Щойно міністр оборони Джеймс Меттіс, обурившись оголошеним Трампом виведенням військ із Сирії, пішов із посади, президент вийшов до журналістів із запитанням про чотиризіркового генерала: «А що він колись зробив для мене?».
Формулювання Трампа, найменш начитаного президента від часів нібито неписьменного Закарі Тейлора (на посаді з березня 1849-го по липень 1850-го), часто недбалі. Але випад у бік Меттіса був серйозним. Досягнення свого оточення Трамп визначає за тим, чим вони корисні особисто для нього. Інші можуть вважати це егоїстичним. На думку Трампа, це просто розумно.
Про високі чини серед військових Трамп регулярно каже «мої генерали». Можна було б вважати це дружньо-патерналістським ставленням, аж доки нещодавно президент не почав замислюватися над тим, щоб перервати тимчасовий шатдаун (припинення роботи уряду), оголосивши надзвичайний стан, а тоді профінансувати пропаговане ним будівництво прикордонної стіни мільярдами доларів Інженерних військ США.
Він навіть розглядав можливість залучити до будівництва стіни солдатів. Наразі відмовитися від плану Трампа змусили не аргументи на користь того, що ці кошти будуть потрібні Пентагону для реконструкції на базах США старих водогонів або будівництва житла, а юридичні труднощі. Коли він складав план і коли відмовлявся від нього, то бачив свій інтерес, а не «його» солдатів.
Читайте також: Звіт розвідки США: співпраця РФ і Китаю, вибори в Україні і світові загрози
Політика без комунікації не функціонує. Але комунікація з Трампом складна, бо в деталях він цілком приймає поради. Та після кількох розмов на специфічну тему його увага падає і він вже переконаний, що знає все найважливіше. І тоді американському президентові вже не потрібні консультації, будь-які поради зайві, а заперечення дратують.
Трамп дуже добре відчуває настрої і нагоди. Він неосвічений, але тямущий, street smart, як кажуть американці. Він переконаний, що ці риси роблять його практично непереможним. Як підприємець пережив численні банкрутства, природний талант триматися перед камерою зробив його національною знаменитістю завдяки шоу «The Apprentice».
І він став президентом, після того як вибив із перегонів на праймериз шістнадцятьох, серед яких були й досить сильні республіканці, а на виборах обійшов Гілларі Клінтон, яку соціологи вважали ймовірною переможницею. Зокрема, і завдяки цим успіхам сьогодні Трамп переконаний, що мало не в усіх сферах компетентніший за інших фахівців, нехай навіть і досвідчених: у податках, війську, Біблії, інфраструктурі, боргах, ядерній зброї чи боротьбі з «Ісламською державою». Він вважає себе чудовим промовцем, найприхильнішим до жінок, фізично найактивнішим главою держави всіх часів, генієм і просто «найкращим президентом, якого будь-коли створював Господь». Усе це за останні три-чотири роки, переважно через Twitter, Трамп казав про себе без жодної іронії.
Комунікація з Трампом майже неможлива
Громадськість звикла до такої хвалькуватості, мабуть, навіть його найзавзятіші прихильники не сприймають це серйозно. Але з тієї соліпсистської фікції, яка вважає реальним лише власне его, постають неабиякі проблеми: для людини, яка пристосовується до норм та очікувань суспільства, комунікація з президентом майже неможлива.
Звичайний homo sociologicus очікує від іншого, з ким він не погоджується, що той хоч і має власні цілі, але принаймні тримає його в полі зору, і таким чином відбувається наближення до компромісу. Тоді як Трамп ніколи не вважав за потрібне зважати на інтереси інших. У 25 років, у 1971-му, він став президентом компанії свого батька. Над ним не було жодної ради чи акціонерів. Концерном він керував самостійно.
А тепер Конгрес раптом має нахабство відмовити у грошах для будівництва стіни? Партнери по НАТО інвестують в оборону менше, ніж обіцяли, і значно менше, ніж, як вважає Трамп, це потрібно? Німецькі автовиробники хочуть експортувати більше автомобілів, ніж йому підходить? Китай прагне стати державою одного рівня зі США?
Читайте також: "Шатдаун" в США: політичні й економічні наслідки ультиматуму Трампа
L’universe, c’est moi. Всесвіт — це я. Цитата не його, але все ж таки є більш ніж анекдотичним зведенням абсолютистського принципу до трампівського суперлативу. Це опис Трампового самосприйняття, у якому він не лише вважає США своєю власністю, а й хоче вказувати, як повинні поводитися Європа, Мексика чи Китай, щоб не перешкоджати його доктрині «America First».
Під час виборчої кампанії Трамп пообіцяв не тільки збудувати стіну, а й те, що платитиме за це Мексика. Але тогочасний мексиканський президент Пенья Ньєто публічно відкинув ці нахабні вимоги. Влітку 2017 року Трамп уже з Білого дому зателефонував йому. Коли Ньєто підтвердив свою відмову фінансувати запланований мільярдний проект уздовж свого кордону, американський президент відповів: «Але ви не можете говорити таке для преси. Вони це підхоплять, а я такого не переношу».
Тобто, переймаючись критичними аж до злобних реакціями американських медіа, Трампові навіть на думку не спало, що мексиканська преса так само рознесе Ньєто, якщо той публічно не відкине вимогу Білого дому платити за стіну. Щоб увійти в ситуацію іншого, американському президентові бракує емпатії.
Це також виявляється в нинішньому припиненні роботи уряду через суперечку з Конгресом щодо фінансування стіни. Державні службовці вже майже чотири тижні чекають на свою заробітну плату, і колись їм таки виплатять усі гроші. А от працівники, скажімо, приватних кейтерингових компаній у державних музеях чи інших установах втрачають увесь свій дохід.
Читайте також: Відставка Джеймса Меттіса: Чому глава Пентагону вирішив залишити команду Трампа
«Я сам довго був орендодавцем»
Такі зупинки роботи уряду ставалися майже за кожного президента. Але жодна з них не була занадто довгою. До того ж рідко коли президент висловлювався настільки відсторонено, коли йшлося про тимчасову або навіть тривалу відсутність заробітної плати. Трамп вважає, що більшість постраждалих підтримують його вимогу про зведення стіни, а тому приймають паузу в роботі уряду, бо врешті матимуть користь від надійного кордону. Чи повинні орендодавці та кредитори поблажливо реагувати на затримку орендної плати та оплати рахунків? «Я думаю, що їхня реакція буде саме такою, — сказав президент Сполучених Штатів. — Я сам довгий час був орендодавцем, вони працюють із людьми». Те, що деякі орендодавці й самі повинні щомісяця виплачувати іпотеки, а отже, матимуть проблеми, мільярдерові на думку не спадає.
З нагоди Дня подяки, найбільшого сімейного свята американців, минулої осені репортер поставив Трампові звичне для цієї нагоди запитання: за що ви найбільше вдячні? Свою відповідь президент почав традиційно, а тоді відразу перейшов до нарцисичного вивищення власного Я: «За свою чудову сім’ю. І за неймовірні зміни, які я зробив для цієї країни. Я приніс величезні зміни». Здавалося, зараз пролунає запитання: «А що Америка зробила для мене?».
Трамп — це его. Винесення за рамки інтересів інших, імовірно, достатньо, доки Трамп як президент найпотужнішої економічної та військової сили може значною мірою проштовхувати свої позиції. Але якщо США колись знову потребуватимуть лояльності союзників, як-от Джордж Буш після 11 вересня, то егоцентрик у Білому домі стане тягарем для інтересів країни.