«Хто з вас відмовився б від добре оплачуваної роботи — щоб консультувати пана Зедера»? Це питання пролунало не на партійному з’їзді ХСС, а на конгресі Digital Life Design, який відбувся у минулі вихідні в Мюнхені. Але спровокувати цим серйозним запитанням аудиторію — міжнародну групу топ-менеджерів, науковців і розробників — на реакцію Штеффі Черні, шефу конференції, не вдалося.
Хоча саме про це говорив Дієґо П’ячентіні. Італієць працював в Apple та Amazon, а тоді два роки займався розробкою цифрового урядування в себе на батьківщині. Він закликав інтенсивніше долучатися до таких ініціатив. Адже хто тоді, як не ця глобальна цифрова еліта?
Відчутна стриманість, однак, не означає, що на пропозицію роботи Маркуса Зедера ніхто не відгукнувся б, якби він справді шукав зовнішнього консультанта. Міністр-президент саме призначив Юдіт Ґерлях міністром із цифрових технологій, яка, втім, визнала, що комп’ютерні технології «не її безпосередня спеціалізація». Але ще може стати. Ні, стриманість означає насамперед те, що ідея входження в політику ззовні задля появи в цих сферах більшого розуміння справжніх викликів цифрової епохи досі не цілком очевидна й аж ніяк не сприймається як громадянський обов’язок.
Потрібно більше довіри. Або, як формулює вчена з Оксфорду Рейчел Ботсман, стрибок у невідоме. Адже довіра — це не що інше, як побудова відносин із невідомим. Для цього потрібен стрибок, який знову ж таки означає ризик.
Британка у своїх доповідях любить влаштовувати для аудиторії невеличкий експериментальний стрибок: кожен має розблокувати свій смартфон і передати його сусідові ліворуч. Протягом наступних 20 секунд той може робити з ґаджетом що завгодно. І що тоді? Передовсім чути нервовий сміх, в очах іноді здивування. «Мені було цікаво», — каже хтось після обміну. «Для мене це був стрес», — ділиться враженнями інший.
Читайте також: Смартфони майбутнього або як саме складатиметься екран вашого телефону?
Чому це так важливо? Технології вимагають від нас стрибка в непевність. Ми багато разів на день довіряємо передовсім нашому смартфону та сервісам. Передаємо особисті дані, користуємося різними службами: транспортними послугами, чатами, пошуковиками, яким розкриваємо найважливіші приватні справи, наприклад свої хвороби, бо часто вони надзвичайно ефективні й зручні для нас. Послуговуємося ними в надії, що ця інформація залишатиметься між нами та відповідним надавачем послуг. І сподіваємося, що нашою довірою не зловживатимуть. Але ми цього не знаємо, адже ознайомлюємося з умовами цих компаній лише поверхово.
«Оптимізм і відвага»
На відомій конференції DLD, яку організовує медіа-концерн Hubert Burda Media, багато, якщо не все, крутилося довкола концепції довіри. Торік про захід писали, що інтернет вийшов із ладу і його треба полагодити, бо скандали з даними, ненависницькі коментарі та монополісти, як і гадалося, розклали мережу.
Діагноз відомий, тепер потрібні рішення. Тому офіційним цьогорічним гаслом DLD є «Оптимізм і відвага». Не залишається нічого іншого, як відважно рухатися вперед, сподіваючись, що ми достатньо довго говоримо про свій оптимізм, щоб досягти хорошого результату. Але без довіри це неможливо. Ані в мережі, ані в житті.
Одразу після Рейчел Ботсман виступала менеджерка Facebook Шеріл Сендберґ. Вона, сильна жінка поруч із засновником Марком Цукерберґом, могла б багато розповісти про довіру до технологій, адже торік тут соцмережа багато втратила.
Надто недбале ставлення до даних користувачів, масштабна спроба маніпуляції за допомогою постів та оголошень на замовлення російської фірми, послуги PR-компанії, яка мала запустити статті проти критиків Facebook, — ось що відбувалося.
Читайте також: Магазин на колесах, роботи-офіціанти та розумне взуття
Сендберґ хотіла прорекламувати свою компанію і зробила це в максимально професійній і водночас відшліфованій промові. Та принаймні для Facebook-скептиків вона виявилася не надто переконливою, особливо через помітно слизький кризовий менеджмент. «Якого інтернету ми хочемо?» — так називалася доповідь Сендберґ. Правила інтернету слід переписати за участю користувачів, сказала вона.
Водночас Facebook інтенсивніше співпрацюватиме з урядами всіх країн, хоча більше регулювання не може означати менше інновацій. Соцмережа як ніколи дбатиме про безпеку своїх користувачів, що, на думку Сендберґ, мали переважно добрі наміри. Був у менеджерки й подарунок для Мюнхенського технічного університету, еквівалент €6,6 млн для створення інституту, який займатиметься етикою штучного інтелекту.
Це так компанія здобуває довіру? Хвалячи поліпшення, але зрештою звинувачуючи нечисленних негідників, які використали Facebook? І применшуючи при цьому свою роль в обмані користувачів?
Довіру можна відновити лише малими кроками, каже Рейчел Ботсман. Як і багато інших компаній, що проходять кризовий період, Facebook обіцяє діяти прозоріше, ніж раніше. Однак Ботсман обстоює тезу, що більша прозорість не приводить до більшої довіри. Перспектива більшої прозорості означає, що вже немає бази довіри, інакше цей контроль був би не потрібен.
Страх штучного інтелекту
Проте для повсякденного функціонування довіра до технологій важливіша, ніж будь-коли досі, і перевірити це на власній поведінці здатен кожен. Звичайно, можна спробувати відмовитися від усіх цифрових пропозицій, які, начебто безплатно, спрощують наше життя. Але це буде дедалі важче.
Довіра, каже Марґо Едельман, мов ліцензія для фірм, щоб вони взагалі могли провадити свій бізнес. PR‑компанія Edelman, керівництво якої в руках однієї сім’ї, 20 років публікує «Барометр довіри», який і в останній версії демонструє Techlash (ненависть людей до технологічних гігантів) у частини населення багатьох країн.
Читайте також: CES 2019: інноваційна зубна щітка, друкований макіяж та крокуючий автомобіль
Отже, страх штучного інтелекту, боязнь втратити роботу, опинитися за бортом, розгубленість через важкі для розуміння винаходи, такі як блокчейн. У Німеччині довіра до технологій значно менше виражена, ніж в інших країнах, каже Едельман.
Життя в цифровому феодалізмі
То чи потрібно для цифрової епохи щось на зразок нового суспільного договору? Принаймні цього вимагає Дон Тапскотт, який давно займається наслідками технологічних інновацій для суспільства. «Ми живемо в цифровому феодалізмі, — каже він. — Тепер замість того, щоб вирощувати для феодалів овочі, постачаємо дані для збагачення наших нових панів».
Американець вважає, що людям слід надати контроль, щоб вони самі могли монетизувати свої дані. «Моє віртуальне Я мало б належати мені. Та насправді воно належить іншим». Така технологія, як блокчейн (важка для пояснення, але революційна), допоможе перейти до нової ери демократії.
У цій пропозиції ми бачимо утопію перед лицем загрози антиутопії. А ще шпагат, який повинні опанувати в поводженні з технологіями: не довіряймо їм або тим, хто сьогодні контролює технології, і водночас використовуймо їх для створення чогось кращого. Для цього, як ми здогадуємося, потрібно багато довіри, щоб стрибнути в непевне. Чи хтось таки зголосився консультувати Маркуса Зедера, до речі, досі невідомо.