Історія, як відомо, є історією конфліктів поколінь. Упродовж двох минулих тижнів ХДС у драматичний спосіб усвідомила, що її влада хитається, бо вона не розуміє молоді. Завважте: уже близько 2000 років погані карти в аргументації для захисту має той, хто лає «молодь» чи якісь «нові медії». Щоб усвідомити масштаби краху у сфері політичної комунікації, який нині переживає партія двох канцлерок, може бути корисно докладніше подивитися на тих молодих людей, які зараз поганяють ХДС і які відразу ж іронізують у мережі над собою хештегом «#diesejungenLeute» (#цімолоділюди). Дорослій особі, яка піклується про серйозну репутацію, це важко збагнути.
Rezo, який уже став відомим у німецькому інтернеті, після проривного успіху свого відео «Зруйнування ХДС» зібрав 90 ютуберів, які напередодні європейських виборів закликали «в жодному разі не голосувати за ХДС чи СДПН». Це ті опініон-мейкери, яких згадала Аннеґрет Крамп-Карренбауер, невимушено кинувши у простір на одній із прес-конференцій: «Питання постає вже з огляду на тему формування громадської думки: чим є, властиво, правила з аналогової сфери і які правила діють для сфери цифрової — чи не так?». Запитання Крамп-Карренбауер було дивним ще й тому, що ютубери, які відгукнулись на заклик Rezo, за основною професією не є опініон-мейкерами.
Читайте також: Не боятися змін
Ті, хто приймають сенсорний виклик переглянути доробок цих молодих творців медіальності на відповідних каналах, виявляють, що політичні теми та загроза кліматичної катастрофи не є їхньою найнагальнішою обсесією. До того як 26-річний Rezo під час дискусії про реформування авторського права та запровадження фільтрів завантаження став цікавитися політикою, однією з його найпопулярніших ютуб-інтервенцій була пісенька «Bällebad», себто «Купання в м’ячиках», яку він записав із зіркою ютубу Julien Bam (5 млн підписників). Bam належить до дійових осіб відео
«Лиш не обирайте ХДС чи СДПН». Рефрен їхньої радісної пісеньки:
Ми піднімаємось все вище, бо нас ніхто не трима
Ми ніколи не станемо дорослими, байдуже,
що ви кажет
Знову починається жорсткий срач на YouTube.
Мені до дупи, я чілю у своїй ванні з м’ячи
Інтерес до виживання планети та воля до творення політики поза типовими генераційними межами в цих рядках не артикульована. Тому скарги представників цього YouTube-покоління на те, що політика не сприймає його всерйоз, справді дивують. Досі не було зрозуміло, що вони хочуть, щоб їх сприймали серйозно.
Оґуз Їлмаз, один зі співзасновників розважальної формації Y-Titty, яка вже припинила діяльність (найвідоміший хіт «Закрий рот, шефе, я хочу чілити»), невдоволено говорить на порталі Neon саме це: «Вони (старі партії) дають тобі відчути, що не сприймають тебе всерйоз. Це починається вже з їхньої реакції на відео Rezo. Вони розмовляють із молодими виборцями, наче з маленькими дітьми». Причиною може бути те, що бізнес-модель багатьох професійних ютуберів полягає в тому, щоб поводитися перед камерою на кшталт малих дітей.
На численних каналах послідовників Rezo панують інфантильна розважальність, індивідуалізм та споживацтво: Emrah (2,3 млн підписників) пропонує скуштувати солодощі з 1990-х, які тоді ще могли називатися «булочка «Поцілунок негра». Dagi Bee (4 млн прихильників) регоче та пищить разом зі своєю малою сестрою серед хейтерських коментарів на Instagram чи ставить Rezo каверзні запитання про «жіночі продукти», як-от розпихачі пальців для педикюру та автозасмага, внесок якої у виживання нашої планети сумнівний. Постійним лейтмотивом багатьох відео є думка, як звільнити від мотлоху всуціль захаращену через споживацькі утіхи ютуберську кімнату. Tim Jacken (порівняно жалюгідна кількість у 6800 глядачів) сортує перед увімкненою камерою пляшки багаторазового використання у пакети від ІКЕА. Mirella Precek, вона ж Mirellativegal (500 тис. підписників) має позбутися рисоварки, набору тортівниць та кількох сексуальних іграшок. Знову ж таки, на сексуальних іграшках дуже добре знається порадниця у справах оргазму Katja Krasavice (1,4 млн прихильників), яка теж приєдналася до бойкоту ХДС/СДПН. Молодіжний політичний рух уявлявся якось інакше.
Одним із викликів, перед яким опинилися неповороткі танкери, назва яким — «традиційні партії»: через соціальні медіа вони чимраз частіше стикатимуться з гігантськими політичними хвилями, запущеними політичними противниками, які не можна однозначно ідентифікувати, а тому ці хвилі виникають наче нізвідки. Ютубери Rezo — це група, яка щойно започаткувала свою політичну місію. Однак саме це робить її гідною довіри та надає цьому рухові великого розмаху й вже далеко поза ядром її цільової групи.
Читайте також: Пекін іде у відрив
Дослідник медіа Бергард Перксен, який зазвичай швидко вводить нові поняття, говорить у цьому випадку про силу спонтанно утворених, запалених короткотривалим обуренням «конективів», тоді як у випадку партій ідеться про тенденційно неповороткі «колективи». ХДС та СДПН, з одного боку, не мають відповідей, бо не вміють філігранно грати в соціальних медіа. З іншого боку, саме в медіа, які працюють на прудкості, загостреності уваги та на жартах, дуже швидко викривають спроби політиків приховати брак змістового ядра їхніх партій.
Низка безпорадних реакцій ХДС на Rezo — ігнорувати, виставити на посміх («Сім бід»), звинувачувати у «псевдофактах», анонсувати відео у відповідь, відкликати цей анонс, виставити замість цього в мережу pdf-файл та, врешті, запропонувати розмову — пов’язана не лише з тим, що керівництво партії не знало, як відповісти Rezo, а й із тим, що воно не відало, що відповісти. Реакція СДПН жодним чином не була відповіднішою часу, просто через збурення заявою Аннеґрет Крамп-Каренбауер, яку розцінили як вимогу цензури, вона видалася менш неприємною. Політики СДПН, такі як Ларс Клінґбайль чи Сосан Шіблі, незграбно намагалися піддобритися до ютуберів, посилаючи їм підлабузницькі твіти й відео у стилі молодіжних тусовок.
Те, що чвари поколінь у наступні десятиліття можуть суттєвіше визначати політику, аніж інші конфліктні лінії, окреслили нещодавно в потужному аналізі на сторінках американського журналу Atlantic (консервативний) історик Ніл Ферґюсон (ліволіберальний) та його докторант Айк Фрейманн. В Америці це покоління «millennial socialists», яке повстає проти марнування їхніх майбутніх ресурсів старими. Там гнів молодих розпалює відсутність суспільної перспективи. Правлячі кола Німеччини мали б, властиво, радіти й бути вдячними, що молодь у їхній країні виступає за безперечно розумну мету — збереження планети у відносно поміркованому тоні.
Довіра до Rezo та симпатиків, а також до активістів Fridays for Future тримається на тому, що вони не є прихильниками якоїсь ідеології, а натомість стверджують, що керуються «логікою», «здоровим глуздом» та пізнаннями «науки». Є всі підстави дискутувати, чи такий монолітний блок мудрості як «наука» взагалі існує й чи вона має забирати в індивіда політичні рішення. Молодечій нетерплячості можна протиставляти доводи, що політика таки дуже непроста, адже мусить урівноважувати складні переплетіння інтересів. Однак це не звільняє тих, хто здавна несе політичну відповідальність, від браку аргументів, коли вони змушені пояснювати виборцям, чому десятиліттями провадять політику довкілля, яка суттєво відстає від їхнього власного розуміння. І чому не виконують знову й знову затверджувані в численних міжнародних угодах завдання з кліматичної політики.
Без латентної недієвості політики в цій сфері та внаслідок цього зростаючої втрати довіри ані відео Rezo, ані Fridays for Future не мали б такого блискавичного й масового успіху. Філіпп Амтор, 26-річний депутат від ХДС, якому так і не дозволили дати відеовідповідь Rezo, мабуть, здогадується про це, коли в одному з інтерв’ю погоджується: Rezo та Fridays for Future заторкнули живий нерв. Однак він одразу ж після цього теж вдається до партійно-кадрового жаргону, який уже не в змозі приховати бездіяльності. Амтор переконує, що не треба й трохи сумніватися у бажанні досягти кліматичні цілі, при цьому зі ставкою на «інноваціях». Іншими словами: сподіваємося, що колись хтось відкриє дещо, що дасть змогу зупинити зміну клімату. Але саме в це вже ніхто не вірить. Потім Амтор ще повторює улюблену фразу про те, що справа не у змісті, а в комунікації. Однак це неправда. Комунікація провальна тому, що немає змісту. Це помітили #diesejungenLeute, ці молоді люди. І цим їм дорікати не можна.