Щосекунди в усьому світі Google реєструє 63 тис. пошукових запитів. Це 228 млн на годину, 5,6 млрд за день. Неймовірна цифра. Користувачі ґуґлять усе: відпустки, сусідів, політиків, новини, хвороби, ескорт-сервіси, навіть плани злочинів. При цьому запити надають інформацію про користувачів, яку концерн використовує для персоналізованої реклами. Google знає, де саме шукають кредити, де зростає попит на машини, де починається епідемія грипу. Він має точну картину суспільства й, говорячи мовою Фуко, може виконувати над ним управлінський контроль. Політика не здатна впоратися з могутністю технологічних гігантів, навіть мільярдні штрафи, запроваджені Єврокомісією через порушення правил конкуренції, заледве зачіпають Google. Частково це помилка політики, яка дала змогу Big Tech стати по-справжньому великими й надто пізно почала застосовувати покарання. Постійні вимоги розділити інтернет-концерни, такі як Google чи Facebook, через їхню потужність на ринку, деструктивні й не надто вигадливі. Google успішний передовсім тому, що його технологія функціонує і він прийнятним чином об’єднує інформацію в мережі. Поділом багато не доб’єшся. Європі потрібна власна конструктивна відповідь: свій пошуковик.
Пошуковик Quaero провалився через Німеччину
У 2006 році Німеччина та Франція намагалися конкурувати з Google спільним проектом пошуковика Quaero. Він мав стати європейською відповіддю Google, бінаціональним чемпіоном за зразком Airbus. Однак проект, який просував тодішній президент Франції Жак Ширак, провалився через проблеми з фінансуванням і те, що Німеччина зважилася на власний національний пошуковик Theseus. Було б цікаво порівняти розвиток європейського аналога з американським конкурентом.
Читайте також: Die Welt: Масове спостереження стосується й Заходу
Qwant — цілком нормальний пошуковик із Франції, який цінує приватність своїх користувачів. Але є в нього невеличка вада: він передав свої сервери Microsoft, а його частка на ринку мізерна. Утім, напрямок руху правильний. Європі потрібна противага Google не лише з економічних, а й із демократичних міркувань. Монополізація знання (а надто панівного) загрожує європейському проекту просвітництва.
Якщо ґуґлити канцлерку Анґелу Меркель, то алгоритм автоматично пропонує поєднати її з такими словами, як «хвора», «тремор», «Паркінсон». Постає запитання, чи справді варто шукати такі спекуляції й образливі для особи елементи в суспільстві знання, захисником якого вважає себе Google. До того ж ці твердження цементуються з кожним кліком. Функція автодоповнення дуже нав’язлива та маніпулятивна. Колишня перша леді Німеччини Беттіна Вульф навіть позивалася до суду, бо під час пошуку її імені автоматично з’являлися такі пропозиції, як «минуле з кварталу червоних ліхтарів» та «ескорт» (за іронією той випадок досі можна наґуґлити).
Важливі корективи вніс Європейський суд, запровадивши право на забуття. Однак те, що Google й далі пропихає чутки в демократичні знання, вказує на механізми вульгарної публічності, яка дедалі більше складається з пліток і напівправди. Характерно, що у випадку Вульф сторони домовилися поза судом, а механіка та алгоритми, які, власне, і стали приводом для обурення, не потрапили на розгляд. Така інспекція була б дуже на часі: підняти капот, перевірити агрегати й деталі та глянути, який гвинт розхитався. Анґела Меркель ще у 2016-му на «Мюнхенських медіа-днях» закликала зробити алгоритми прозорими.
Google відмовляється оприлюднювати алгоритми
Google захищається аргументом, що відкриття пошукових алгоритмів стане запрошенням для спамерів і закінчиться колапсом інформаційного порядку. Оптимізація пошукових алгоритмів вийшла б з-під контролю, організації із сумнівними спонсорами змогли б виводити пропаганду та фейкові новини в топ результатів пошуку. Тому алгоритми видачі й ранжування результатів (PageRank) повинні залишатися таємними. Математик Google Джеремі Кун так описує необхідність цифрового Аркануму: «Сприймайте закритість алгоритмів ранжування Google як секретний урядовий документ. Він такий, бо погані люди завдали б вам шкоди, якби він став відкритим».
Читайте також: Die Welt: Страшна сила
Переконання, що цифрова інформація функціонує лише завдяки таємності інструментів продукування знань, антипросвітницьке й цивілізаційно-регресивне. В античних і середньовічних суспільствах за знаннями стежила невелика каста священиків і службовців. Демократизувалося це з розвитком книгодрукування. Колись Всесвітня павутина обіцяла стати кіберагорою, у якій люди ділилися б знаннями без огляду на державні кордони й плекали б вільний дискурс. Як відомо, ці утопії так і не матеріалізувалися. Монополізація ринку пошуковиків, яка означає і монополізацію знання, призвела до повернення колишніх авторитетів і вартових у формі алгоритмів. Ізраїльський історик Ювал Ной Харарі влучно підсумував це в статті для Financial Times: «У середньовічній Європі авторитет у виборі партнера мали священики й батьки. У гуманістичних суспільствах ми переносимо цей авторитет на наші почуття. А в суспільствах даних про можливі варіанти запитуємо в Google».
Тому європейський пошуковик, який дотримується ідеалів просвітництва й не приховує від громадськості принцип своєї побудови, був би водночас емансипаційним проектом. Його куратором могла б стати демократично легітимізована етична рада. Вона стежила б за відповідністю алгоритмів базовим демократичним цінностям. Зрозуміло, що створення пошуковика потребує чималих грошей, зокрема на дослідження. І, звісно, 20-річне відставання в розвитку нереально надолужити за одну ніч. Але Європа, представники якої в кожній урочистій промові кажуть про цінність гуманістичної спадщини, не може мовчки спостерігати за комерційною діяльністю капіталізму стеження, який вважає індивідів сировиною. Європейська, точніше загальнолюдська, відповідь необхідна ще й тому, що інтернет саме балканізується: авторитарні режими, як-от Іран, блокують його й створюють інформаційні загороди, Китай підсилює свою систему стеження цифровим фаєрволом, Росія взагалі хоче від’єднатися від глобальної мережі й створити власну.
Читайте також: Die Welt: Подорож у непевне
Цифрова платформа як шанс для Європи
Проект пошуковика ЄС міг би втілювати й політичну утопію європейської відкритості, на брак якої часто скаржаться в дебатах. Він став би цифровою платформою, де громадяни від Гаммерфеста до Палермо могли б спільно отримувати інформацію. Це дало б шанс виправити конструктивну ваду інтернету й вибудувати принципово нову архітектуру знання.
За даними дослідження фахового часопису Nature, Google індексував лише 16% всесвітньої мережі. Глибші шари інтернету, так званий Dark Web, пошуковик-гігант своїми сітями ще не охопив. Час із гумбольдтівським дослідницьким духом розвідати ці шари й витягти скарби знання.
————————-
Адріан Лобе політолог і публіцист. У 2017 році отримав журналістську премію Stiftung Datenschutz (Фонду захисту даних). Його книжка «Зберігати інформацію і карати. Суспільство у в’язниці даних» вийшла у вересні 2019-го.