За бежевими дверима завтовшки метр, із шістьма металевими кнопками й сріблястим турнікетом перед ними ховається одне з найтаємніших приміщень Німеччини. У підвалі міністерства закордонних справ у Берліні, за кілька вулиць від гамірного Жандарменмаркту, збирається кризовий штаб Федерального уряду. Незалежно від того, де саме на Землі німецькі громадяни опинилися в небезпеці, — службовці різних відомств поспішають у цей захищений від прослуховування зал номер 0.5.30.
Минулого тижня після вибуху коронавірусу вони збиралися вже тричі. Зрештою літак Люфтваффе евакуював з китайської провінції Хубей сотню німців. Франк Гартманн, відповідальний за вирішення кризових ситуацій у міністерстві закордонних справ, каже: «Моє перше запитання: німецькі громадяни постраждали чи опинилися в небезпеці?». 54-річний Гартманн уже два роки керує Центром кризового реагування. У його команді 45 осіб, серед них працівники безпекових відомств та міністерства оборони. Кризовий штаб збирається щотижня, залежно від ситуації, а іноді й для запобіжних заходів. За минулий рік було 30 кризових випадків, серед них катастрофа автобуса на Мадейрі й землетрус у Новій Зеландії. Найскладніші завдання — викрадення й терористичні ситуації, екстремальні випадки, як-от координовані напади в Парижі 2015 року.
Читайте також: Сучасний тероризм: напівдержави, вовки-одинаки та атаки смертників
Одного спокійного пообіддя Гартманн робить екскурсію підвальними приміщеннями. На стінах — плани на кризові ситуації з позначкою «державна таємниця», лише для службового користування. Плани, наприклад, складені для Куби (загроза ураганів), Індонезії (землетруси), Буркіна-Фасо (підвищена терористична небезпека). Гартманн звертає за ріг і зупиняється перед плакатом. На ньому колишній міністр закордонних справ Франк-Вальтер Штайнмайєр під час наради в кризовому центрі. Це було наприкінці 2016 року, пояснює Гартманн, незадовго після нападу терориста-смертника «Талібану» на німецьке консульство в афганському Мазарі-Шариф. Тоді загинуло багато людей. «Такими важливими засіданнями деколи керує і міністр закордонних справ». За час свого канцлерства в кризовому центрі якось був і Ґергард Шредер. Анґела Меркель, за словами Гартманна, досі не з’являлася, але представники канцлерського відомства регулярно відвідують наради. Крізь метрової товщини двері, які мов зі сховища Скруджа Макдака й колись вели до приміщення із сейфами Райхсбанку, Гартманн входить у кризовий штаб. У центрі стіл у формі підкови із вбудованими мікрофонами, на стелі неонові лампи, попереду екран. Сіре килимове покриття, жодних витребеньок, приміщення призначене тільки для роботи.
«Ми збираємося тут із представниками всіх залучених федеральних відомств не пізніше як за дві години після кризової події», — пояснює керівник. У серйозних випадках скликають до 50 службовців. Представники міністерства закордонних справ, відомства федерального канцлера, міністерства оборони й служби безпеки. Вони обмінюються думками та ухвалюють рішення. Чи потрібно попередити мандрівників? Необхідна робота безпосередньо на місці подій? Проводиться евакуація німецьких громадян? У складних випадках викрадення з терористичним підґрунтям відбуваються спецзасідання у вужчому, закритому колі. Федеральна розвідувальна служба й Бундесвер присутні майже завжди.
Гартманн, який керує цими зустрічами штабу, на маленькому дисплеї управляє екраном. «Ліворуч, — каже він і показує вперед, — ми зазвичай вмикаємо посла відповідної країни». Праворуч на екран виведена карта Алжиру, де минулого грудня відбулися президентські вибори. На карті позначені центральні установи, як-от німецьке посольство, офіс ООН і Управління Верховного комісара ООН у справах біженців. Позначені також місце збору в разі кризи й відстань до аеропорту. У них у шухляді є кризовий план для майже всіх країн, каже Гартманн, «німецьких посольств немає лише в кількох країнах, наприклад у Папуа-Новій Гвінеї».
Коли наприкінці 2015 року ісламістські терористи влаштувати стрілянину в паризькому театрі «Батаклан» і мали на меті інші цілі в місті, кризовий штаб федерального уряду зібрався дуже швидко. Сконтактували з німецьким посольством у Парижі й французькими установами. Тоді Гартманн ще відповідав за оперативний кризовий менеджмент у міністерстві закордонних справ. «Це була екстремальна ситуація, — пригадує він, — усі відчували велику непевність». По-перше, тому що терористи вдарили паралельно в кількох місцях. По-друге, бо серед глядачів гри національних збірних на «Стад де Франс», який також атакували, був присутній міністр закордонних справ Франк-Вальтер Штайнмайєр. Міністра та інших федеральних службовців тоді евакуювали до безпечного місця в Парижі. Водночас перевіряли, чи загрожувала німецьким громадянам небезпека, чи були вони серед жертв нападів. Згодом міністерство закордонних справ підтвердило смерть двох громадян Німеччини внаслідок атаки.
Коридорами центру повз плакат з перекинутим кораблем «Коста Конкордія» (який напівзатонув 2012 року) Гартманн веде нас у друге центральне приміщення підвалу — кризовий офіс. «Тут сходяться всі контакти в ситуаціях, коли в епіцентрі опиняється особливо велика кількість німців». Під час так званих надзвичайно небезпечних подій залучені обидві частини залу: за моніторами головного приміщення сидять працівники, які координують і ведуть похвилинний протокол кризової ситуації. У десятьох телефонних кабінах сусіднього приміщення сидять службовці та приймають дзвінки на гарячу лінію. Від родичів, які шукають своїх близьких, та осіб, які начебто можуть повідомити щось про подію.
Так у кризовому офісі працівники збиралися у квітні 2019 року через аварію автобуса на Мадейрі. Туристичний автобус із понад 50 німцями потрапив в аварію на крутій дорозі португальського острова Мадейра, загинуло 29 пасажирів. «Це було пообіддя середи Страсного тижня», — пригадує Гартманн. Вони негайно викликали людей і встановили зв’язок з посольством у Лісабоні. Невдовзі зібрався кризовий штаб. «Ми швидко зрозуміли, що хочемо послати на місце команду рятувальників». Однак у нас не було відповідного літака. Тому Гартманн звернувся по допомогу до міністра закордонних справ Гайко Мааса (СДПН). «Оскільки той вирішив летіти особисто, кризова команда й лікарі скористалися урядовим літаком», — пояснив Гартманн. Врешті Airbus Бундесверу доставив поранених у Кельн і Бонн.
Читайте також: Ален Бурден: «Зупинити зростання міст практично неможливо»
Для таких рятувальних операцій центр кризового реагування звертається не лише до німецького федерального уряду, залучають також і багато інших держав світу. У Європі команда Гартманна тісно співпрацює з колегами з Австрії та Швейцарії, узгоджує з ними свої дії в разі загрози для кількох країн. Центр порятунку власних громадян мають і США. За словами Гартманна, він надзвичайно великий. Відоме передовсім відповідне приміщення в Білому домі, надзвичайно таємна ситуаційна кімната (Situation Room), у якій екс-президент Барак Обама та його найближчі працівники стежили на екранах за секретною спецоперацією зі знищення Усами бен Ладена.
Із кризового офісу коридори ведуть далі в ситуаційний центр. «Це наш центр управління», — пояснює Гартманн. Оперативний центр, так би мовити. У кутку розкладне ліжко, поруч невеличка кухня, і на це є всі підстави: тут постійно перебуває два працівники. «Сюди телефонують громадяни й міністри, надходять звіти від посольств і безпекових відомств». На одному із шести телеекранів цього пообіддя англійські новини. Над телевізорами шість годинників: Сан-Франциско, Вашингтон, Лондон, Берлін, Москва, Токіо. Працівники кризового центру перевіряють відповідну інформацію міжнародних медіа та відстежують загрозливі ситуації.
Про певні випадки в міністерстві закордонних справ говорять неохоче, а саме про викрадення. За офіційними даними, з 2010 року за кордоном викрадено близько 140 німців. Більшість випадків у Нігерії, Сирії та Мексиці. Гартманн сідає у своє шкіряне крісло, наливає у філіжанки каву й на мить замислюється. У разі викрадення завжди треба точно знати, які за цим стоять мотиви. Кризовий штаб міністерства закордонних справ відповідальний лише за випадки викрадень з терористичним чи антидержавним підґрунтям. Усі інші — в компетенції Федерального управління кримінальної поліції. Для викрадень у міністерстві закордонних справ є кодові слова, наприклад «чорнило». Гартманн наголошує, що німецькі відомства дотримують строгої політики «жодних викупів»: «Федеральний уряд принципово не платить викупів, бо не може підтримувати терористичні групи, адже це лише заохочувало б інших викрадачів». Однак тут імовірне передавання грошей терористам іншими способами.
Читайте також: Терористи-смертники: хто вони й що ними керує
Іноді випадки викрадень справді дарують Гартманнові найкращі моменти його професійних буднів. У яких ситуаціях він відчуває щастя? «Коли ми рятуємо людей, коли з’являються загублені люди й ми можемо повідомити родичам добрі новини».
У центрі реагування на кризові ситуації вже кілька тижнів триває підготовка до літніх Олімпійських ігор у Токіо та чемпіонату Європи з футболу. Дві великі події, на яких будь-якої миті може статися загрозлива ситуація. «Ми будемо готові до всього», — обіцяє Гартманн. А якщо щось все ж таки станеться, усі знають, куди їм поспішати — до берлінського підвалу з бежевими вхідними дверима метрової товщини.