Моторошні сцени. Виють сирени, в Тель-Авіві повітряна тривога. В небі над ізраїльським мегаполісом два різні типи ракет малюють химерні сліди польотів. З одного боку — штурмові ракети ХАМАСу вартістю всього кілька сотень чи тисяч доларів. З іншого — одна з найсучасніших у світі оборонних систем ізраїльських військово-повітряних сил (ВПС) із протиракетами, що, як кажуть, коштують близько $50 тис. за одиницю. Система захисту від атакуючих ракет ХАМАСу та інших ісламістських угруповань називається «Залізний купол». Подейкують, що ХАМАС має приблизно 10 тис. простих, некерованих, але все ж небезпечних ракет Kassam. Залежно від типу їхня дальність становить до 20 км (див. «Загрозливий арсенал»).
Сьогодні «Залізний купол» має знову довести, на що здатен. Говорять, що лише за першу ніч обстрілів ХАМАС випустив у напрямку Ізраїлю від 130 до 200 ракет. Систему захисту вперше застосували десять років тому. До початку квітня було проведено понад 2500 запусків, нещодавно повідомив оборонний концерн Rafael. Ця ізраїльська державна компанія розробила «Залізний купол» і відтоді постійно вдосконалює його з підтримки США.
Читайте також: Die Welt: Післявиборчі сценарії
Система захисту має певні технічні особливості. Траєкторії атакуючих ракет чи снарядів вивчають якомога швидше після запуску. Згодом за допомогою штучного інтелекту оцінюють рівень небезпеки: яка ракета загрожує густонаселеній території і повинна бути збита першою, а який снаряд, імовірно, потрапить в мало- чи взагалі незаселені регіони. Такі ракети можна не збивати. Високоавтоматизований процес відбору, враховуючи короткий час польоту, повинен відбуватися дуже швидко (див. «Надійний захист»).
До особливостей системи «Залізний купол» належить те, що триметрові протиракети Tamir діаметром 16 см надзвичайно маневрені в польоті. В перші роки експлуатації ізраїльські ВПС задля певності влучання випускали дві ракети Tamir за обраною ракетою ХАМАС. Якщо перша протиракета знищила ціль, друга вже може шукати собі нову. Вдосконалюючи систему, Ізраїль відмовився від запуску двох ракет, сподіваючись, що буде достатньо однієї.
Ракети Tamir вистрілюють з мобільних ракетних установок до 20 одиниць у кожній. Радар контролює територію площею 150 км2 і відстежує цілі на відстані до 70 км. Ракета Tamir із швидкістю, що в 2,2 раза перевищує швидкість звуку, рухається до ХАМАСівських ракет Kassam чи «Катюш» «Хезболли».
В ідеалі захисні ракети Tamir при цьому прямують на зіткнення з ворожою ракетою. Експерти говорять про «hit-to-kill» або, інакше кажучи, — що одна куля стріляє в іншу. Проте існує датчик зближення, завдяки якому середня частина ракети Tamir детонує на невеликій відстані від цілі, викидаючи металеві стрижні для її знищення.
Виробник Rafael говорить про 90% рівня успіху своєї системи «Залізний купол», що захищає численні життя. Критики сумніваються в цих показниках, посилаючись на те, що, ймовірно, не всім ворожим ракетам вдається влучити у фронтальну площину, тоді як під час атаки в бокову проєкцію боєголовка ракет Kassam може летіти далі.
Тепер США настільки переконані в цій оборонній технології, що ізраїльський Rafael і великий американський оборонний концерн Raytheon розпочали співпрацю. Восени 2020 року створено спільне підприємство для виробництва в США. Окрім того, Конгрес США замовив дві повні батареї для власних збройних сил, які також можна використовувати для захисту від крилатих ракет. Батарея складається з радара і трьох пускових установок до 20 ракет у кожній.
Вартість ракети Tamir складає приблизно $50 тис., нижча, ніж багатьох інших ракет у системах протиповітряної оборони. Таким чином, ціна значно потужнішої ракети американського ЗРК Patriot, який також використовує німецький Бундесвер, подейкують, вимірюється кількома мільйонами. Однак ціна на протиракети Tamir не відповідає значно дешевшим боєприпасам ХАМАСу. Тому військові фахівці вважають, що в майбутньому оборонну зброю оснащуватимуть лазерними променями. Тоді вартість знищення однієї цілі дорівнюватиме приблизно $2 тис. Для оборонного об’єднання Rafael «Залізний купол» — військово-технічний флагман. Концерн, який базується в Хайфі, представлений також у Німеччині, наприклад, з допомогою свого дочірнього підприємства Dynamit Nobel Defence, переносними системами озброєння (на кшталт ручних протитанкових гранатометів), захистом танків і системами гасіння пожеж.
Читайте також: Реут Шапір Бен-Нафталі: «Завдяки залученню жінок ЦАХАЛ використовує максимум потенціалу всього ізраїльського суспільства»
Крім того, Rafael планує повністю викупити виробника розвідувального безпілотника Бундесверу Luna. Проєкт зареєстрували у Федеральному антимонопольному відомстві. Компанії EMT із баварського Пенцберґа довелось оголосити банкрутство, і її має придбати Rafael.
Ізраїль і вчення про справедливу війну
Коментар Ганнеса Штайна
Як під час Ліванської війни 2006 року, так і під час війни в Ґазі два роки потому різні сторони, серед яких тодішній генеральний секретар ООН Кофі Аннан, звинувачували Ізраїль у «непропорційних» діях. Приблизно так: реакція ізраїльських ВПС на ракетні удари перебільшена. Ізраїль повинен стримуватися, він винний у загибелі надто великої кількості цивільних.
В основі всіх цих звинувачень — хибне уявлення про «пропорційність». Згідно з ученням про справедливу війну, засновником якого був отець церкви Августин, пропорційність у війні називається майже повною протилежністю тому, що вона означає у повсякденному розумінні.
Згідно зі звичним розумінням, пропорційність можна було б зобразити у вигляді терезів: якщо на одних шальках терезів п’ять мертвих ізраїльтян, то на інших не мусить лежати більш ніж п’ять загиблих палестинців, інакше терези неврівноважені, Ізраїль порушує закони пропорційності.
Та вже після короткого розмірковування стає зрозуміло, що йдеться аж ніяк не про це. Адже таке тлумачення відчинило б двері до необмеженого насилля: одна зі сторін протистояння мала б нестримно і без розбору вбивати людей, щоб цим уповноважити протилежну сторону поводитися так само жорстоко і по-варварському. Вочевидь, ретельний підрахунок мерців не означає на війні слова «пропорційно». Однак що ж тоді?
Щоб зрозуміти суть, ми повинні усвідомити, що таке справедлива війна. Класичне вчення розрізняє дві основні категорії: jus ad bellum і jus in bello. Jus ad bellum — право взагалі вести війну, наприклад, через напад. Jus in bello — право, що діє у цій війні тоді.
Теоретично можна вести війну, абсолютно справедливу за jus ad bellum і абсолютно несправедливу за jus in bello: ворог нападає на мене, я захищаюся, відбиваючись як шалений. Можна вести дуже довгі й заплутані філософські дискусії про те, з якого моменту справедлива війна за цим мірилом перетворюється на війну несправедливу. Однак про це йтися не повинно.
Основне правило jus in bello просте й зрозуміле: навмисне вбивати цивільне населення заборонено. Навіть дуже несимпатичних цивільних. Тому авіаудари союзників по житлових районах німецьких міст виявилися військовими злочинами. В підсумку сержанта Келлі, під командуванням якого в Мілаї були вбиті чоловіки, жінки й діти, мали б ув’язнити довічно (йдеться про воєнний злочин, скоєний американськими військовими у 1968 році під час війни у В’єтнамі. — Ред.).
Бо правило діє без «якщо» і «але». І це стосується не тільки мирних мешканців, а й цивільних об’єктів: солдати не повинні цілитися в продуктові магазини, підстанції, басейни, навіть якщо їхні бомби не вбивають людей, а тільки руйнують стіни.
Читайте також: Еран Лассер: «Ізраїль створює попит на аутсорсингові ІТ-послуги»
Однак — і це важливо навіть у війні, де використовують ультрасучасну зброю, таку як бомби з дистанційним керуванням, — може статися так, що помилково вб’ють цивільних. Питання полягає в тому, коли можна йти на смерть мирних жителів. Саме тут у гру вступає мірило пропорційності. Армія може ризикувати цивільними жертвами тільки в тому разі, якщо це виправдано важливістю військової мети.
Приклад: країна А обстрілює танковий завод, розташований у країні Б. До того ж, на жаль, вражає і висотну будівлю поруч із танковим заводом; чимало мирних жителів жахливо гинуть у зруйнованій будівлі.
Проте армія країни А цілилася не у висотний дім, а в танковий завод. Щодня цей танковий завод випускав із конвеєра п’ять танків, які несли країні А смерть і спустошення. Оскільки військові дії країни А врешті-решт врятували більше людських життів, ніж коштували, бомбардування за jus in bello — пропорційний захід.
Дуже небезпечний критерій
Інакше кажучи, мірило пропорційності — дуже небезпечний показник: саме його зрештою використовують для виправдання загибелі мирних жителів у військовому конфлікті. Якщо військова вигода доволі висока, то можуть погодитися на смерті цивільних. При цьому цифри значення не мають.
Під час Фолклендської війни 1982 року загинуло значно більше аргентинців, ніж британців (649 проти 258 осіб). Це не означає, що британці були непропорційними у виборі своїх військових засобів; натомість це означає, що вони успішніше боролися. У випадку з цивільними загиблими в будь-якому разі слід з’ясувати обставини: чи були вони на прицілі сторони, що веде війну, чи загинули під час атаки на дозволену, тобто військову, ціль? Чи попереджали їх про плановану атаку? І чи виправдалась атака на військову ціль?
Наприклад, якщо солдати знешкоджують ракетну батарею, яка вела ракетний обстріл житлових районів, то це дозволяє йти на цивільні жертви. Навіть якщо йдеться про дітей. Адже у солдатів немає іншого вибору.
Міжнародне право війни чітко сформульоване у такому питанні: жодна з воюючих сторін не може використовувати цивільних як захисний щит. Навіть якщо ця сторона бореться за справедливу справу. Особливе табу — медичні установи, як-от лікарні: їх не можна використовувати як склади зброї, пускові майданчики, бойові позиції.
Окрім того, воюючі держави зобов’язані захищати власне населення. Якщо можливі повітряні нальоти, вони повинні будувати бункери. Якщо бункерів немає, необхідно використовувати інші об’єкти. Наприклад, військовий злочин чинять ті, хто прокладає тунелі під житловими районами і потім використовує ці тунелі лише для транспортування зброї.
Підрахунок мерців нічого не доводить
Маючи це на увазі, варто обговорити, чи пропорційно Ізраїль діє в цьому конфлікті. Підрахунок мерців нічого не доводить, а обвинувальний перст, що вказує на палестинських дітей, тим паче.
Якщо Ізраїль закликають до стриманості, то на тлі сказаного це може означати лише те, що перед кожною атакою ізраїльські військові повинні перевіряти, чи виправдовує військова вигода ризик для палестинських мирних жителів. Також це означає, що Ізраїль повинен повідомляти про свої атаки. Однак це не означає, що Тель-Авів має утриматися від атаки на ракетну позицію ворога лише через її розміщення у висотній будівлі.
Війни трагічні й криваві, а часто ще й брудні. І, звичайно, кожен має право критикувати бійців. І в німців цього права не менше, ніж у канадців чи шведських екоактивістів. Ніхто не вимагає для Ізраїлю особливих правил. Навпаки, до нього як ліберальної демократії та частини світової спільноти слід підходити з тим самим масштабом, що й до всіх інших.