Коли Ніна-Марія Ванек розповідає про свою роботу, це звучить так, ніби вона детектив. 48-річна дослідниця переглядає пожовклі архіви й дивиться мікрофільми, йде за доказами, збирає по шматочку головоломки та намагається за цими підказками виявити схему. Її пошук слідів сягає на понад 700 років у минуле. Тоді щось зникло, а тепер Ванек хоче це відшукати. Щось цінне, унікальне, чого не можна ані побачити, ані доторкнутися — лише почути: звуки візантійської церковної музики.
Ванек — музикознавиця з Віденського університету. Вона понад 20 років досліджує духовну музику Східної Римської імперії. Центральна тема її досліджень — співи псалмів, мелодії яких, однак, записували лише з XIV століття. Не збереглося письмових згадок про те, як співали люди на службах чи ченці в монастирях. У своєму актуальному дослідженні Ванек намагається заповнити цю прогалину та реконструювати звучання псалмів із Х століття.
Це звучить авантюрно, зважаючи на швидкоплинність музики: щойно пролунає останній звук, вона перестає існувати. А втім, такі вчені, як Ванек, хочуть повернути до життя стародавні звуки — звуки, які лунали сотні, тисячі або навіть десятки тисяч років тому. Як відбувається ця незвичайна дослідницька робота та як звучать її результати?
Ніна-Марія Ванек робить ставку на псалми. Ці короткі поетичні біблійні тексти були невіддільні від релігійного життя Візантії. Для кожного літургійного свята були передбачені певні псалми, часом їх читали, але переважно співали. Подібно до григоріанських хорів західної церкви, співати дозволялося лише чоловікам, одноголоссям і без інструментального акомпанементу — так заведено й сьогодні. «Через часті повторення люди знали мелодії напам’ять», — говорить Ванек.
Ноти віком 2200 років
Усе змінилося в XIV столітті, коли «вибухнуло», як каже Ванек, візантійське продукування музики: раптово всюди з’явилися нові співи. «Композитори вдавалися до старих зразків, але переробляли мелодії так, що вони ставали дуже мистецькими і складними — і їх ставало все важче запам’ятовувати», — пояснює вона. Тому репертуар записували на папері переважно ченці численних монастирів.
Отже ченці у Візантії були піонерами. До ідеї записувати мелодії людство прийшло значно раніше. «Перша записана музика датується приблизно 1400 роком до Христа», — говорить Штефан Гаґель, музичний археолог і класичний філолог з Австрійської академії наук. Найстаріші ноти у світі знайшли на розбитих клинописних табличках у сучасній Сирії; реконструювати з них мелодію неможливо.
Читайте також: Музична медицина
Натомість зі Стародавньої Греції майже повністю збереглися деякі пісні, записані на папірусах, кам’яних табличках і навіть надгробку. Найстаріша з них датується ІІ ст. до н.е.: гімн богові Аполлону. За словами Гаґеля, греки використовували дві системи запису, де замість нот були букви, — одну для інструментальної музики, іншу для співу. Обидві добре читаються: «Шість мелодій можна виконати й сьогодні, вони навіть звучать досить гармонійно».
Однак у цій реконструкції є одна проблема: «Ми можемо грати мелодії, але супровід не записаний», — говорить Гаґель. Проте з текстів та інструментів можна зробити висновок, що такі акомпанементи мали існувати; музиканти, залежно від їхньої майстерності, могли самі їх укладати.
Щоб отримати уявлення про повну картину звуку, музичний археолог збирає підказки з уривків текстів і аналізує спосіб гри за допомогою ілюстрацій, наприклад, на вазах чи мозаїках. А ще він сам відтворює стародавні інструменти, на яких потім випробовує інтервали та гармонії. «Це не один в один так, як музика звучала тоді, але настільки близько, наскільки ми можемо підійти», — говорить Гаґель.
У дослідниці Візантії Ванек немає жодних інструментів, до яких би вона могла вдатися; зрештою, вони в грецькій церкві заборонені. Її єдине джерело — колекції рукописів із величезною кількістю версій із монастирів і національних бібліотек. Лише перший псалом «Блаженний чоловік, що не йде за порадою нечестивих» Ванек проаналізувала для наукової статті в 16 редакціях.
Щоб відновити спів псалмів до їхньої письмової фіксації, Ванек передовсім шукає ранню версію, переважно з початку XIV століття, і переносить цю мелодію в сьогоднішню систему п’яти ліній. У Візантії використовували не нотний, а інтервальний шрифт: з нього прочитуються не конкретні звуки, а тільки відстані між ними. У цих так званих невмах був вказаний лише початковий тон. «А звідти я пробираюся від інтервалу до інтервалу, — говорить Ванек. — Наскільки це можливо, бо не всі інтервали відомі; до того ж багато звукових інтервалів надто відрізняються від західної музики, щоб передавати їх точно».
Такі проблеми знає й класичний філолог Штефан Гаґель: «Гама, яку ми знаємо з клавіш фортепіано, була для греків лише одним із багатьох варіантів». Окрім неї, вони також використовували частки звукових кроків, які фортепіано просто не видає, наприклад, третини або чверті тонів. Щоб ці звуки були чутні, Гаґель розробив комп’ютерну програму та вніс у неї наявну гармонію. Таким чином, його програма може максимально точно відтворювати всі відомі мелодії, у тому числі ноти з надгробка, так звану пісню (епітафію) Сейкілоса. Прослуховування цієї мелодії зворушує тисячолітніми меланхолійними звуками.
Дослідниця Візантії Ніна-Марія Ванек досі може тільки мріяти про комп’ютерний аналіз. Для реконструкції співів псалмів програми немає. Водночас техніка теоретично могла б не лише звільнити її від розшифрування в п’ятилінійну систему, але й допомогти у вирішальній частині її роботи: пошуку мелодійного каркаса. «Це так, наче переді мною велика опера, заснована на пісні «Всі мої каченята» («Alle meine Entchen» — одна з найвідоміших дитячих пісень німецькою. — Ред.), яку я, однак, не знаю», — пояснює Ванек. «Моє завдання — дистилювати цю просту мелодію з усіх цих надмірних прикрас».
Крізь віки. Так звана пісня Сейкілоса — ноти, викарбувані на надгробку між І та ІІ століттями нашої ери — найдавніший запис цілого музичного твору, що дійшов до нас
Для цього псалмоспіви позбавляють прикрас і скорочують. Себто Ванек, наприклад, дивиться, які слова та склади дуже розтягуються та яку мелодійну лінію вона отримує, коли випускає ці так звані мелізми. Адже такі зайвини завжди додавали пізніше: «Чим простіший спів, тим ближчим він мав би бути до суті древніх, переданих усно, мелодій». Часто вона також порівнює кілька версій мелодії, щоб визначити найпростіший варіант чи знайти послідовність звуків, яка проходить крізь усі версії як своєрідна базова формула.
Саме в цій виснажливій порівняльній роботі може допомогти штучний інтелект, значно швидше шукаючи шаблони в мелодіях чи навіть вираховувати можливі первинні версії. Утім, зараз Ванек не залишається нічого, крім складної роботи вручну, також і під час пошуків, адже баз даних немає. «Я проводжу дуже багато часу, переглядаючи старі рукописи в оригіналі чи на мікрофільмах», — каже вона.
До реконструкції втрачених звуків часто долучаються й професійні музиканти. Про це говорить музичний археолог Арнд Ад’є Бот, який зараз в університеті Гаддерсфілда проводить дослідження про світ звуків доісторичного міста пірамід Теотіуакан у сучасній долині Мехіко. Бот, як і Штефан Гаґель, член European Music Archaeology Project (EMA), у якому вчені з різних дисциплін хочуть озвучити ранні звуки європейського континенту. У цьому їм допомагає приголомшлива знахідка з льодовикового періоду: флейти з пташиних кісток і бивнів мамонта, розкопані в печерах на краю Швабського Альба, вік яких від 38 тис. до 40 тис. років.
Флейти з льодовикового періоду
Ці флейти з чотирма чи п’ятьма отворами вже були «цілком розвиненими інструментами», говорить Бот. Оскільки отвори можна відкривати та закривати в різних комбінаціях, з них можна було видобувати дуже багато звуків. «У цьому спектрі можлива будь-яка мелодія — від прекрасного шелесту музики до фрі-джазу». Однак що та як на них насправді грали — прочитати зі знахідок неможливо».
Читайте також: Початки української музики
Тут працюють професійні музиканти: на репліках вони намагаються віднайти доісторичний стиль гри, як-от флейтистка Анна Фрідеріке Потенґовскі, яка в межах проєкту Бота EMA вже донесла до сучасності крихкий, сферичний звук флейт кам’яного віку. Музичні етнологи вивчають інструменти та способи гри по всьому світу, наприклад, в Австралії та Папуа-Новій Гвінеї. Так, за словами Бота, «з сьогоднішньої музики можна провести паралелі та зробити висновки про звуки минулого».
Ніна-Марія Ванек цього зробити не може. Те, що сьогодні співають у грецьких православних церквах, засноване на великій реформі візантійської музики в 1820-х і для західноєвропейських вух звучить майже як заклики муедзина. «Іноді це лише віддалено пов’язано з мелодіями Середньовіччя», — каже вона. Непорівнянні з псалмоспівами Східної Римської імперії й григоріанські хорали.
Та все ж є кавер-групи, наприклад, Cappella Romana колеги Ванек Александра Лінґаса. Цей професор Лондонського міського університету докладає всіх зусиль, щоб максимально наблизитися до історичного оригіналу. Слухаючи онлайн, як його група заспівує 140 псалом, відчуваєш, як майже містичні, медитативні звуки чоловічого хору немов проникають глибоко під шкіру. Але чи справді тоді спів звучав саме так? Ванек сприймає це з гумором: «Поки не знайдеться компакт-диск XIV століття, ми цього ніколи не дізнаємося».