Цих ознак не пропустити. У структурі політики щось відбувається, — у фундаментальних відносинах партій, суспільства й держави. У час епідемії ковіду розвинулася нова політична логіка, що привела до поразки на виборах Дональда Трампа й тепер з’являється в більшості демократій. До того ж у Німеччині сходяться три політичні тенденції, які латентно розвивалися роками: кінець таборів, ухил до (нового) центру і зростання потреби в хорошому врядуванні. Ці три тенденції порушують сім питань майбутнього, які переналаштують відносини між політикою та суспільством.
Демократія чи автократія?
Коронавірусна хвороба знову озвучує системне питання. Чи можуть авторитарні держави краще боротися з пандемією, ніж демократії? Там, де диктатури роблять ставку на моніторинг, заборони й санкції, ліберальні демократії розуміють себе як «суспільства-сюрпризи». Їхній освічений кооперативний індивідуалізм у кризові часи може мутувати до великої сили, коли політика сприймає індивідів не як поширювачів інфекції, а як творців ідей.
Відповідь на зменшення демократії в надзвичайному стані локдауну — це подальший розвиток демократії шляхом просвіти й залученості. Замість кінця політики та безальтернативності йдеться про інноваційні процедури й інструменти участі та співпраці. У недавніх успіхах на виборах у Ландтаги зокрема виявився прорив «політики на рівних», що по-новому поводиться з конфліктами інтересів і протестами громадян.
Ідеться про готовність почути, а також комунікацію, яка навчає й використовує здатність громадянського суспільства діяти та йти на компроміс. Політика тут необхідна як посередник і засіб досягнення консенсусу. Замість вказувати громадянам, що вони мають робити, ідеться про запрошення їх до співпраці. У демократії співпраці громадяни мають свободу пробувати нове й ділитися своїми ідеями з усім суспільством.
Читайте також: Die Welt: Коли нарешті мине пандемія
Досвід із муніципальними форумами громадян надихає, вони мали б з’явитися на національному та європейському рівнях як обов’язковий консультативний елемент. Опитування та голосування громадян можуть забезпечити необхідне пришвидшення чи сповільнення в засадничих національних питаннях або на рівні ЄС, як-от запровадження податку на CO2 чи створення європейської армії.
Нація чи Європа?
Пандемія показує, що поставлено на карту: скочування в Європу егоїстичних країн із закритими кордонами. Замість шляху «вакцинного націоналізму», який сприяє лише великим і багатим країнам, ЄС вирішив діяти спільно. Тому нині доступні відразу три європейські вакцини: Biontech, AstraZeneca, а невдовзі й CureVac. Однак як у повільної та бюрократичної організації, в Євросоюзу немає майбутнього. Вона має стати ефективнішою й дієвішою.
Єврофедералізм — відповідь на питання «нація чи Європа?», проте над його адміністративними формами ще треба працювати. Європа стане федеральним союзом майбутнього. Замість створювати й зберігати 27 резервів захисних масок і реанімаційних ліжок, для наступної кризи буде організовано загальноєвропейський резерв і систему закупівель.
У майбутньому верхівку ЄС безпосередньо обиратимуть усі громадяни, а не призначатимуть за пропорцією держави-члени. На регіональному рівні відбувається зсув компетенцій у бік регіонів, міст і громад. Європа стане модератором між глобальним і місцевим рівнями, а завдяки союзу держав-членів, регіонів і міст перетвориться на нову глокальну наддержаву. Її м’яка сила спиратиметься на баланс свободи, конкуренції та солідарності.
Глобалізм чи локалізм?
Криза коронавірусної хвороби означає початок кінця супершвидкісної глобалізації, яка зробила нас вразливішими до криз, зокрема й таких, як нинішня пандемія. Однак локальні племінні спільноти, «незгодні», а також фанатики теорій змов — хибна альтернатива. Глокалізація — це третій шлях, окрім старої глобалізації та нового локального націоналізму. Демократія децентралізується. Її глокальні актори — мери, а платформи — парламенти мерів та їхні мережі.
Читайте також: Контури нового розламу
Глокалізація веде до відродження міст. Глобальні проблеми, як-от зміна клімату, популізм і захист від коронавірусної хвороби, найкраще вирішувати на місцевому рівні і з громадянами. Мери міст Аугустусбург, Тюбінген і Росток — одні з трендсеттерів нового глокалізму. Під час кризи коронавірусної хвороби вони виступають за гнучке й безпечне відкриття в локдаун.
Популізм чи патріотизм?
Популістські стратегії в багатьох країнах наштовхнулися на свої межі під час коронавірусної кризи. Середовище правих майже розкололося, альянси, які об’єдналися, приміром, у рух Трампа, дезінтегрувалися. Оскільки популістські рухи складаються з поєднання реакційно-бунтівних і ворожих державі елементів, у кризах, як-от пандемія, вони опиняються в логіці розколу. Криза коронавірусної хвороби явила ретроградний націоналістичний популізм тим, чим він завжди був: ностальгійною проєкцією зниклого світу, в якому насправді ніщо не було кращим. Але відповідь на популізм — це не консервативний патріотизм, старший брат нового популізму. Відповіддю на розкол суспільства є прогресивне ми-суспільство. Його принцип — «кооперативний індивідуалізм», а мета — самоповага й повага до іншого в час, позначений невизначеністю та нерівністю. Прогресивне ми-суспільство спирається на «спів-принцип» і підхоплює тенденцію, яка намітилася ще до коронакризи: житло, робота, мобільність, енергія і життя в громадських та кооперативних формах. Отже, відроджуються й розвиваються експериментальні соціальні форми, які існували ще в старих класових суспільствах сто років тому (Баугаус, рух дачних поселень, кооперативи) і які сьогодні з’являються з творчих середовищ та нового містопланування. Передовсім на регіональному рівні виникають лабораторії та центри соціальних інновацій і соціальної інтеграції. Прогресивне ми-суспільство об’єднує ідентичність і космополітизм у третє — інтеграцію різноманітностей. З «єдності в різноманітті» виходить «єдність через різноманіття».
Клімат чи капіталізм?
У виникненні орієнтованої на ринок екології, як це відбувається в рамках зміни клімату, зникає ще одна вісь поляризації. Greenbashing (використання аргументів щодо ризиків та ймовірних негативних наслідків для перешкоджання впровадженню екологічних програм та реформ. — Ред.) — класична політична стратегія останніх десятиліть, стає, отже, неможливою й контрпродуктивною. Коронакриза також виявила екологічні межі концепцій заборон, відмов і від’ємного зростання. Хоча глобальний повітряний рух зупинився й ланцюжки постачання розірвалися, викиди CO2 знизилися дуже мало. Клімат не врятують ані капіталізм, ні екологія. Відповідь на «зелене» питання — блакитна екологія: системна екологія, яка мислить інтелектуальними системами, а не апокаліпсисами й обмеженнями. Ідеться про інтеграцію технологій, екології, природи та якості життя на новому рівні.
Читайте також: Die Welt: Мільярдні змагання американських гігантів
У майбутньому, використовуючи синтетичне паливо, електромобілі й водень, ми зможемо скільки завгодно літати та їздити. В активній циклічній економіці немає дефіциту сировини й матеріалів, Сонце дає Землі енергії більше, ніж людство може спожити. Ми їстимемо менше м’яса, але воно буде кращим і не обов’язково тваринним. Аграрна економіка стане сільським і міським господарством та зв’язуватиме CO2 в ґрунтах і лісах.
Розкол чи стагнація?
Так багато революційної риторики давно не було. Одразу два високі урядовці одночасно й незалежно один від одного вимагають «революції». У Німеччині кандидат у канцлери від СДПН Олаф Шольц говорить про необхідність «найбільшої економічної та технологічної революції», яку країна переживала за останні 200 років. Голова фракції ХДС/ХСС Ральф Брінкгауз вимагає «реформи століття», ба, «можливо, навіть революції». А Роберт Габек, співголова «Зелених», закликає до «радикального реалізму». Усі троє праві. Стрімкі зміни вимагають швидких і суттєвих перетворень у державі й політиці, економіці й суспільстві. Ідеться про радикальні та стійкі реформи. Цифрова революція змінить роботу, засоби масової інформації, науку й політику. Але революцію мають сприйняти люди. «Модерована трансформація» — найкраща відповідь на альтернативу «революція чи стагнація». Політики стають модераторами політичних змін, які разом із людьми шукають рішень і так дають надію на краще майбутнє.
Партії чи рухи?
Окремі інфлюенсери, як-от ютубер Rezo, рухи на кшталт Fridays for Future і нещодавня боротьба за владу в ХДС/ХСС продемонстрували межі партій. Раптом дві колишні великі народні партії почали видаватися маленькими й старими. Народні партії старіють швидше і є одноріднішими, ніж решта 98% населення країни. У німецькій демократії харизма політика завжди перебувала над програмністю партії. Гельмут Шмідт і Ґергард Шредер правили попри СДПН, Анґела Меркель увійде в історію як та, що найдовше була федеральною канцлеркою попри ХДС/ХСС. Значення харизми в майбутньому перевершить будь-яку програму. У світі утвердився новий тип політика й нова модель партії. Замість покладатися на старі ідеології та кар’єрні шляхи, Джасінда Ардерн у Новій Зеландії, Джастін Трюдо в Канаді та Емманюель Макрон у Франції роблять ставку на мову емоційної впевненості та динамічної співпраці з громадянським суспільством. Вони зібрали за собою новий рух, який формально назвався партією, але насправді був альянсом підтримки.
«Партії рухів та співучасті» — організаційна форма майбутнього. Їхні члени — ті, хто хоче змін і долучитися до цих змін. Рух — це щось інше, ніж лише протест. Ідеться про інтеграцію громадського в ідею конструктивних змін. Політика майбутнього як динамічна, змінна візія, а не як люта догма.
Читайте також: Санація на часі
Вирішальне значення має стиль спілкування, через який виникає резонанс у суспільстві. Політики майбутнього — агенти спільності над елементами, що розділяють. У майбутній політиці надзвичайне значення матимуть жіночі стилі лідерства.
Багато невеликих європейських країн сьогодні вже політично «фемінізовані» — передовсім скандинавські держави. Присутній цей тренд і на глобальному рівні: Крістін Лаґард, перша президентка Європейського центрального банку, Урсула фон дер Ляєн, перша президентка Єврокомісії, Камала Харріс, перша віцепрезидентка США.
Нова кандидатка на посаду канцлера Анналена Бербок підтверджує цю тенденцію й у Німеччині: час політичного мачо-героїзму, який недавно ще переживав розквіт, завершився, бо принцип паритетності утвердиться і в політиці.