На з’їзді Комуністичної партії Китаю в жовтні 2017 року глава партії і держави Сі Цзіньпін проголосив «нову еру». Китай хоче бути й стане «центром світових подій». Свою стратегію «Зроблено в Китаї 2025» китайський уряд проголосив за два роки до тієї події — 2015-го. «До 100-річчя заснування Нового Китаю ми хочемо зробити нашу країну глобальним індустріальним лідером».
Тоді етикетка «Зроблено в Китаї» буде символом найвищого технологічного рівня. Пекін рішуче налаштований не просто приєднатися до західних країн, він прагне, щоб вони опинилися в його тіні. А оскільки в КНР економічний напрям визначають не менеджери й підприємства, а комуністична партія, стає зрозуміло, що на верхівку світу Китай здійматиметься жорстко. Відкритим проти західних демократій він буде лише там, де це корисно партії. Розвиток відтоді показав неймовірну успішність Китаю на цьому шляху.
Часи, коли Китай практично не цікавився політичною ситуацією в решті світу, давно минули. Із приходом до влади Сі Цзіньпіна почалася нова епоха. Політичне керівництво Китаю з насолодою стежить за внутрішніми проблемами Дональда Трампа в США й відомою неспроможністю ЄС до спільних політичних дій континенту.
Китай використовує цей шанс. Втручається в Африці. Використовує неуважність ЄС, щоб узяти під контроль стратегічно важливий порт Пірей у Греції. Скуповує в Європі фірми та нерухомість. Зваблює такі країни ЄС, як Угорщина й Чехія, уряди яких не надто переймаються цінностями ЄС, фінансуванням високошвидкісних потягів та іншими благами. Він недвозначно чітко дає зрозуміти, що прагне суверенітету над Південно-Китайським морем. Коли Міжнародний суд визнав претензії Китаю на це необґрунтованими, китайське керівництво коротко відповіло, що вирок «недійсний». Це показує зневагу китайського керівництва до мультилатералізму. Зобов’язання та самообмеження воно вважає слабкістю.
Читайте також: Зміни у ФРН: Після Меркель
Китай для Німеччини та ЄС не такий партнер, як решта, і не може ним бути. Ніщо не стоїть на заваді обмінові, трансферу технологій і взаємних інвестицій. Але в усіх цих галузях необхідна обережність. Уже давно стало очевидним, що Китай радо краде ноу-хау та користується іншими нечесними методами. Представники політики й економіки Німеччини та ЄС мають усі підстави розробити єдину позицію проти китайського експансійного тиску, тримаючись водночас цінностей ліберальної економіки, якій континент завдячує своїм добробутом і свободою.
Daimler і поклони Китаєві
Багато західних підприємств покірно та запопадливо поступаються Китаєві. Наприклад, на початку 2018 року Daimler розмістив в Instagram фото білого лімузина «Мерседес» з підписом: «Дивись на ситуації з усіх боків, і ти станеш відкритішим». Цій мудрості нічого й закинути, якби не ім’я її автора — Далай-лама. Оскільки в Китаї він ворог держави, Пекін категорично засудив цей пост. Китайський посол у Берліні написав концернові, що він ставить під сумнів китайський суверенітет.
Як відреагував Daimler? Аж ніяк не захистив право вільно висловлюватися. Концерн натомість публічно вибачився й через службу коротких повідомлень Weibo оголосив, що реклама була «вкрай неправильною». А тоді йшло речення, яке цілком могло бути з маоїстської інструкції із самокритики: «Сприймаючи це як застереження, ми невідкладно розпочинаємо конкретні заходи для поглиблення нашого розуміння китайської культури й картини світу». Це називають вірнопідданством.
Власне, справу можна було б збути як дрібничку. Але мережа готелів Marriott, авіакомпанія Delta та іспанська фірма одягу Zara так само негідно вибачилися перед Китаєм та його комуністичним царем Сі Цзіньпіном. Дозволили себе залякати навіть книжкові видавництва, які живуть з вільного слова. Springer Nature, одне з найбільших наукових видавництв світу, через тиск китайської цензури заблокувало на своїх сторінках понад тисячу статей, у яких були слова «Тайвань», «Тибет» чи «площа Тяньаньмень».
Так само повелося й видавництво Кембриджського університету: під тиском Пекіна з китайського сайту часопису China Quarterly вилучили понад 300 статей. Ці та багато інших прикладів знаходимо в книжці Кая Штріттматера «Диктатуру винаходять заново. Як Китай розбудовує цифрову державу стеження і стає для нас викликом» («Die Neuerfindung der Diktatur: Wie China den digitalen Überwachungsstaat aufbaut und uns damit herausfordert», 2018). Покірність західних підприємств і менеджерів має систему: бажаючи бути на китайському ринку, там, де йдеться «лише» про такі фактори, як свобода думки та права людини, часто готові заплющити всі ліберальні очі.
Китай грає за іншими правилами
У відносинах з Китаєм західним підприємствам потрібне щось на зразок путівника з власної історії та власного успіху. Знову мало б бути самозрозумілим, що вони не дадуть протиставити себе одне одному. І навіть під китайським тиском дотримуватимуться своїх цінностей. У Китаї вирішальне значення має не економіка, а Комуністична партія. Партійні організації на підприємствах — значно більше, ніж фольклорна згадка про Мао, вони впливають на всі стратегічні рішення. Цього вони намагаються досягнути і в ФРН, на підприємствах з китайськими інвесторами. Але тут діє німецьке право, а воно обґрунтовано передбачає розмежовувати політику й економіку.
Читайте також: Звіт CEPA: стратегії впливу Росії і Китаю на ЗМІ
В економічному переплетінні між Китаєм та Європою обидві сторони повинні грати за одними правилами. Однак досі цього немає. Німецькі підприємства без китайського партнера не можуть засновувати в Китаї фірми, а лише інвестувати у сфери й галузі, дозволені Комуністичною партією. Натомість китайські інвестори в Німеччині абсолютно вільні. Вони відкривають власні підприємства, як-от філії автоконцернів Geely і Chery в Раунгаймі коло Франкфурта, які підтримує локальне Цільове товариство «Далекий Схід». Китайські інвестори можуть без проблем скуповувати цілі підприємства. Наприклад, провідна в галузі робототехніки фірма Kuka із серпня 2016 року належить китайському концерну Midea.
Комуністична партія Китаю скеровує гігантські інвестиції в інформаційні технології. Ідеться про ліпшу та швидшу передачу даних. Але водночас і про вищий, всеохопний контроль, про стеження та керування суспільством. Тут держава не знає жодних самообмежень, приватна сфера нічого не варта. Через перехід дороги на червоне світло порушник уже на іншому боці вулиці ризикує опинитися на електронному стовпі ганьби з фотографією, позначенням імені й адреси. Ризикують цим і боржники чи ті, хто не дотримується робочого часу. Технології стеження повинні в зрозумілий спосіб унеможливлювати індивідуальні відхилення в поведінці. Демонстрантів у Гонконгу запитували через їхні смартфони, звертаючись за іменем, чи вони й надалі хочуть «порушувати порядок».
Є багато ознак того, що компанії в Німеччині, у яких домінує Китай, використовуються для стеження за громадянами, підприємствами та державою. Є вагомі причини відмовитися від участі китайського телекомунікаційного підприємства Huawei у мережі 5G. Але й тут стає помітно, що німецькі підприємства, а частково навіть і сама держава готові відкинути не лише права людини, а й власні безпекові інтереси. ЄС видав відповідні рекомендації для своїх держав-членів. У цих документах постачальників з країн без демократичного контролю автоматично класифікують як безпековий ризик. Чітко йдеться там і про телекомунікацію та погані шанси на успіх для позовів за шпигунство. Федеральний уряд, очевидно, не вважає, що повинен дотримуватися цих, на жаль не обов’язкових, рекомендацій. Що й казати про німецькі підприємства.
Політики, звісно, намагаються протидіяти та встановлювати межі. Наприклад, коли йдеться про іноземні інвестиції, тепер державна перевірка є обов’язковою в разі 10% участі інших країн, хоча раніше пороговий рівень становив 25%. У ЄС навіть намагаються опустити межу до 5%. Якщо дотримувати правил ліберальної справедливості, то з таким конкурентом, як Китай, підеш на дно. Тому необхідна готовність економіки до нових правил гри.
Диктатура, керована залізною рукою
Однак Федеральна спілка німецької індустрії служить економічній свободі погану службу, виголошуючи прописну істину: «Ми відкидаємо міжнародне економічне право, яке дедалі більше блокує інвестиції». Утім, сьогодні, власне, ідеться про те, щоб не злякатися блокування задля рівності шансів. Зважаючи на безоглядність, з якою китайська економіка намагається грати в Європі за власними правилами, німецька держава і ЄС зобов’язані захистити європейські технічні досягнення від розпродажу та економічного шпигунства. Палата економіки Австрії наприкінці 2019 року оприлюднила список із 157 підозрілих китайських фірм, які не дотримуються наявних домовленостей. Від обману в бізнесі з Китаєм застерігає й німецьке міністерство закордонних справ. Держава має засоби протидіяти цьому, встановити прозорість і припинити зловживання. Вона лише повинна це робити.
У студії двох дослідницьких інститутів ідеться: «Китай не просто стоїть у нас на порозі, він уже давно тут». Хоч би якою привітною була КНР, її наміри не такі. Довірливість так само недоречна, як і захват багатьох німецьких підприємств та менеджерів, що захоплюються тим, як швидко й без тягучих обговорень у Китаї ухвалюють авторитарні рішення.
Читайте також: Die Welt: Що німецька розвідка може робити за кордоном?
Комуністична партія і Сі Цзіньпін хочуть показати, що політично керована економіка перевершує вільну. Вони прагнуть довести, що можна використовувати засоби інформаційних технологій для стеження за всіма поривами громадян, завчасно не допускаючи розбіжностей. CEO китайського пошуковика Baidu сформулював це так: «Ми повинні ввести штучний інтелект у кожен закуток людського життя».
Ліберальне business as usual навряд чи завадить цьому жахіттю. І нехай Сі Цзіньпін два роки тому в Давосі хвалив вільну торгівлю та відкриту економіку, Китай — диктатура, керована залізною рукою однієї партії та одного чоловіка.
Однак і вона вразлива. Крихітний, невидимий неозброєним оком збудник узяв досконалі технології стеження на кпини. Коронавірус не лише показав, що китайський уряд не такий могутній, яким хотів би бути. Економічне ослаблення КНР, що супроводжує поширення вірусу, діє на західні підприємства й держави як будильник.
Чи справді була це гарна ідея — через начебто нестримну глобалізацію цілковито переносити виробництво в недемократичні країни, як-от Китай? Уже є зусилля, передовсім США, це обмежити. Отже, не робити ставку насамперед на Китай, а певною мірою диверсифікувати, наприклад перенести потужності в Індію. А ще: дедалі сильніша роботизація виробництва, мабуть, уможливлює повернення назад частин виробництва, перенесених у Китай з економічних міркувань.
Усі диктатури сильні. Усі диктатури слабкі. Спроба дати Китаєві політичну та економічну відсіч, здається, не безнадійна.