Уже довгий час Росія дістає значну порцію уваги від німецьких журналістів. Цього разу Ганнес Штайн у статті «Путін переміг у кібервійні» наголошує на тому, що Росія — це злий лікар, а США — вимушений пацієнт, який приймає гіркі пігулки. Ідеться про нову книжку історика Тімоті Снайдера. Коли Росія почала війну на Донбасі, то відразу ж запустила свою строкату пропагандистську машину. Прості американці вважали, що ця війна відбувається в далекій країні та їх зовсім не стосується. Але російський режим воює також і проти «корумпованого», «гомосексуального», «аморального» Заходу, щонайменше проти ЄС та США. Протягом трьох років Росія вела масштабну кібервійну проти Америки. І перемогла. Комп’ютерний вірус, за допомогою якого росіяни паралізували роботу п’ятої частини електромереж у Києві, зараз причаївся в США та чекає свого часу. Снайдер каже, що ми повинні уявити путінську Росію як злого лікаря, який відпускає рецепти, що роблять пацієнтові лише гірше. Але діагноз росіян правильний: соціальна нерівність в Америці з 80-х років минулого століття значно зросла, а тривалість життя впала. Расизм також залишається проблемою. А російський рецепт звучить так: більше нерівності, більше наркотиків, більше дезінформації та більше расизму.
Тему Росії продовжує й впливовий журналіст Ріхард Герцінґер у матеріалі «Маас дав чіткі сигнали Росії». Новий міністр закордонних справ ФРН започаткував новий убивчий курс СДП щодо Москви. Так він продовжує традицію Ернста Ройтера. Але його партії це важко вдається. Оголосивши свою досить жорстку відповідь щодо Росії, міністр закордонних справ Гайко Маас дав досить потужний позитивний знак, що поміж іншого означає й консенсус щодо цього питання всередині партії. Як відомо, не тільки лобістською діяльністю своїх керівників та екс-канцлерів характеризувалася близькість СДП до Кремля. Західною ціннісною орієнтацією Маас продовжує вільну традицію німецької соціал-демократії, за якою стоїть передовсім Ернст Ройтер. Віллі Брандт також не мав жодних проблем із цим у своїй боротьбі проти тоталітаризму зі Сходу. Однак ця тверда позиція міністра може суперечити моделі поведінки нинішньої канцлерки. Було б чудово, якби Маас зробив усе можливе, щоб Меркель поспішно не відмовилася від участі в можливій західній воєнній операції проти Дамаска. Такий постійний абсентеїзм, неприємні місії, перекладання відповідальності на союзників — це продовження в найгірших традиціях зовнішньої політики Німеччини.
Читайте також: Актуальні виклики ПРО
Проблеми в поточній архітектурі російсько-американських відносин аналізує історик Свен Келлергофф. Президент Трамп сказав, що «наші відносини з Росією гірші, ніж коли-небудь». Це означає, що світ стоїть перед можливістю атомної війни, як це почасти бувало в часи холодної війни. Чи справді напруження таке високе? Трамп укотре перебільшує? Можливо, він просто не знає про складнощі міждержавних відносин США та СРСР під час холодної війни? Правда полягає ось у чому: такими поганими відносини між Вашингтоном та посткомуністичною Росією ще не були ніколи. І винен у цьому лише російський президент Владімір Путін, який давно мріє про досягнення його державою статусу, як у часи історичної конфронтації найбільших військово-політичних блоків. Попередник Трампа Барак Обама під час найгарячішої фази війни в Україні висміяв Росію як «регіональну супердержаву». Путіна це дуже зачепило. Відтоді Трамп дістав сигнал загострювати ситуацію ще далі. «Фактичний стан речей зараз небезпечний, але чи гірший він, ніж у часи холодної війни?» — запитує німецький історик.
Франк Штокер розбирався, як усе-таки «американські санкції знищували російський рубль». Російська валюта у вільному падінні. Підстава — нові заходи Вашингтона. Уже досить довго в ЄС точаться суперечки щодо санкцій проти Росії, особливо щодо зняття чи продовження. Водночас їхні наслідки доволі обмежені. Москва навіть відкрито насміхалася в момент чергового їхнього продовження, а особливо над заявленою метою змінити її політику. Але бравада росіян зникла відразу, щойно США оголосили про впровадження своїх нових санкцій. Російська валюта миттю провалилася в безодні. Хоча Вашингтон обклав штрафами лише 38 осіб і компаній, але вони важливі закулісні гравці російської економіки й тісно пов’язані з Кремлем. Шок від цього кроку тільки посилюватиметься в прийдешні місяці. Треба також сказати, що це ще й підриває кредитоспроможність російської держави. До того ж ризик цього посилюється прогнозами щодо слабкого росту російської економіки, передовсім через суттєве зменшення інвестицій і низькі показники експорту. Санкції підвищують собівартість підприємницької діяльності, обмежують доступ до кредитів, а також заважають притоку інвестицій. Єдиний порятунок для російського бюджету, можливості зростання економіки та стабілізації рубля — якомога вищі ціни на нафту, які, до речі, сягнули максимального значення з 2014 року. Але й тут США мають серйозний важіль впливу — видобуток сланцевої нафти. Що вищою стає ціна на нафту, то більші обсяги сланцевої вони виробляють, таким чином впливаючи на ціни. І тут підстав посміятися в Москви немає жодних.
Читайте також: Українська політика Меркель
Про значення санкцій проти Росії пише також і Клаудіа Ваннер у статті «Друзів Путіна можуть вигнати з раю». Британський уряд посилює тиск на російських олігархів, які близькі до Путіна, а також перевіряє їхні фінансові операції. Британське національне агентство по боротьбі зі злочинністю каже про те, що приблизно £90 млрд (€104 млрд) сумнівного походження потрапили до країни. Велика їх частка, яка була відмита через люксову нерухомість, має російське походження. У цьому переконані практично всі оглядачі. Усе вказує на те, що Лондон став всесвітнім центром такої діяльності. Британці довго не звертали уваги на підозрілу фінансову активність росіян, тому відповідно й стали безпечною гаванню для їхніх підозрілих грошей. Але ситуація змінилася зі спробою отруєння подвійного агента Сєрґєя Скріпаля та його дочки. Санкції, які впровадили США проти цілої низки російських олігархів, не дають Великій Британії шансу на подвійну гру в цьому напрямку. Схоже, що для них закінчується чудовий час, проведений на британських островах.
Звичайно, німецькі журналісти не можуть оминути увагою і торговельні відносини Берліна та Вашингтона. Ян Дамс стверджує, що «Трамп планує атаку на німецьких автовиробників». Одній із найважливіших галузей німецької економіки загрожує небезпека. Причина — бажання американського президента захистити місцевих автовиробників від закордонних конкурентів. Нещодавно плани Трампа просочилися в пресу й стало зрозуміло, як він збирається виконувати цю обіцянку. Вашингтон хоче підвищити екологічні стандарти для іноземних виробників, що призведе до подорожчання авто. Лобістська група Global Automakers, куди входять німецькі концерни Volkswagen, BMW та Daimler, виступає рішуче проти планів президента США. «Ці заходи є ознаками протекціонізму» — ідеться в їхній заяві. Америка вже давно намагається позбавити своїх конкурентів частки великого ринку. Таким способом американські автовиробники вже намагалися витіснити японських та південнокорейських. Те, що вони знову намагаються це зробити, має присмак іронії. Наприкінці 1980-х американці «воювали» через це з японцями, тоді їхні заходи призвели до подорожчання імпорту. Японці перенесли свої виробничі потужності до США, для яких це стало водночас і «зрадою», і «перемогою». Вашингтон знову наступає на старі граблі.
Читайте також: Ніколя Тензер: «Ані президент, ані французькі міністри не мусять їхати до Санкт-Петербурга»
Франція теж потрапила в об’єктив уваги Die Welt. Мартін Майстер каже про те, що Макрон перший президент, який справді хоче провести реформи для французів. Але з кожним страйком рівень його популярності падає. Останнім часом можна спостерігати зростання критики щодо діяльності Емманюеля Макрона. Але відразу ж потрібно зазначити, що він володіє витонченим політичним інстинктом. У нещодавньому інтерв’ю президент Франції повідомив, що якщо цей темп реформ збережеться, то дедалі більше французів відчуватиме позитивний ефект від їхнього впровадження. При цьому вони відбуваються на фоні незадоволеності населення. «Олланд — це було замало. Макрон — це вже забагато», — розповідає жінка в одному з репортажів із протестів. Із таким визначенням погоджується багато французів. Таким чином, народ сприймає реформи французького президента. Водночас Макрон хоче чітко показати, що він упевнено веде корабель визначеним маршрутом, але в жодному разі не збирається повторювати помилки свого попередника Франсуа Олланда, який використовував схожу риторику. «Вибачте» — це слово, яке завжди всім подобалося. Тому саме ним скористався президент у подяці пенсіонерам, залізничникам за їхню згоду втратити привілеї чи гроші.
Читайте також: Змусити Росію заплатити за війну
На проблемі популізму сконцентрував свою увагу журналіст Дірк Шюмер, який зазначає, що «коли не буде попиту на політиків такого штибу, то проблема зникне сама собою». Привид бродить Європою, це привид популізму. Один із його сучасних винахідників Віктор Орбан учетверте переміг на парламентських виборах у своїй країні. У більшості європейських країн є партії, скептично налаштовані до ЄС чи до політики затягування пасків, масової імміграції чи ісламської культури. Неонаціоналістичні партії з присмаком ностальгії беруть участь у вирішенні європейських проблем, і ситуація не скоро зміниться. Вони порушують для обговорення табуйовані теми. До того ж зараз уже недостатньо розділяти їх на «праві» чи «ліві». Brexit яскраво показав, як популістська тема швидко дістає підтримку від більшості. Соціалісти в ХІХ столітті, яких у наступному ж проклинатимуть, мусили створювати нову партію, коли старомодні політичні організації вже набридли. Ця стратегія досить проста й типово популістська. Поки ЄС як правова держава, що стабільно працює, не даватиме ефективні відповіді на питання масової імміграції, інтеграції, спільної валюти, соціальних виплат, поти партії, що використовують популістську риторику, автоматично здобуватимуть голоси.
Єнс Вігман підхопив тему з вивчення проблем сучасної демократії. Західні демократії переживають не найкращі часи. У багатьох країнах вибори виграють партії, які не хочуть, щоб суспільство ототожнювало їх з істеблішментом. Ієн Шапіро, професор політології Йельського університету, вбачає в цьому загрозу для демократичних режимів. Він каже лише про одне: класична ліберальна демократія з партіями та представництвом є найкращою системою. Але плебісцити самі собою не є ефективним рішенням. Проблема в тому, що в демократій недостатньо багато ефективних інструментів для вирішення проблем. Будь-яка спроба привести різноманітні думки до спільного знаменника дає той самий результат. Бажання вирішити проблему спільно звучить привабливо, але від цього зазвичай не найкращий ефект. Друга проблема — це попередні вибори, у яких партії вишукують своїх кандидатів. Але річ у тім, що «попередні вибори децентралізують пошук кандидатів, а це послаблює партії». До чого таке призвело, можна побачити на прикладі Дональда Трампа, коли республіканці втратили контроль над процесом. Перед сучасними демократіями постало чимало викликів, і до їхнього вирішення треба підходити виважено.