Політичною топ-темою всіх німецьких медіа минулого тижня був недільний з’їзд Соціал-демократичної партії Німеччини, де учасники мали ухвалити, чи розпочинають вони переговори про велику коаліцію з християнськими демократами, чи ні. Останній варіант, найімовірніше, означав би перевибори в Німеччині, що не дало б користі жодній із мейнстримних партій.
«Мартін Шульц та Андреа Налес (керівник фракції СДП у Бундестазі. — Ред.) здобули важливу частину перемоги. Однак це голосування не останнє. До голосування щодо коаліційної угоди ставлення СДП (до великої коаліції. — Ред.) залишається у підвішеному стані», — пише про недільне голосування оглядач Die Welt Торстен Крауель.
56% — саме стільки членів з’їзду проголосувало за коаліційні переговори. Як зазначає видання, ця цифра є більшою, ніж боялися деякі песимісти. Однак вона також менша, ніж та, яку хотілося б мати для стабільного майбутнього уряду. Понад те, це голосування не останнє.
Крауель також помічає одну особливість недільного з’їзду: делегати майже не говорили про інші вагомі для майбутнього уряду теми, окрім соціальної. Від партії, що з такою претензією дискутує, як одного дня урядувати на посаді канцлера, очікують більшого. «Така партія мала б щонайменше так само завзято, як і соціополітичні теми, обговорювати, як стабільному німецькому урядові бути в нестабільному світі. Цього в Бонні (місто, де відбувався з’їзд. — Ред.) не було помітно», — каже Крауель.
Читайте також: Die Welt: велика коаліція у Бундестазі, майбутнє електромобілів та кегельбани, що зникають
Інший оглядач видання Даніель Фрідріх Штурм, спостерігаючи за з’їздом, зауважує, що промова голови партії Мартіна Шульца на з’їзді була слабкою, а його авторитет, який раніше був дуже високим, руйнується. Натомість зростає вплив його колеги, голови фракції СДП у Бундестазі Андреа Налес. Протягом шестихвилинної промови на з’їзді в Бонні її сім разів переривали оплесками, незважаючи на те що вона виступала на підтримку великої коаліції. Натомість майже годинну промову Шульца сприйняли досить апатично.
У своєму недільному номері Die Welt виділяє також початок Світового економічного форуму в Давосі. Видання, зокрема, пише, що серед учасників цього року ще більше представників еліти, адже саме для Заходу на цьому форумі багато що стоїть на кону. За словами програмного директора Форуму Себастьяна Бакапа, цього року до Давоса прибуде понад 50 глав держав, а це більш ніж будь-коли в історії Форуму.
«Торішнім соромом було те, як майбутня велика держава Китай залишала свій слід на найважливіших зустрічах політичної та економічної еліти. Це була символічна поразка Заходу, який тоді відчайдушно шукав своєї минулої сили. І шпарину, котру залишили американці, німці та французи, одразу ж зайняли китайці», — пише видання. А цьогоріч Захід не повинен допустити повторення такого сорому. Саме тому на Форум їдуть усі: Трамп, Меркель, Макрон, Мей. Форум 2018-го має бути таким високополітичним, як рідко бував до того.
На думку Die Welt, цьогорічний Давос — це великий шанс для Заходу зупинити свій спад. «Індустріальні країни знову в добрій формі економічно. А політично роз’єднані як ніколи», — зазначає видання. Тому зустріч у Швейцарських Альпах є шансом знайти нове порозуміння для фактично союзників та залишити Давос вже як єдиний альянс.
Читайте також: Запит на нову Ostpolitik
Цього року все почнеться з виступу прем’єр-міністра Індії Нарендри Моді у вівторок, який, імовірно, йтиме шляхом свого китайського колеги Сі Цзіньпіна, що відкривав минулий форум і у своєму виступі заявив свої претензії на лідерство. Очікується, що він спробує зрівноважити Китай, однак, попри ідеологічну близькість до Заходу, економічно Індії є ще куди прагнути.
Ансґар Ґрав у четверговому виданні газети пише про протистояння Росії та США в Арктиці. Адже тепер не лише Росія, а й США на чолі з Дональдом Трампом хочуть видобувати нафту та газ у регіоні. Інші сусіди стурбовані через це.
«На Далекій Півночі стратегічні напрями впливу великих держав збігаються. Йдеться про цінні корисні копалини. І про мілітаризацію можливо невічного льоду», — пише оглядач. Раніше російський президент Владімір Путін закликав канадців, данців, норвежців та китайців (країни, що вже заявляли про свої бажання в регіоні) розробити спільний план. А тепер Дональд Трамп оголосив про економічні інтереси на Північному полюсі.
Вважається, що в Арктиці є великі поклади нікелю, золота та діамантів, але передусім 13% світових покладів нафти та 30% світового газу. Проте розробка все ще надто дорога, як на порівняно низькі ціни на нафту.
«Однак наступний арктичний бум точно буде», — вважає Ґрав. Уже нині не лише Росія, а й Канада й Данія заявляють про своє право на хребет Ломоносова — територію між морем Лінкольна та Новосибірськими островами.
Експерт із Кільського інституту безпекових студій Йоахім Вебер вважає, що останнє слово в таких суперечках за відповідним органом ООН. У цьому випадку Комісією з меж континентального шельфу. Однак виникає запитання: що буде, якщо остаточне рішення Комісії не підійде Росії? Або якщо вона вдасться до маневру із захоплення, наприклад, Шпіцбергена, який тренували під час навчань «Захід-2017»? Вебер у коментарі Die Welt каже, що не очікує від Росії такого кроку й для неї це буде занадто великий ризик. Захід має бути готовим втрутитися в будь-якому разі. Щоправда, США ще наразі не можуть не рівнятися тут із Росією. Про те саме каже і речник ХДС щодо зовнішньої політики Юрґен Гардт. На його думку, Росія не зможе собі дозволити відкритого конфлікту в Арктиці, однак Захід має бути дуже пильним, зважаючи на діяльність Росії в Україні, Грузії та Сирії.
Читайте також: Німецька урядова криза працює на Францію?
Ріхард Герцінґер у своїй колонці розкриває іншу важливу для не лише німецької, а і європейської преси загалом тему ядерної угоди з Іраном. На його думку, ця угода зробила Іран ще небезпечнішим. «ЄС має перестати плекати ілюзії, тому що Іран і далі розпалює конфлікти. Чи збільшать європейці тиск на Тегеран?» — запитує оглядач.
Герцінґер у своєму матеріалі пише, що іранський режим не використовує коштів, які надходять як результат спрощення санкцій, для того щоб натомість модернізувати економіку чи підняти стандарти життя своїх громадян. На Заході сподівалися, що з укладанням ядерної угоди влада Ірану буде готова відкрити іранське суспільство для Заходу. Але все сталося зовсім не так. «Фактично ж режим використав зменшення санкційного тиску, аби пришвидшити власне озброєння, зокрема розробку ракет далекого радіуса дії, які можуть переносити ядерні боєголовки. Те, що весь цей напрям не було включено до ядерної угоди, є її головною вадою», — вважає Герцінґер.
Багато хто в Тегерані, на його думку, інтерпретував ядерну угоду як безплатний квиток для посилення своїх військових у регіоні, зокрема Сирії. «Укладання угоди відзначило початок ірансько-російського наступу, через які воєнні зміни відбулися на користь режиму Асада», — пише оглядач. Ба більше, західний розрахунок на те, що завдяки угоді Іран можна буде трансформувати в союзника під час розвитку нової системи безпеки на Близькому Сході, також не виправдався. Навпаки, він лише посилив напруження в регіоні. Так, саудити посилили курс на конфронтацію проти Ірану.
Зважаючи на всі ці чинники, Герцінґер вважає, що потрібно значно посилити тиск на Тегеран, зокрема вдатися до нових санкцій. «Пріоритетним є те, чи вдасться зменшити вплив Ірану на Сирію», — зазначає він.