Він наче праотець усіх російських експертів із Близького Сходу. В конференц-залі одного з московських готелів класу люкс на розкішній вулиці Тверській Віталій Наумкін заледве може спокійно дати інтерв’ю. Тут, неподалік Кремля, де російський аналітичний центр «Валдайський клуб» проводить свої близькосхідні конференції, його погляд під час розмови повсякчас відволікається. Відвідувачі вітаються з ним російською, англійською й арабською. Наумкін коротко киває у відповідь.
«Нам нав’язали війну в Сирії. Дамаск, наш тісний партнер, був під загрозою перетворення на штаб-квартиру «Ісламської держави», — говорить експерт про війська терористів. Підтримка сирійського президента Башара Асада повернула РФ в епіцентр кризи на Близькому Сході. Через це експертний погляд 74-літнього Наумкіна нині затребуваний як ніколи в найновішій російській історії.
Наумкін є провідним радником спеціального посла ООН з питань Сирії Ґейра Педерсена. Він також входить до складу консультативних комітетів Міністерства оборони та Міністерства закордонних справ РФ, працює науковим керівником Інституту Близького Сходу Російської академії наук і як ніхто знається на російській близькосхідній політиці. До Наумкіна дослухається й Кремль. Він, як подейкують, у постійному контакті із близькосхідним спецпредставником президента РФ Міхаілом Боґдановим. Його пропозиції, в яких викладено російське бачення щодо замирення Сирії, відомі як «документ Наумкіна» і які Москва вже два роки використовує в переговорах у Женеві.
Читайте також: Фронт на східному фланзі
Ще десять років тому Кремль практикував у регіоні стриману зовнішню політику. 2003-го він був проти іракської війни, опинившись в одній компанії з Парижем і Берліном. 2011 року тодішній президент Дмітрій Мєдвєдєв не заблокував у Раді Безпеки ООН запропоновану Заходом зону заборони польотів над Лівією, а згодом пошкодував про це. Арабська весна збурила Кремль. Нині картина зовсім інша. РФ вступила в сирійську війну й стала новою силою порядку на Близькому Сході. Кремль рішуче заповнив вакуум, залишений Європою й США. При цьому Туреччину з її великодержавними амбіціями в регіоні не сприймають як рівного конкурента. Про це свідчить найсвіжіший напад на її сили в Ідлібі.
З російського погляду, то Близький Схід «став випробувальним майданчиком для нових стратегій», — говорить Наумкін. Нові стратегії, спрямовані на зміну режиму й розміщення іноземних військ, спершу дали надію на демократію. Врешті ж вони привели до влади ісламістів. Однак ісламізм, за словами експерта, є загрозою інтересам Росії. Насамперед через відкриті кордони з країнами, що з’явилися після розпаду СРСР на Кавказі й у Центральній Азії, а також з огляду на власне мусульманське населення. Ці проблеми в РФ спільні з секулярними автократіями Близького Сходу, як от Єгипет чи Сирія, і саме вони є однією з причин, чому Кремль виступає союзником на стороні таких режимів, як сирійський.
Критику брутальних дій росіян проти ворогів режиму Асада Наумкін відкидає: «Я бачив міста, зруйновані американцями. З Мосула чи Ракки каменя на камені не лишилося. Американці справді не в тій позиції, щоб нас критикувати. Їхні так звані точкові удари — це ж просто міф». Ліс рубають, тріски летять, часом зачіпаючи невинних. Також і через джихадистів, які часто прикриваються цивільним населенням.
Кремлівський страх перед ісламістами, однак, не безмежний. На відміну від радянських часів, російська близькосхідна дипломатія базується не на ідеології, а радше на прагматизмі. РФ дратує своїх критиків хорошими відносинами з такими країнами, як Катар, що роблять ставку на політичний іслам, або з ворогуючими між собою Ізраїлем та Іраном. Поставками зброї та енергетичними проектами Москва створює собі новий простір у регіоні, а цим — і геополітичний вплив.
За російський успіх відповідають три фактори. По-перше: «Росія нікому не нав’язує свого бачення речей, — стверджує Наумкін, — у тому числі й військовим шляхом». Утручання в Сирії — і Москва не втомлюється на цьому наголошувати — відбувається виключно на запрошення Дамаска. Російська зовнішня політика не спрямована ані на покращення ситуації з правами людини, ані на зміну режиму чи безумовну покору. По-друге, додається й фактор Путіна. Володар Кремля, за словами Наумкіна, «майстер зовнішньої політики». Але спроможні дипломати та радники потрібні і йому. «Ніхто не веде дипломатії, кращої за нашу, — переконаний Наумкін. — Це визнають навіть наші конкуренти. Перш ніж діяти, ми все добре прораховуємо». Російські дипломати, своєю чергою, і це третій чинник, можуть покладатися на таких науковців, як Наумкін. Він захистив дисертацію про середньовічну арабську філософію, у 1970-х викладав у Південному Ємені та вважався неофіційним радником тогочасного вірного Москві уряду. Він розробив абетку для мови корінного населення острова Сокотра в Аденській затоці, яка споріднена з арабською. Там Наумкін роками проводив і дослідження. Він скромно наголошує: «У нас сильне експертне середовище».
Читайте також: Геополітична гімнастика
Американцям хоч і не бракує експертів, та в США Наумкін має чимало друзів, він викладав там як запрошений професор у каліфорнійському Берклі, але про близькосхідну політику Дональда Трампа відгукується несхвально. Називає її «непрофесійною, агресивною, непослідовною й імпульсивною». За його словами, вона не в останню чергу пов’язана з економічними інтересами й особистістю самого Трампа. Американський президент, мовляв, не може вирішити, хоче він залишати своє військо в регіоні чи ні.
Американський близькосхідний мирний план — це «провал»
Окрім того, Вашингтон, на думку Наумкіна, ігнорує інтереси важливих гравців, наприклад Ірану, та й кількох інших арабських країн. «Американці закидають Тегеранові експансійну політику — а хіба інші держави не мають жодних амбіцій?» Іран, як і інші країни регіону, не може обмежити свої національні інтереси власними кордонами.
Читайте також: Росія в Африці: неоколоніальне суперництво
Американський мирний план для Ізраїлю та палестинських територій Наумкін називає «провалом». Він, мовляв, від початку приречений на поразку. «В кращому разі це сирий план. Своїх студентів я навчаю основам вирішення конфліктів. Як можна досягти чогось доброго, вдаючи, що однієї зі сторін немає?» Натомість росіяни можуть покладатися на тривалу традицію посередництва, яка сягає ще царських часів.
Європа, і в цьому Наумкін переконаний, повинна більше робити на Близькому Сході, наприклад, у відбудові Сирії. Тут РФ за Асада не тримається. Якщо на прозорих, організованих ООН виборах його не оберуть, Москва це прийме.
Як вважає експерт, західна критика того, що родина Асада розподіляє міжнародну допомогу виключно між своїми поплічниками, оправдана. «Немає гарантій, що гроші доходять лише до тих, хто потребує допомоги, — говорить Наумкін. — Але яка альтернатива? Хай люди вмирають, а діти ростуть без шкіл? Тоді вони виростуть неосвіченими, позбавленими надій людьми, стануть ісламістами чи втечуть у сусідні країни, де ситуація й далі загострюється». Це стане для Європи проблемою. «Якби ми продуктивно співпрацювали з європейцями, могли б разом гори зрушити, — переконаний Наумкін, і додає умову, виконати яку ЄС навряд чи буде готовий: — Але для цього вони мають скасувати санкції й визнати Крим російським».