Минулий тиждень був насиченим важливими подіями. Німецьке видання пропонує скрупульозний аналіз, описуючи вплив того, що сталося на глобальному порядку денному. Цього тижня огляд починається зі статті «Ілюзії Ердогана щодо нового світового порядку» Боріса Кальноки. Перебуваючи в кризовій ситуації з США, Туреччина чомусь покладала надії на нових друзів: Китай, Росію та Катар. Але вічний опортуніст Ердоган надто вже переоцінив свою країну. Турецька економіка провалилася, проте турецький президент переконаний у протилежному. Ліра перебуває у вільному падінні, після того як Анкара суттєво погіршила свої відносини із США через ув’язнення пастора Ендрю Брансона. Американський президент наклав санкції проти турецьких міністрів і підвищив мито на імпорт сталі та алюмінію. Вашингтон також повідомив про можливі додаткові штрафні заходи, якщо турки не відпустять священника. Водночас, криза з США змусила активізувати відносини з Китаєм. Пекін уже встиг оголосити про відновлення військової співпраці. Також Туреччині було запропоновано брати участь у роботі Шанхайської організації співробітництва — китайська альтернатива ЄС. Але все ж потрібно наголосити, що Анкарі доведеться скорочувати свою торгівлю із Заходом. Це, безумовно, негативно вплине на економічну ситуацію. Турецький президент, щоб зменшити наслідки кризи, контактував із Меркель та Макроном. Обоє запевнили його, що не підтримають американські санкції та допоможуть Анкарі фінансово. Без відповіді залишаються головні питання: чи буде Ердоган провокувати своїх західних партнерів, щоб підняти ціну для повернення Туреччини знову до західної цивілізації? І якщо так, то наскільки високо він готовий підвищити ставки? Чи ця гра дійсно розрахована на те, щоб відірватися від Заходу? Чіткі погрози турецького президента не можуть приховати того факту, що його ігрища з ЄС — це найкращий шанс змусити американського колегу подвоїти ставки.
Читайте також: Сумнівний союзник
Практично жоден огляд не обходиться без аналізу події в Росії. Журналістка Сабіне Менкенс стверджує, що лише в політичній партії «Альтернатива для Німеччини» вважають ідеї Путіна розумними. Росія вимагає від Європи фінансування відбудови Сирії. Кремль нерозривно пов’язує це з поверненням біженців додому. У Бундестазі зростає скепсис щодо слів Путіна. «Зелені» вважають, що канцлерка піддається його впливу. Власне перед зустріччю з Меркель, Путін наголосив на спільній відповідальності Росії та Німеччини у питані вирішення кризи в Сирії. Російський очільник закликає Європу допомогти у відновленні сирійської інфраструктури та прив’язав це до повернення біженців з ЄС та її сусідів. Путін всіма засобами захищає сирійського президента Башара Асада. Німецькі політики впевнені, що російський президент зробив потужний крок, використовуючи наболілу тему біженців, до відбудови, незважаючи на жорстку критику. Хоча багато біженців тікало не так від війни, як від політичного переслідування, що має реальні прізвища. Питання миру в Сирії повинні вирішувати не Берлін і не Москва, а місцевий народ. Як це може пропонувати Асад, за яким стоїть Путін, якщо він асоціюється тільки із застосуванням хімічної зброї, жахливим бомбардуванням та руїнами? Німеччина не повинна наївно погоджуватися на пропозиції Путіна, а виставляти йому конкретні вимоги. Нільс Шмід, речник Соціал-демократичної партії із зовнішньополітичних питань, вимагає припинення військових злочинів та допуску сирійської опозиції до переговорів щодо майбутнього країни. Скепсис висловив і його колега Юрґен Гардт із Християнсько-демократичного союзу. «Асад знищує сирійський народ війною, тому про мир, під його проводом, не може бути й мови», — говорить політик. А от спікер партії «Альтернатива для Німеччини» Армін-Паулюс Гампель назвав вимоги Владіміра Путіна «розумними», що викликало хвилю незадоволення в німецькому політикумі. Більшість місцевих політиків вважає його вимоги неприйнятними. А слова речника «АдН» лише посилюють упевненість у їхній підконтрольності Кремлю.
Читайте також: Троянський кінь Путіна
Ексцентрична поведінка американського президента не залишається поза увагою німецьких журналістів. Міхаель Штюрмер переконує, що «Трамп дедалі більше заганяє себе в могилу». Американський очільник намагається уникнути питань від слідчих щодо Росії. Дональд Трамп боїться свідчити під присягою. Він придумує дедалі більше нових історій та хитрощів. Диму без вогню не буває. А димить з Білого дому все частіше. Рано чи пізно, Дональду Трампу доведеться розповісти про відносини свого виборчого штабу з росіянами. І він про це дуже добре знає. Найбільше всіх хвилює наскільки особливими та глибокими вони були. Цю частину взявся дослідити спеціальний слідчий Роберт Мюллер, колишній очільник ФБР, який робить це з холодним розумом та систематичністю. З огляду на реалії, які справили на оточення американського президента неабияке враження, вони радитимуть своєму шефу не свідчити під присягою. Очевидно, що вони переживають, що він може спонтанно повідомити те, про що експерти говорять уже два роки. А саме про втручання росіян у перебіг президентських перегонів. Адже потрібно пам’ятати про математичну близькість результатів обох кандидатів. Нині Трамп уникає прямих та старанно вибудованих запитань від команди Мюллера. Бо за такого розвитку подій, його можуть дотиснути та звинувати у порушенні присяги. Наскільки складним має бути становище президента, щоб він не хотів свідчити? Драма триває далі, а весь світ затамував подих. Найкраща порада, яка може йому допомогти, це американська народна мудрість: «коли вже сидиш в могилі — то не рий її далі».
Читайте також: Геометрія глухого кута
Журналіст Павєл Локшин звертає увагу на подорож німецької канцлерки на Кавказ. «Північний потік-2» робить Німеччину залежною в енергетичному плані від росіян. Але візит канцлерки Анґели Меркель може змінити це в довгостроковій перспективі. Німецький політик відвідала ключовий геополітичний регіон між Азією та Європою, в який ніяк не повернеться спокій. Війна в Нагірному Карабасі забрала тисячі життів і перейшла в стадію замороженого конфлікту. Російська війна в Грузії, яка відбулася десять років тому, коштувала країні 20% території. У цих складних умовах Меркель хоче продемонструвати, що попри дедалі більш заспокійливу тональність німецько-російських відносин, вона не забуває про величезні проблеми, спричинені Москвою. Для грузинів було важливо почути про власні перспективи щодо вступу до НАТО. Натомість Меркель приїхала розібратися з тим, що багато грузинів незаконно мешкає в Німеччині та займається криміналом. Але більшою мірою, цей візит слугує тривожним сигналом для російського президента Владіміра Путіна. Через «Північний потік-2» у Німеччині все більше говорять про залежність від Росії, що дедалі зростає. Тому федеральний уряд почав шукати варіанти виходу з ситуації. Азербайджан через свої багаті поклади нафти та газу неабияк цікавить Німеччину. Особливо в світлі будівництва «Південного газового коридору», що простягнеться від азербайджанського узбережжя Каспійського моря, через Грузію, Туреччину до Італії. Берлін надав багатомільярдні позики Баку для запуску проекту. Німеччина намагається зменшити власну залежність від Росії. Йшлося і про військове співробітництво. Під час візиту канцлерки до Вірменії наголос передовсім робився на розвитку економічних відносин. Ця країна залежить від Росії в багатьох питаннях, але й прагне вибудувати власну стратегію зовнішньополітичних відносин. До слова, Меркель — перший політик світового масштабу, який відвідав цю країну після Оксамитової революції.