Ріхард Герцінґер у своїй статті для тижневого видання Welt am Sonntag пише про європейські партії, що “відкривають Путіну двері в ЄС”. Він фокусується в основному на прикладі Німеччини, але розглядає і інших сусідів цієї країни. “У цій країні зростає бажання співпрацювати з Росією не лише ліворуч та праворуч. Це говорить не так про ці сили, як про внутрішню слабкість Західної демократії”, – вважає Герцінґер. Аби подолати цей виклик, країнам і їхнім політикам, слід усвідомити цей виклик, вважає він.
Голова німецької Вільної демократичної партії Крістіан Лінднер завжди жорстко захищається, коли чує вже часто озвучену підозру, що він хоче перетворити свою партію на таку, де ідеологією буде лайт-версія правого популізму. “Проте, принаймні в одному питанні існує гнітюча близькість між партіями, які прийнято вважати опозиційними, АдН та ВДП”, – пише оглядач. Посилаючись на подвійне інтерв’ю представників обох партій, яке нещодавно з’явилося у газеті Frankfurter Allgemeine Zeitung, а саме голови АдН Александра Гауланда та заступника голови ВДП Вольфґанґа Кубіцькі, він показує, наскільки близькою є політика обох партій щодо Росії. І це при тому, що вони відкидають можливість співпраці один з одним.
Читайте також: Die Welt: Перемоги Шульца, рятівний Давос та битва за Арктику
Хоч Кубіцькі і вважає, що анексія Криму порушує міжнародне право, він все ж наполягає на тому, що це питання треба “відкласти” і говорити замість нього про спільні інтереси. “Імперську владу не вдасться зупинити санкціями, якщо вона має територіальні претензії”, – вважає Кубіцькі і фактично погоджується із правом сильнішого. З іншого боку націоналіст Гауланд заперечує порушення Росією міжнародного права і кладе відповідальність на Захід за те, що Росія була змушена повернутися до того, що вона завжди робила – політики великих держав. Оглядач Die Welt Герцінгер відзначає, що Кубіцькі не заперечив цю тезу Гауланда, а крім того й сам вже раніше заявляв, що американські санкції проти Росії через агресію в Україні, мають таємну мету “провести зміну режиму” у Росії.
Другий номер списку німецьких Вільних демократів вважає санкції ЄС не лише неефективними, але є навіть шкідливими, що в цілому суперечить позиції його власної партії. Однак, на думку Ріхарда Герцінгера, те, що голова партії публічно не суперечить своєму заступнику щодо цих висловлювань, означає що він насправді озвучує те, що має на увазі Лінднер.
Звісно у ліберальній Вільній демократичній партії мають бути ті, хто опонує Кубіцькі, однак поки що вони не вважають за потрібне йому опонувати. “Путінська автократія репрезентує щось на зразок Немезиди ліберальної демократії в Європі”, – вважає Герцінгер.
Він також звертає увагу на те, що в нинішніх дебатах щодо майбутнього Німеччини та Європи проблема “путінізації політичної культури”, що підкрадається вже ближче і ближче, майже не відіграє ніякої ролі. Як приклад він наводить те, що в документі, де ймовірні партії партнери по великій коаліції зараз домовляються про позиції, про Росію навіть не згадують.
Читайте також: Die Welt: велика коаліція у Бундестазі, майбутнє електромобілів та кегельбани, що зникають
Натомість же новообраного австрійського канцлера Себастьяна Курца під час його короткого візиту приймали так, наче він є ключовою фігурою європейської політики. Під час же його виступу на каналі ARD, ведуча, як пише Герцінгер, намагалася йому дорікнути за праворадикальну базу його партнерів по коаліції, однак не згадала, що Австрійська партія свободи має угоду про співпрацю із кремлівською партією “Єдина Росія”.
“Це не лише підіймає загальнополітичні питання, але й посилює сумніви щодо безпекової лояльності Австрії”, – пише оглядач. Утім зв’язки його партнерів по коаліції із Кремлем його надто не турбують ще й тому, що він і сам є представником сили, що є європейським двигуном щодо послаблення санкцій щодо ЄС.
“Пристрасне бажання заспокоїти путінський неоімперіалізм і бажання “нормалізувати” відносини із ним за будь-яку ціну вже довго є феноменом представників як лівого, правого, середнього політичного спектру, так і тих, хто обрав собі “третій шлях”, – каже Герцінгер. На його думку, навіть якщо Росія масивно наростить військову потужність і застосовуватиме величезні гроші для того, щоб корумповувати західні еліти, це не буде її першочерговою силою, що загрожує вільній Європі. “Справжня небезпека йде не ззовні, а зсередини”, – вважає оглядач Die Welt. Вона, на його думку, починається із руйнування базових ліберальних цінностей та норм у самих Західних демократій, що робить їх вразливими до путінського суспільного контрприкладу. “Те, чи вони виживуть, залежить від того, наскільки вони здатні визнати цей виклик і чинити спротив небезпеці”, – вважає оглядач Die Welt.
У недільному виданні Welt am Sonntag, розміщено також велику статтю про полігамію серед мігрантів та біженців до Німеччини із мусульманських країн та те, який це ставить виклик перед німецькою владою. Починаючи із 2015-го року, коли почала діяти політика відкритих кордонів до Німеччини мігрувало багато полігамних сімей із Сирії, Іраку чи Пакистану
Читайте також: Санкції: гра на випередження
Так, влада землі Шлезвіг-Голштейн дозволила минулого тижня сирійцеві привезти свою другу дружину до Німеччини. Поки що це перший такий випадок, коли влада дозволила привезти другу дружину з дітьми у межах “возз’єдннання сім’ї”. Хоча, як пише видання, на півночі Німеччини були ще два випадки, коли влада допомагала оселятися полігамним сирійським сім’ям.
Ця ситуація ставить перед місцевою владою безліч викликів, а крім того породжує юридичну дилему. Оскільки згідно із Женевською Конвенцією про статус біженців, вони не мають права відмовляти у притулку полігамних сім’ям, з іншого боку, вони не можуть толерувати полігамію у країні. Видання зазначає, що в кількох німецьких землях вдалися до юридичних хитрощів: завдяки неправдивому припущенню, що в Сирії лише релігійно укладені шлюби, які в Німеччині не дійсні, вони визнають законною лише першу дружина. Друга має статус подруги. Тож чоловікові треба вирішувати кого він вказуватиме офіційною дружиною. Але це не все, оскільки біженці не мають грошей, то Німеччина, як пише Die Welt, фактично фінансує полігамію, вдаючись до цього самообману. Видання визначає, що країні потрібно розробити відповідне законодавство, аби зуміти відповідати на ці виклики полігамності.
У цьому ж виданні є інтерв’ю історика Пауля Нолте, який аналізує нинішню політичну ситуацію та політичне майбутнє Ангели Меркель. “Не варто переоцінювати Ангелу Меркель”, – каже він в інтерв’ю. На його думку, можна просто вдатися до підрахунків: 16 років канцлерства Гельмута Коля, 14 – Конрада Аденауера, 12 – Ангели Меркель: в якийсь момент, час урядування перетворюється на арифметику. “Гадаю, у наступні два-чотири роки ері Меркель настане кінець.
Також історик відзначив позитиви “лівішання” політики партії Меркель, консервативного ХДС, для самої партії. “Це була правильна стратегія для ХДС, інакше вона б мала зараз на виборах 23%”, – вважає Нольте. Однак загалом ця стратегія не була корисною для політичної культури та соціал-демократії, бо Німеччина стала дуже центристською країною, вважає Нольте.