Неторкані ліси, усамітнені дерев’яні хати на безкінечних озерах, відпочинок в абсолютній тиші — шведська природа запрошує до мрій. Однак коли Аманда Ювас думає про шведську природу, то в її голові зринають геть інші думки: нескінченні марші у важкій амуніції, дні тренувань на виживання й тижні далеко від сім’ї. «Якось ми провели в лісі дев’ять днів», — розповідає 20-річна шведка.
Після відновлення обов’язкової військової служби Ювас однією з перших серед шведок пішла до армії. «Це було справді важко», — згадує дівчина. На початках її особливо лякали стрільби. Із середини червня вона знову цивільна, працює в готелі у Стокгольмі й незабаром хоче піти навчатися. Якби не призов, то навряд чи пішла б до армії, каже Ювас.
У 2017-му, після семирічної паузи, Швеція відновила військовий обов’язок. Надто мало шведів ішли до війська за власним бажанням. Наприкінці 2016-го бракувало близько 8 тис. призовників, тому неможливо було втримати чисельність військ на рівні 20 тис. І це тоді як нейтральній країні на Балтійському морі дедалі більше загрожує Росія. «Не можна допустити, щоб вакантною залишалася хоча б одна посада, адже в іншому разі ми, ймовірно, зможемо добре воювати, але не потрапимо в потрібне місце, — каже Йоганнес Малмінен, виконувач обов’язків дослідного директора Шведського інституту оборонних досліджень, підпорядкованого Міністерству оборони. — Ми в Швеції це зрозуміли, тому знову запровадили обов’язкову службу».
Читайте також: Гібридне протистояння. Шведський досвід
Тепер країна робить ставку на «м’який» військовий обов’язок: кількість новобранців збільшилася, хоча є простий шлях обійти призов. Можливо, це модель, яка могла б функціонувати й у Німеччині? Адже Бундесверу бракує фахівців у певних галузях.
Ювас народилася 1999-го, із досягненням 18-річчя їй, як і решті з 94 тис. шведів цього самого року народження, довелося зареєструватися онлайн, інакше загрожував штраф. «Коли знову запровадили військовий обов’язок і кожен мав зареєструватися, я подумала: можливо, мені піти до армії», — пригадує вона. Із зареєстрованої молоді на проходження медкомісії запросили тільки 4,5 тис. чоловіків і 1,5 тис. жінок. Зрештою, шведська армія призвала лише частину від загальної кількості: у 2018-му службу розпочали лише 2,5 тис. призовників і 1,2 тис. добровольців. Загалом це все-таки більше, ніж 2,3 тис. шведів, які у 2017 році пішли до армії за власним бажанням.
Ювас могла б відмовитися без наслідків. Ті, хто не може поєднати військову службу зі своїми переконаннями, сьогодні у Швеції не мусять проходити навіть альтернативну цивільну службу, бо вона й надалі скасована. Попри це, частка призовників, які не відмовилися від проходження служби, дуже висока. За даними шведської призовної служби, тільки дві особи з тих, кого призвали у 2018-му, не були прийняті на службу.
Відновлення обов’язкової служби в армії — це один із багатьох кроків, якими Швеція останнім часом посилює оборону країни. Держава, що тісно співпрацює з НАТО, збільшила й видатки на оборону. Військові видатки у 2018-му були найвищими за останні 10 років: вони сягнули $5,73 млрд і зростатимуть далі. Фінансувати збільшення видатків на оборону з 1% до 1,5% ВВП до 2025-го соціал-демократичний уряд планує, серед іншого, через новий податок.
Впровадження обов’язкової служби також потребує коштів: «Викликом тут є необхідність відновлення інфраструктури для військовозобов’язаних. Потрібні житло, викладачі та місця для навчання, — пояснює експерт Малмінен. — Сьогодні в армію намагаються повернути досвідчених фахівців, які останніми роками пішли в приватний сектор через зменшення фінансування. Окрім того, непросто використовувати старі навчальні полігони. Протягом останніх 30 років біля заморожених полігонів частково з’явилися поселення або їхнє використання тепер ускладнюється природоохоронними приписами». У Німеччині з часу скасування обов’язкової служби у 2011-му щороку служать 8–9 тис. добровольців. Це хоч і більше, ніж у Швеції, але для країни з увосьмеро більшою кількістю населення замало. Особливо порівняно з колишньою обов’язковою службою, яку востаннє у 2009-му пройшли 37 тис. німців.
Читайте також: Польща в активній обороні
Карло Масала, професор із міжнародної політики Університету Бундесверу в Мюнхені, скептичний щодо шведського варіанта для розв’язання проблем у Бундесвері: «Ми в Німеччині також маємо проблему з малою кількістю людей, які йдуть на службу добровільно, але ще більша проблема — відсоток тих, хто потім залишиться». Навіть якщо таки вдасться залучити справді хороших людей, це не вирішує виклику втримати їх для тривалої військової служби. «Для цього потрібна система заохочень», — переконаний Масала. У Швеції ж ідеться передовсім про збереження чисельності військ. Окрім того, експерт із оборони вважає, що серед 18-річних ще важко розпізнати спеціалістів, яких бракує в Бундесвері. «У нас проблема з високотехнологічними напрямами, наприклад авіацією і космонавтикою, — каже він. — Добрі успіхи в математиці ще не означають успіхів загалом у навчанні».
Чого Німеччина може навчитися від Швеції, то це того, що для подальшої розбудови армійської інфраструктури потрібні гроші. Перш ніж Ювас пішла служити, батько розповідав їй про свій досвід. «Ліжко й досі таке саме», — жартує вона. Змінилося з часів її батька, однак, те, що з 2017-го призивають і жінок. Цього за 109 років, за винятком короткотривалого призупинення призову, ще не було.
Попри це, серед своїх друзів Ювас єдина служила: «Для багатьох іти до армії було просто немислимим». Але довгих дискусій чи негативної реакції вона не мала. Це, ймовірно, пов’язано з геостратегічним розташуванням Швеції: з часу російської анексії Криму в країні зросло почуття загрози, збільшився страх перед агресією з боку РФ. Тому Стокгольм у 2016-му знову розмістив свої війська на шведському острові Готланд у Балтійському морі. А у 2018 році уряд оновив інформаційну брошуру на випадок кризи чи війни й розіслав її в усі 4,8 млн домогосподарств країни.
Читайте також: Нові обличчя повітряної війни
Свобода проти примусової служби
«Ми не маємо загрозливих сценаріїв для Німеччини, — каже німецький експерт з оборони Масала. — Тому в нашій країні тема строкової служби обговорювалася не так із погляду безпекової політики, як із погляду того, наскільки сильно такою примусовою службою можна втручатися у свободу молоді». Відокремлення військової та цивільної служби, як це зробила Швеція, Масала вважає доцільним, оскільки рішення щодо відновлення призову має ґрунтуватися виключно на безпеково-політичних міркуваннях, а не змішуватися із соціально-політичними аспектами.
Чи відновлять у Швеції згодом ще й цивільну службу, поки що незрозуміло. Але країна хоче й надалі збільшувати кількість військовозобов’язаних. Так, у березні 2019 року комісія Міністерства оборони запропонувала призивати з 2024-го по 8 тис. рекрутів щороку. Ця пропозиція ляже в основу проекту закону про оборону на 2020–2025 роки. Шведський експерт Малмінен вважає, що через таке збільшення в певний момент може розпочатися дискусія про справедливість. «Тоді, щоб зробити службу привабливою, країна має застосувати як батіг, так і пряник», — підсумовує він.
Ювас нині не уявляє себе в армійських лавах після закінчення строкової служби. Але не шкодує, що свого часу пішла до війська: «Я рада, що була в армії, бо там подорослішала». І вона навчилася того, чого точно не вміє ніхто з кола її друзів, — маневрувати медичним автомобілем по узліссю.