Їх уже майже неможливо згадати. Та більшість цього й не хоче. «Новые русские», як називали скоробагатьків 1990-х, себто першого десятиліття після розпаду Радянського Союзу, не були об’єктами симпатії. Своїми малиновими піджаками й нюхом на швидкі гроші вони репрезентували економіку, а їхня близькість до кримінального середовища та демонстративні дипломати з грішми були темою анекдотів. Наприклад, про те, як два такі персонажі випадково зустрілися в Лондоні й один похвалився, що купив краватку за £500, на що другий вигукнув: «Ну ти й дурень! Я щойно бачив таку саму за тисячу».
Цей тип економічних діячів не протримався довго. Невдовзі їхнє місце зайняли сумнозвісні олігархи, які з позиції переваги приватної економіки не завжди були такими неотесами, як попередники, а тому ще більше задавали тон в економіці й державі. Ці люди утвердилися надовго, хоча насправді з початком нового тисячоліття, себто зі становленням Владіміра Путіна, поступово втрачали свою владу. Олігархи, за кількома винятками, одразу зрозуміли нові правила й більше не говорили з Кремлем зверхньо, а невдовзі вже навіть не як рівні.
Читайте також: Якою буде армія РФ за 10 років
Однак як представники бурхливої економіки в часи зростання цін на сировину вони почувалися досить незалежними. Бо, по-перше, накопичили на Заході великі гроші, по-друге, активна ренаціоналізація їхніх приватних підприємств теж потребувала часу, а агенти спецслужб, військові та службовці, що з’являлися в тіні Путіна, ще мали віднайти свою роль в економіці.
«Ведомости» обрали «державного банкіра» найвпливовішим бізнесменом
Із часом вони це таки зробили. А оскільки в економіці давно домінували ренаціоналізовані концерни й державні банки, вони стали типовими прикладами тих, хто робить кар’єру. Процес так поширився, що у 2019-му політико-соціоекономічний рейтинг найвпливовіших і найрепрезентативніших бізнесменів, за версією російського економічного часопису «Ведомости», очолив «державний банкір».
І цей вибір не взятий із повітря. Адже якщо в інших секторах, наприклад у нафтовій індустрії, держава давно майже все взяла під своє крило, то в банківській сфері процес почався лише недавно. Минулий рік відзначився тим, що нові потужні державні банки стали агресивно розширювати свою діяльність і на інші сектори. Так, «Сбербанк», лідер галузі, завзято скуповував інтернет-бізнес і медійні підприємства. Натомість державний банк ВТБ, другий на ринку, взагалі поглинав все, що траплялося, і тепер, скупивши та консолідувавши активи на ринку зерна, на шляху до лідерства в галузі. Так само ВТБ намагається не відставати й у будівельній галузі, тож має на меті переграти ситуацію на свою користь за допомогою нового спільного підприємства з колишнім спаринг-партнером Путіна по дзюдо Аркадієм Ротенберґом, що є отримувачем найбільших державних будівельних замовлень.
Держава зручно закріпилася в економіці. А робота у впливовій державній галузі давно стала мрією російських кар’єристів. Опитування, проведене торік у лютому — березні рейтинговим агентством RAEX серед понад 50 тис. студентів і випускників російських вишів, показало, що 53,7% хочуть працювати в контрольованих державою концернах, а 28,4% навіть віддають перевагу інститутам державного управління. Окрім гігантів «Газпром», «Роснефть» і «Сбербанк» фаворитами також є державні підприємства «Росатом» (монополіст у галузі ядерної енергії) і «Роскосмос» (російське підприємство космічної галузі). Серед найулюбленіших державних інституцій — уряд на чолі з новим прем’єром.
Читайте також: ПАРЄ: втома і гроші
Путін робить ставку на нові кадри з державних концернів
Цілком очевидно, молодь ставить на правильного коня. Бо, як показує несподівана зміна уряду кілька тижнів тому, у своїх кадрових рішеннях Путін теж орієнтується на нові обличчя з досвідом роботи та зв’язками в державних концернах, холдингах та урядових адміністраціях. А вони відповідно вірять у практично безмежну владу й рушійну силу держави з одночасною маргіналізацією і звуженням приватної економічної ініціативи. Як-от 53-річний Марат Хуснуллін, колишній міністр будівництва в республіці Татарстан, а з 2010-го відповідальний за будівельний бум у Москві на посаді заступника мера столиці. За даними Transparency International, там, як і в Татарстані, будівельні замовлення дістають його друзі та родичі, зокрема й на нові 47 станцій метро. Тепер на посаді віце-прем’єра він відповідає за будівельну галузь усієї країни, на яку з бюджету передбачені неймовірні суми.
Інший приклад — Максім Рєшетніков, якому лише 40 років, член вищої ради кремлівської партії «Единая Россия». Він тривалий час був членом міської адміністрації Москви, а тоді недовго губернатором уральського Пермського краю. Тепер став міністром економіки. Підвищили й 51-річного Дмітрія Чєрнішенка, який сім років керував державним організаційним комітетом із проведення зимової Олімпіади 2014 року в Сочі з бюджетом $50 млрд, а тоді медійним відділом державного гіганта «Газпром». Нині він віце-прем’єр із діджиталізації, інновацій, туризму та спорту.
Ці троє, а також решта 28 членів нового уряду працюватимуть під керівництвом нового прем’єр-міністра, 53-річного Міхаіла Мішустіна, колишнього голови російської податкової. Його завдання — подолати стагнацію, що триває з 2014-го. Торік ВВП, за оцінкою Міністерства економіки, зріс лише на 1,3% — надто мало як для країни з перехідною економікою.
Читайте також: Російська рулетка
Це пов’язано не тільки з падінням ціни на нафту та західними санкціями. Значно важливіше тут небажання приватних підприємств інвестувати гроші у відсталу з погляду права державу. Адже вони в ній відіграють роль дичини для чиновників і силовиків, а перевага віддається державним компаніям, які в разі сумнівів просто проковтнуть конкурентів, незважаючи на права власності.
Реформи, потрібні в цій сфері, навряд чи вдасться забезпечити новим урядом і змінами до Конституції, так вважає Рубен Єніколопов, ректор авторитетної московської New Economic School. Адже в цьому випадку економічного розвитку хочуть досягти не завдяки приватним та іноземним інвестиціям, а ще сильнішою роллю держави. Схоже, Путін хоче вигнати чорта Вельзевулом. За такого підходу, вважає Єніколопов, рушійною силою економіки може бути лише підвищення державних видатків.
Путін давно визначив, скільки грошей хоче вкласти в економіку,— 25,7 трлн рублів (це приблизно €370 млрд) до 2024 року на великі національні проекти, як-от розвиток інфраструктури й соціальної сфери. Хоча, як він тепер заявив, певні виплати на 2020-й можуть бути ще вищими. Торік попередній уряд не впорався навіть з інвестуванням частини грошей. Нинішній із представниками нового економічного типу має дати раду принаймні з цим. Тому першим віце-прем’єром Путін зробив свого колишнього економічного радника й великого прихильника державних інвестицій Андрєя Бєлоусова.
Єніколопов вважає, що це добрий знак для інвесторів, навіть якщо зростання економіки, попри значні капіталовкладення, буде на рівні тільки 2% чи 2,5%. Так, помітно зросли акції мережі дитячих товарів «Детский мир», яка отримуватиме більше грошей від батьків і торговельної мережі «Магнит». Окрім того, аналітики радять купувати акції державних банків, як-от «Сбербанка».