країни, у якій триває громадянська війна, почали навчання в Німеччині. 10 тис. іноземців приїхали на навчання чи мовні курси, 61 тис. на роботу, із них 39 тис. фахові та висококваліфіковані працівники з країн ЄС. Трудова імміграція з третіх країн, ідеться в міграційному звіті федерального уряду, демонструє майже постійне зростання: із 26 тис. у 2009 році до 61 тис. у 2017-му та 2018-му.
Оскільки імміграція постійно тримається на високому рівні, вже майже чверть німців походить із мігрантів. Тобто або самі прибули (13,5 млн), або принаймні один із батьків народжений без німецького паспорта. Зростання частки мігрантів у суспільстві пов’язане не лише з прибуттям і високою народжуваністю серед матерів-іноземок, а й із приблизно таким самим скороченням німецького за походженням населення. Кількість немігрантів із року в рік зменшується на кількасот тисяч осіб: у 2005-му в Німеччині жило 66,4 млн уроджених німців, у 2018-му їх було вже тільки 60,8 млн. Цікаве також порівняння поколінь: у 2018-му у віковій категорії 50–55 років було 5,6 млн німців немігрантського походження, серед 25–30-річних їх було значно менше — 3,4 млн, а серед дітей до п’яти років, за даними Управління статистики, таких налічувалося лише 2,2 млн осіб.
Читайте також: Уже не 52 мільйони, але ще й не 26
Відчутніша за еміграцію постійна низька народжуваність. Згідно з даними Федерального інституту дослідження населення, у жодній іншій країні світу не затягується так надовго настільки низький рівень народжуваності. Із 1975-го, тобто майже 40 років, у середньому на жінку припадало менше ніж 1,5 дитини. Із 2015-го ця цифра дещо зросла, але здебільшого завдяки великій кількості емігрантів: серед народжених у 2018 році 788 тис. немовлят (на 2,6 тис. більше, ніж у 2017-му) 683 тис. було з німецьким громадянством і 105 тис. без нього. Для порівняння: у 2014 році народилося тільки 52 тис. немовлят із виключно іноземним громадянством. Відтоді щороку є значний приріст, передовсім через шукачів притулку.