Лілі Байєр, Ґанс фон дер Бурхард та Крістіна Гонзалес пишуть про паралізований Брюссель. Ніхто не знає коли комісія Урсули фон дер Ляйєн розпочне роботу. Брюссель завис у повітрі, ним просто технічно керують, а важливі питання залишаються без рішень. Початок роботи нових високих чиновників в Європейській Комісії затягується. Зараз говорять про грудень цього року, але найімовірніше старт відбудеться з наступного. Ситуація дуже схожа на вихід Великої Британії з Європейського Союзу. Через те, що країни Єврозони не можуть домовитися та призначити нових чиновників, а старі не можуть приймати та впроваджувати рішення, страждають понад все нагальні питання, які потрібно було вирішувати ще вчора. Таке серйозне затягування часу погано відображаються на розвитку ЄС. В політичному плані ця тупикова ситуація може й не видається складною, а от якщо поглянути з бюджетної точки зору, то це все виглядає не дуже райдужно. Хоча є й позитивний момент, лобісти жаліються, що не має з ким працювати. Проте, й вони говорять про те, що це занадто довга передача влади. Нікому не потрібні вакуум керівництва та відчуття нескінченного переходу. Все ж, доведеться з цим миритися. Зрозуміло, що нова влада повинна якомога швидше стати до керма ЄС, адже цього вимагає складна поточна ситуація.
Читайте також: Неоколоніальне суперництво. Як Росія посилює свої позиції в Африці
Штефан Бойтельсбахер переконаний, що в торговельній війні виграють всі, окрім США та Китаю. Америка та Китай намагаються обкласти один одного митами. При чому, обидві країни страждають від цих санкційних заходів. Як показує дослідження ООН наслідки справді серйозні. Бенефіціарами цього процесу є ЄС та інший супротивник США. Багато вже було сказано, що торговельна війна між Вашингтоном та Пекіном негативно впливатиме на глобальну економіку. І це таки правда. В цьому ж контексті хочеться сказати, що Китай дійсно багато втрачає. Але збитків при цьому зазнає й американська економіка, бо зростають ціни на товари, які виготовлені в Китаї. Проте як і в будь-якій ситуації тут теж є й ті, хто отримують зиск від цієї війни. Перший з них, це Мексика, яка збільшила експорт до США на $3,5 млрд. Мова йде, перш за все, про сільськогосподарську продукцію. Чи хотів цього Дональд Трамп? Навряд чи. І як би дивно це не звучало, але ще одним бенефіціаром є ЄС. Країни регіону збільшили експорт до Америки на $2,7 млрд. Як відомо, президент США не дуже доброзичливо ставиться до Європи. Але своїми діями, фактично, він допомагає рости її економіці. А от найбільший вигодонабувач – це Тайвань. Ця країна вже експортувала продукції на $4,2 млрд. Ця цифра дуже дратує пекінських володарів. Отже, ця війна приносить прибутки всім окрім Китаю та США.
Ева Марія Когель запевняє, що перемога Асада – це поразка Німеччини. Після більш ніж восьми років війни переможцем у війні в Сирії став Башар Асад. Він веде війну проти власного народу. Це також стосується й сирійців, які проживають за кордоном. В світі вже давно звикли до жахіть, які щоденно відбуваються в Сирії. Найгірше це те, що ніхто не несе відповідальності за мільйонні жертви. І якось ніхто не хоче говорити про те, що основна відповідальність лежить на диктаторі. Війна в Сирії переходить в завершальну фазу. Окрім інших проблем, які потрібно нагально вирішити, гостро стоїть питання біженців. Але в Москві та Дамаску не дуже поспішають цим займатися. Вони не хочуть повернення більшості з них, особливо живими, адже це великі витрати. Ті, хто повертаються піддаються не просто приниженням людської гідності, а й катуванням. В Сирії це стало наскільки звичною справою, що вже ніхто й не дивується.
Читайте також: DIE WELT: поразка Заходу в Сирії, можливий альянс Росії та Китаю, нескінченна епопея з Brexit
Асад вважає вимушених біженців прихильниками терористів, які воювали проти нього. Режим визнає, що йому не потрібні свої громадяни. Хай краще вони будуть за кордоном. Очевидно, що в такій ситуації говорити про дотримання прав людини не доводиться. Асад буде мстити біженцям. Едуард Штайнер інформує про те, що Росія сподівається врятувати свою нафтову міць завдяки Арктиці. В арктичних водах багато газу та нафти. Але добувати їх надзвичайно важко. Росія намагається це виправити, тому її концерни вже працюють над цим. Одначе ці операції несуть багато ризиків. По-перше, потрібно поглянути на цифри, за останні декілька років на арктичному шельфі Росії пробурили 5 свердловин, в той час як в Норвегії 345. Очевидно, що в цій країні немає робочих ефективних технологій для того, щоб довести процес видобутку до справді економічно обґрунтованого. Але в Москві на це серйозно не зважають.Минулого тижня відповідальні міністерства досягли принципової згоди відносно надання проектам в Арктиці державних пільг. Серед всього іншого пропонується відмінити земельний податок, податок на прибуток, тощо. Ці пільги мають діяти строком не менше 30 років. Ясно, що в Кремлі прекрасно розуміють те, що легко доступні родовища вичерпуються і потрібно освоювати геологічно складніші. При цьому потрібно чітко розуміти, що арктичні родовища при сучасних російських технологіях окуплять себе при вартості нафти 80 доларів за барель. Зараз нафта марки Brent вартує 60 доларів за барель. Не додає оптимізму й інформація від Міжнародного енергетичного агенства, яке вважає, що в 2020 році буде перенасичення ринків. А це означає, що добувати нафту в Арктиці не матиме сенсу. Росії потрібно це вже зараз вирішувати та працювати над розвитком технологій. Або почати звикати до того, що їм доведеться відмовитися від статусу сировинної наддержави.