Оглядач Павєл Локшин переконує, що за допомогою нового закону Кремль намагається протистояти критиці в соціальних мережах. Але чи змусить це замовчати незадоволених? Потрібно сказати, що рівень недовіри росіян до свого президента ніколи не перебував на такому низькому рівні. Вони все більше критикують свою країну, акцентуючи увагу на корумпованих елітах, поганих дорогах, злиднів в провінції. Тільки якщо в часи СРСР це робилося на кухнях, то нині критика перемістилася в соцмережі і стали публічними: в Facebook чи Вконтакте. Саме ці інструменти дозволяють випустити пар. За допомогою нових законів про фейки та неповагу до влади російська держава забезпечує собі широкі можливості для протидії критикам зі всіх політичних таборів, адже в законодавстві поняття недостовірної інформації та неповаги не визначені чітко. Тепер росіянам доведеться обережніше висловлюватися в мережі та контролювати своє кожне слово. При цьому, може так статися, що ці закони спрацюють в зворотньому напрямку. Мається на увазі, що вони можуть спровокувати ще більше критики. А так кожен росіянин може побачити як до нього ставиться власна держава. До цього всього, можна чітко побачити під яким тиском знаходиться Кремль – адже росіяни вже не так сліпо вірять своїм керманичам. І це доводять результати не тільки незалежних опитувань а й державних інститутів, які вивчають громадську думку. Так політика Кремля у більшості опитаних викликає незадоволення та роздратування.
Ганс-Йорґ Шмідт розповідає про словацьку активістку, яка стала символом надії. Десятки тисяч людей вийшли на демонстрації проти уряду після вбивства Яна Кучака та його коханої. Зузана Капутова була однієї з таких. Зараз вона вже фаворитка президентських перегонів. Якщо вірити соціологічним опитуванням, то кандидатка чисто перемагає в великих містах як Братислава та Кошице. Проте й в маленьких вона має непогані шанси. Капутова говорить чітко і ясно, не допускаючи подвійного трактування. На її переконання, Словаччина повинна стати «чеснішою, справедливішою та багатшою». Якщо запитати про її зовнішньополітичний курс, то почуєте однозначну відповідь – проєвропейськість та проатлантичність. Її команда майже не займається зовнішнім наповненням кампанії, зосередившись майже в цілому на роботі в соціальних мережах. Тут її перевага величезна. Капутова може стати першою жінкою президентом в історії Словаччини. Вона наголошує, що буде займатися проблемами «маленьких людей», передовсім пенсіонерами. Необхідно сказати, що вона також активна захисниця навколишнього середовища та часто виступала з різноманітними екологічними ініціативами. Її популярність можна пояснити втомою словаків від застою в місцевій політиці. Хоча з політтехнологічної точки зору в неї вистачає проблем. Так, Капутова відносно недавно розлучилася. Саме це використовують її конкуренти. Це важливо для такої католицької країни як Словаччина. Проте, навряд чи це відіграє визначальну роль в цій кампанії. Люди налаштовані рішуче проти нинішнього порядку речей, тому у Капутової досить високі шанси здобути перемогу.
Читайте також: «Синдром Кроноса» і «троянський кінь»
Томас Кілінгер розкриває сутність сучасного британського націоналізму. Brexit – це наслідок глибоко інтегрованої подвійної природи британців, про яку писав ще Черчилль. «Країна знаходиться в Європі – але їй не належить». Тереза Мей не була переконаною захисницею Brexit, вона просто продовжувала своє перебування на посаді прем’єр-міністра закликами поважати вибір людей. При цьому вона як ніхто інший прекрасно розуміла, що цифра в 52% є дуже спекулятивною для референдумів. І це точно не можна назвати вибором більшості, якби парадоксально це не звучало. Замість більш-менш визначеного майбутнього у складі ЄС, нині Британія стала на шлях повної невизначеності та перебуває в повній політичній та економічній дезорієнтації. Лондон так і не спробував зрозуміти в чому ж полягає пан-європейський проект. ЄС мав, насправді, величезний позитивний ефект на британську економіку. І чому британські політики вирішили, що хтось посягає на їх ідентичність не зрозуміло й по цей день. Вони вважали абсолютно нормальним користуватися всіма економічними благами від інтеграції, але постійно наполягали на певній винятковості. Місцеві політики підкреслювали, що збираються віддалятися політично від ЄС ще до виходу, бо нібито Британія може розчинитися. Тож недивно, що більшість звичайних британців запитуються «що ж таке ЄС». Великобританія так і не стала повноцінним членом Союзу, віддаючи перевагу самості. Brexit роз‘єднав всю країну. І для того, щоб зрозуміти чому так сталося треба згадати слова Черчіля.
Читайте також: Die Welt: Ліквідація «халіфату»
Томас Шмідт переконує, що відставка президента Алжиру Абделазіза Бутефліки несе в собі певні проблеми. Те, що алжирський старий та хворий президент, після протестів, відмовився в четверте зайняти цю посаду – безумовно є успіхом. Але громадяни країни знають, що лідери країни не дозволять демократії розкритися. Знову березень і знову в повітрі запах «арабської весни». Люди вітають такий крок алжирського очільника. Вони святкують свою перемогу. З часів здобуття незалежності в цій країні не було такого почуття громадської сили та спільного спротиву. Хоча, президент Бутефліка мав велику підтримку серед громадян. Адже саме з його приходом закінчилася «чорна» ера правління Ісламського фронту порятунку. Тоді країна зайшла в гостру фазу громадянського протистояння, що забрало життя понад 120 000 людей. Бутафліка зміг вивести країну зі стану повсякденного терору. Але він натомість створив єдино-партійну форму управління державою. Його партія та військові створили могутній альянс при владі. Це, в принципі, дозволяло країні не тільки долати економічні складнощі, а й встояти під час «арабської весни». Але не все було так райдужно. Громадяни залишали країну, особливо молоді люди, які не бачили тут жодних перспектив. Звичайно було зрозуміло, що рано чи пізно це незадоволення перетвориться в громадянський спротив владі. Так і сталося. І побачивши чергову витівку владної еліти дисципліновані алжирці висипалися на вулиці. Вони бажають демократичності влади. А Бутафліка зовсім не асоціюються з цим поняттям. Він став перешкодою на шляху державних перетворень. Ось так починається чергова весна в арабському світі.
Читайте також: Die Welt: цугцванг в Венесуелі, загрози для Європи
Джонні Ерлінґ розбирався в хитросплетіннях китайської зовнішньоекономічної політики. Народний Конгрес Китаю прийняв новий закон для іноземних інвестицій. Але чи дійсно Китай відкриває свої ринки? Чи це рішення було прийнято просто заради нової угоди з Трампом? Давайте почнемо з самого початку, цей закон вступить в силу з першого січня 2020 року. В тексті можна знайти 41 параграф, які описують регуляторну політику Піднебесної. Це все було зроблено для залучення додаткових інвестицій. Пекін колись вже лібералізував свій внутрішній ринок, намагаючись залучити іноземний капітал. Цей законопроект був прийнятий за рекордно малі строки. Причина ніколи не називалася публічно. І нею слугують складні відносини у сфері торгівлі з американським президентом Дональдом Трампом. Китай хоче домогтися нової покращеної угоди з США. І як тільки стало відомо про прийняття закону про іноземні інвестиції, то твіттер американського очільника тут же повідомив про підготовку до такої угоди. Цей закон фактично ввів Трампа в китайську гру. Китай відкриває доступ іноземцям до сфери послуг, сільського господарства, видобутку корисних копалин та обробної промисловості. А також знімає цілий ряд обмежень, які діяли до цього часу. Необхідно сказати, що це саме те, що так давно вимагали американці. Хоча цей закон все ж зазнав критики, з боку тих же США та ЄС. Адже він не врахував більшості їх побажань. Найголовнішим нині є те чи буде Китай дійсно дотримуватися цих параграфів. А зараз, судячи з реакції потужних гравців на цьому ринку, вони досить скептично ставляться до ініціатив Китаю, бо переконані, що цей закон приймався виключно для гри з Трампом.