Офіційно Балканський шлях перекритий ще з початку 2016-го, коли Північна Македонія звела на кордоні з Грецією 18-кілометрову подвійну стіну із сітки там, де дорогу не блокують ні гори, ні ріки. Але те, що він не перекритий, доводить не тільки несподіване повернення суходолом до Бремена керівника арабського клану, якого раніше з великими труднощами вдалося видворити з країни.
За актуальними даними федеральної поліції ФРН, із січня по жовтень цього року з грецьких островів на континент привезли 27 тис. мігрантів. За цей самий період під час спроби нелегального перетину турецько-грецького кордону було затримано 10 тис. осіб. Кількість тих, кому вдалося пройти непоміченим, ймовірно, у кілька разів більша. Усі вони якомога швидше вирушають на Північ. Ці цифри доводять, що навіть на четвертому році з початку кризи біженців захист зовнішніх кордонів ЄС — фарс. Охорона німецьких кордонів, попри всі заяви міністра внутрішніх справ, обмежується лише вибірковим контролем, що показало прикре повернення очільника клану.
Читайте також: Die Welt: Коли знову відпливають човни
Транзитний пункт нового Балканського шляху — Боснія і Герцеговина. А новим Будапештом, гарячою точкою, у якій збираються мігранти перед продовженням шляху до Німеччини, став Бігач. Та, на відміну від угорської столиці у 2015 році, сьогодні Бігач ні економічно, ні логістично не придатний для розміщення і забезпечення такої кількості людей. Нині в місті в регулярних таборах розміщено 5 тис. осіб. Ще 1 тис. — у тимчасовому таборі в горах на хорватському кордоні. Крім того, тисячі мігрантів, переважно молоді чоловіки із Сирії, Афганістану й Північної Африки, у квартирах, порожніх будинках і лісах чекають на свій шанс вирушити на Північ.
Боснійська влада повідомила, що з 15 листопада мають закритися два з чотирьох регулярних таборів. Бо серед 40 тис. переважно мусульманського населення Бігача зростає несприйняття мігрантів, також переважно мусульман. Раз по раз відбуваються протести. Утворилася громадська ініціатива «Зупиніть навалу мігрантів». Її речник — Сей Раміч, викладач мистецтва й депутат міської ради. «Винна в цьому хаосі Анґела Меркель, — каже він. — Ці люди з’явилися тут, бо вона відкрила кордони». Регіональні органи намагаються заспокоїти населення, стимулюючи мігрантів до продовження шляху, відчутно зменшивши їхнє забезпечення. Міжнародні благодійні організації обурені нещодавнім повідомленням про закриття таборів перед початком зими, яка в цьому регіоні часто сувора.
«Якщо табори закриють, люди тут вмиратимуть», — каже Пітер Ван дер Аверт, координатор із Західних Балкан у Міжнародній організації з міграції (ІОМ). ІОМ керує чотирма таборами в Бігачі. Дозвіл на відкриття додаткових не вдається отримати від місцевої влади вже рік, скаржиться бельгієць. Якщо їх справді закриють, 2300 осіб втратять дах над головою. Єдиною альтернативою залишається Вучак, тимчасовий табір боснійських соціальних служб у горах. «Плану Б немає, для цього вже запізно», — пояснює Ван дер Аверт. Він сподівається, що влада останньої миті передумає і застерігає: «Якщо нам наступного тижня справді доведеться переводити мігрантів у Вучак, найслабші з них цю зиму не переживуть».
Через зелений кордон до Хорватії
Новий Балканський шлях починається з міста Едірне в Туреччині, за 4 год автобусом до Стамбула, і веде суходолом до Греції (див. «Новий Балканський шлях»). Шлях через острови в Егейському морі має славу потенційного тупика. Відколи сьогоднішня Північна Македонія у 2016-му облаштувала прикордонний паркан, наступною транзитною країною стала Албанія. Мігранти розповідають про єдиний тариф прикордонників для в’їзду без паспорта чи візи — €20. Перед тим їх пропустили грецькі службовці, щоправда, безплатно.
З Албанії найкоротший шлях нелегалів веде через Чорногорію. Хоча більшість мігрантів обирає дешевший маршрут через Косово, Сербію до Республіки Сербської, сербської частини Боснії. А тоді або із зупинкою в Сараєві, або прямо до Бігача, що на крайньому Заході. Більшість із 10 тис. мігрантів, що зупинилися там, — переважно молоді чоловіки із Сирії, Афганістану, Пакистану й Півночі Африки, — дрібними групами ночами йдуть через ліси гірського хребта Плешевиця, через зелений кордон до Хорватії. Звідти можна обрати шлях через Словенію, Італію та Францію до Німеччини.
Читайте також: Жодних “гетто” до 2030: новий план інтеграції мігрантів у Данії
Перевізники нелегальних мігрантів вимагають за всю дорогу від €3 тис. до €15 тис. з особи. Найбільше платити мають ті, хто хоче їхати всю дистанцію. Купити можна й гарантоване прибуття, тоді в разі невдалої спроби наступна вже буде оплачена.
Вимучене місто
Бігач розташований на крайньому північному заході Боснії і Герцеговини. Кантон Уна-Сана — фактично околиці, із трьох сторін оточені Хорватією. Від центру міста до кордону лише 7 км. У світі Бігач став відомим під час Балканської війни, яку 1992-го почали сербські націоналісти та яка за три роки забрала життя 100 тис. людей. 2,2 млн боснійців, здебільшого мусульман, вигнали або їм довелося втекти. Мусульманський Бігач був в оточенні переважно сербських військ, коли ООН оголосила його своєю зоною безпеки. До початку війни там жило 70 тис. осіб, сьогодні — близько 40 тис. Решта мешканців одразу після закінчення облоги чи згодом виїхала на заробітки за кордон, більшість опинилася в Німеччині.
З часу фактичного закриття старого маршруту мігрантів між Грецією і Північною Македонією навесні 2016-го Боснія, зокрема Бігач через його особливе розташування, стала новим вузлом Балканського шляху. Корупція, економічні негаразди й постійна етнічна, релігійна та політична розрізненість країни, яка складається із сербської частини й боснійсько-хорватської федерації, сприяють нелегальній міграції та мафіозним структурам, які на ній заробляють.
Таємний транспорт
Над колією холодний вітер. Вокзал Босанської Отоки такий самий безлюдний, як і все боснійське село. Приблизно опівночі сюди влітають поліцейські машини й десяток службовців оточують територію. Тоді прибуває потяг, якого не мало би бути, якого, звичайно, ніхто не мав би бачити, принаймні точно не репортер із Берліна.
Поліцейські вигукують накази англійською: «Go! Go!». Близько 120 мігрантів виходять із потяга. Це молоді чоловіки із Сирії та Марокко. Вони без візи, часто взагалі без документів, скориставшись дорогими послугами перевізників-нелегалів, дісталися аж до боснійської столиці Сараєво. Там їм ці послуги більше не потрібні. Влада сама організовує трансфер у напрямку Німеччини. Надійний і безплатний. Мігрантів, які не хочуть подаватися на статус біженця в Боснії, а цього не прагне практично ніхто, садять у потяг. У хвіст, бо перші два вагони зарезервовані для місцевих. Але цієї ночі в них ані душі. Супроводжують мігрантів два співробітники ООН, яких можна впізнати за червоними жилетами.
Такий потяг зупиняється в Босанській Отоці щоночі, між 23-ю і 2-ю годинами, і привозить 100–200 мігрантів. Їх садовлять у поліцейські автобуси й висаджують через 4 км. На нейтральній смузі на кордоні із сербською автономною зоною, Республікою Сербською. Звідти вони самостійно мають перетнути хорватський кордон, і що швидше, то краще. На місці чекають таксі з вимкненими фарами.
Щойно поліцейські помічають репортера, його затримують і вимагають негайно видалити зі смартфона всі фото й відео операції, інакше заарештують, а телефон конфіскують. Оскільки той енергійно відмовляється, шеф операції зв’язується з керівництвом, щоб убезпечитися. Через 10 хв начальник поліції наказує відпустити німця: «Скандал нам не потрібен».
Джунглі в горах
Намети в горах поблизу Бігача мігранти називають «Джунглями». Міжнародні організації вважають це місце найгіршим у Європі табором біженців через катастрофічну ситуацію з постачанням і мінні поля довкола, що залишилися з часів Боснійської війни. Вучак, себто «вовченя», — офіційна назва імпровізованого табору. Його заклали в липні на місці старого сміттєзвалища. Тут понад тисяча чоловіків чекає, щоб під покровом ночі перейти кордон, розташований за якихось 4 км, і через густий ліс потрапити до країни ЄС Хорватії. Потік значний. Вони тут на кілька днів, «Джунглі» постійно заповнюють новоприбулі. Більшість спить на картонках у великих тоненьких наметах. Місцевий «Червоний Хрест» двічі на день роздає їжу: скупий сніданок і гарячий суп в обід. Немає водопроводу, каналізації та електропостачання. За оцінками волонтерів, близько 70% мігрантів мають захворювання шкіри в гострій фазі. А ще постійні травми через нещасні випадки, насильницькі сутички між різними етнічними групами та, як повідомляють мігранти, брутальні дії хорватської поліції, яка, якщо їй вдається перехопити їх під час спроби перетнути кордон, відтісняє їх назад. Міжнародних волонтерів, зокрема й німецьких, боснійська влада вигнала з Вучака в середині жовтня. «Умови перебування людей свідомо погіршують, щоб вони забиралися якомога швидше», — пояснює Дірк Планерт із Дортмунда, якому довелося виводити діючий медпункт. Планерт, журналіст WDR, каже: «Усе це відбувається без найменшої поваги до людських життів».
Читайте також: Як із цим жити?
Подвійні Fake News
У правих групах курсує відео з Бігача як доказ гаданої масової появи мігрантів. Ідеться про фейк. Кадри від 15 жовтня показують 1500 чоловіків, які в супроводі поліції йдуть через гори. Але прямують вони не до кордону, а до табору Вучак. Цим відео мер хотів задокументувати свою протидію мігрантам у центрі міста. Це також фейк, бо табір можна безконтрольно покинути. Більшість чоловіків робить це того самого дня. Інше відео, зняте місцевим, показує їхнє повернення в Бігач маршем і з бойовим кличем ісламістів «Аллах акбар!». Втім, навряд чи когось із мігрантів можна знайти в місті. Вони залишаються переважно на 10 днів, перш ніж пускаються в дорогу до хорватського кордону й далі малими групами в бік Німеччини.
З Пешавара до Бігача
Точних даних щодо кількості мігрантів у Боснії немає. Офіційно в країні їх близько 7 тис. Однак в оцінках ідеться про 10 тис. тільки в Бігачі та околицях, адже багато їх не реєструється і живе не в таборах, а в приватних квартирах, закинутих спорудах чи прикордонних лісах.
Шегзад із пакистанського Пешавара в дорозі вже дев’ять місяців. Він дістався Туреччини через Іран і за в’їзд та проїзд заплатив перевізникам і поліції €1,2 тис. €2,6 тис. коштувало дістатися Греції, €600 — дорога через Албанію і Косово, €250 — дістатися із Сербії до Бігача. Разом із витратами на ночівлю та харчі йому це обійшлося в близько €6 тис. Для нього ця сума стала реальною завдяки заощадженням і кредитам його великої родини, яка переказує гроші через Western Union. За дорогу до Італії Шегзад планує віддати перевізникам ще €1 тис. 34-річний водій вантажівки вважає це вигідною інвестицією «в краще майбутнє». З Трієста планує самотужки дістатися Німеччини, а тоді перевезти дружину з трьома дітьми. «Німеччина — це добре», — каже він і показує знак «Вікторія».