Die Welt: Що буде з прихильниками теорії змов, коли коронавірус буде подолано?

Світ
8 Вересня 2021, 14:07

Ми в 2022 році. Пандемію коронавірусу подолано. Глобальні кампанії з вакцинації врешті перемогли вірус. Економіки відновлюються. Соціальне життя повертається до норми. Державні обмеження індивідуальних свобод знято. Для більшості людей таке закінчення нинішньої пандемії, мабуть, було би дуже бажаним. Але як щодо тих, хто інтерпретує корону лише як привід для поневолення мас правлячими колами? Як реагуватимуть на завершення пандемії та обмежувальних заходів незгодні — люди, які навіть обов’язок носіння масок прирівнюють до нацистських погромів проти євреїв?

Коротше кажучи, що станеться з усіма теоретиками змов, молодими і старими нацистами, любителями шапочок із фольги, антивакцинаторами і прихильниками вільної церкви, якщо єдине переконання, що їх об’єднує, раптом розчиниться в повітрі?

Питання про те, як люди дають собі раду з переконаннями, що виявляються помилковими, — одне з найзахопливіших у поведінкових дослідженнях. Цей напрямок досліджень почався з новаторської студії американського соціального психолога Леона Фестінґера «Коли пророцтво не вдається» («When Prophecy Fails»), що з’явилася в 1956 році і досі вважається класичною.

Читайте також: Можливість працювати та розважатися: як країни стимулюють вакцинацію від COVID-19

Фестінґер прочитав газетну статтю про Дороті Мартін, домогосподарку з Чикаго, яка стверджувала, що восени 1953 року отримала повідомлення від жителів планети «Кларіон», згідно з яким світ загине 21 грудня 1954 року. Мовляв, лише деяким обраним пощастить врятуватися на літаючій тарілці. Невдовзі виник культ, що охоплював усе нові кола. Багато людей звільнилися з роботи і терпляче чекали кінця світу. Фестінґер і його колеги, які приєдналися до культу, протоколювали всі процеси.

Але коли минуло 21 грудня 1954 року, світ продовжив існувати. А літаюча тарілка не з’явилася. Пані Мартін та її послідовники зганьбилися. Культ розпався, хоча ця дама до своєї смерті в 1992 році вдавала, що спілкується з інопланетянами.

Фестінґера особливо цікавило, як члени культу відреагують на розчарування через те, що настільки точно датований кінець світу не настав. І він виявив цікаві явища. Бо навіть коли культ НЛО розпався, його послідовники поводилися зовсім по-різному.

Тоді як розкидані по всій території Сполучених Штатів квазіанонімні адепти НЛО просто перестали повідомляти про себе, ядро групи довкола Дороті Мартін продовжувало переконувати, що пов’язане з інопланетянами. Понад те, деякі члени культу почали займатися місіонерством.

Читайте також: Прогноз: Захворюваність на COVID-19 продовжує зростати, однак тепер повільніше, ніж за останні два тижні

Протягом своїх спостережень Фестінґер створив термін, без якого більше не обходяться поведінкові дослідження — «когнітивний дисонанс». Він описує становище, в яке потрапляє людина, коли її тверді переконання конфронтують із подіями, що не узгоджуються з її світоглядом.

За словами Фестінґера, замість того щоб визнати помилку, багато людей спробували подолати такий неприємний для них стан дисонансу, намагаючись переконати інших у своїй думці. Дотримуватися спростованих переконань часто буває менш болісно, ніж визнати власну помилку.

Однак спостереження Фестінґера про те, що деякі люди намагаються компенсувати провал своїх переконань, залучаючи нових послідовників, — лише один із варіантів боротьби з «когнітивним дисонансом». Інша стратегія полягає в інтерпретуванні невдачі як успіху.

Так, прихильники однієї американської секти на початку 1960-х років провели кілька тижнів у захисному бункері від атомного нападу, щоб пережити там прогнозовану ядерну війну. Передбачувана війна не відбулася, але подальше опитування членів секти показало, що це не похитнуло їхніх переконань. Бог, як говорили вони для протоколу, просто перевіряв їхню віру.

Інакше реагували послідовники Вініфред Бартон, езотерикині з канадської Оттави. У радіоінтерв’ю вона пророкувала кінець світу на 13 червня 1976 року. Світ, щоправда, не загинув — як і культ, що утворився довкола пані Бартон. Бо численні її послідовники стверджували, що саме згаданої миті відчули «щось духовне».

І хіба Вініфред і так не говорила, що йдеться про кінець світу, «яким ми його знаємо», себто не обов’язково про фізичну загибель? Це перенесення пророцтва з фізичної на духовну подію стало ключем до виживання культу, який іще роками існував як своєрідна комуна гіпі.

Читайте також: Спрей від коронавірусу: в Естонії розробили “бар’єрний” захист

Ще один спосіб витримати болюче заперечення суперечливих фактів — радикальне переосмислення подій. Лідер японського культу, чий прогноз кінця світу на червень 1974 року виявився хибним, вирішив вчинити ритуальне самогубство. Однак, важко поранивши себе мечем, він передумав і знайшов нову інтерпретацію себе. Тепер він вважав, що, як Ісус, взяв на себе біль світу. Стратегія спрацювала. Для послідовників це стало лише черговим доказом його авторитету.

Відмінності у тому, як люди дають раду з когнітивним дисонансом, демонструють різні фактори в грі. Один із важливих елементів, як зауважив іще Фестінґер — увага ЗМІ, яку отримує група.

Якщо пророкована подія не відбувається під прицілом (і насмішками) медіа, послідовники захищаються від свого публічного викриття саме взаємно підтверджуючи свої переконання. І навпаки, ті, хто залишаються анонімними, можуть легше піти з групи, бо їм не загрожує публічна ганьба.

Ще один фактор — харизма лідера культу. Коли пророцтво не спрацьовує, для стабілізації підваженої віри необхідні «правдоподібні» альтернативні пояснення. Якщо це не вдається, розпад групи неминучий.

Так, невелика американська секта «Бахаї», «пророк» якої передбачив кінець світу на 29 квітня 1980 року, розпалася невдовзі після того, як ця дата закінчилася нічим. Хаотичні заяви їхнього лідера були недостатньо переконливими, щоб допомогти його збентеженим учням подолати когнітивний дисонанс між пророцтвом і реальністю.

Що все це означає для тих, хто так завзято заявляє про змову довкола коронавірусу? Звісно, ця різнорідна група прихильників теорії змов не жорстко керована секта з квазірелігійними баченнями кінця світу. Так само не йдеться про конкретне пророцтво харизматичного лідера, невиконання якого у чітко визначений день може похитнути картину світу.

Читайте також: На окупованих територіях Донбасу не вакцинують літніх людей

Тим більше що прихильники теорій змов наслідують власну логіку, що самоімунізується проти неприємних фактів. Проте відомості про численні секти кінця світу дозволяють зробити деякі висновки про механізми ментального захисту, які реалізовуватимуться в разі закінчення пандемії.

Перша лінія захисту — інтерпретація невдачі як успіху. Дехто з тих, хто заперечує пандемію, стверджуватимуть, що саме їхні протести врешті спонукали правителів відмовитися від своєї політики утисків. Спроба правителів використати вигадану пандемію для позбавлення прав своїх громадян зазнала невдачі саме через пильність цих громадян.

Відомі лідери спільнот, що заперечують коронавірус, дотримуватимуться наративу про позбавлення прав, бо мають його дотримуватися. Їхня постійна присутність у ЗМІ дозволяє відступ лише ціною виставляння себе на посміх.
Отже, вони аргументуватимуть, що введенням під час щеплень таємничих хімічних речовин держава майже досягла своєї мети повного контролю над громадянами. І продовжуватимуть переконувати інших у своїй правоті, бо беззаперечно зберегти свою картину світу можуть лише тоді, коли інші її підтримуватимуть.

Натомість більшість із тих, хто заперечує коронавірус, ймовірно, зробить те саме, що робила більшість послідовників сект кінця світу, коли настало протверезіння — зникне. Чи змінять вони при цьому свої переконання, можна буде визначити лише шляхом опитування.

Численні аргументи свідчать про те, що велика їх частина продовжуватиме вірити, що вірусу ніколи не існувало. Адже в приватному колі родини та друзів врешті діють ті самі обмеження, що і в більшій групі однодумців: за всяку ціну уникнути визнання того, що протягом багатьох років вони дотримувалися безглуздих переконань.

Навіть якщо кінець пандемії для декого з тих, хто її заперечує, означатиме болісне спростування їхніх переконань, вони принаймні уникнуть остаточного когнітивного дисонансу — смерті від вірусу, існування якого вони завжди заперечували.