Для майстерності потрібні роки навчання: Радянському Союзу та Сполученим Штатам знадобився час, доки вони змогли продемонструвати перші успіхи в космонавтиці. Між першим польотом космонавта й першою радянською космічною станцією «Салют-1» минуло десятиліття. А між першим американським зондом на Місяці й першим роботом на Марсі — аж 31 рік.
Однак Китай завершує своє навчання в турборежимі: на початку 2019 року країні вперше вдалося посадити зонд Chang’e 4 на зворотній, «темній стороні» Місяця. Торік наступник Chang’e 5 повернувся з Місяця на Землю вже зі зразками місячної породи — віха, якої європейці не досягли досі. Китайські вчені нині не встигають самі обробляти матеріал із Місяця й надають його дослідникам з усього світу.
Кілька тижнів тому сталася чергова сенсація: Китай, друга країна після США, із місією Tiawen-1 здійснив бездоганну посадку на Марс і випустив робота на його червону поверхню. Чого в цьому списку ще бракує, то це астронавтів з Піднебесної на Місяці чи Марсі. Над цим теж працюють — у планах щонайраніше 2030-ті роки. Бо досвіду пілотованих місій у швидкісному режимі не набудеш.
Китай став другою країною, якій вдалося безпомилково сісти на Марс
У 2003 році Ян Лівей став першим китайцем у космосі. Від короткого параболічного польоту, який здійснив перший американський астронавт Алан Шепард 1961-го, себто вгору й одразу ж униз, країна відразу відмовилася ще тоді. Льотчик-винищувач кружляв навколо Землі аж 21 годину — щоправда, без мети. Бо як постійний порт у космосі, до якого могла б пристикуватися капсула, тоді існувала лише Міжнародна космічна станція (МКС) — спільний проєкт Росії, США, Японії, Канади та Європи. У ньому Китай з ідеологічних міркувань відсутній і досі. За два роки до того росіяни утилізували свою станцію «Мир».
У 2005 році полетіли ще двоє космонавтів у капсулі Shenzhou VI, яка кружляла навколо Землі вже п’ять днів. 2008-го, коли через Олімпійські ігри увага всього світу була зосереджена на Пекіні, країна вдалася до чергового кроку: астронавт з космічного корабля Shenzhou через повітряний шлюз уперше вийшов у відкритий космос.
Читайте також: Битва абревіатур
«Китайці в останні роки постійно розвивали свою космічну програму», — зазначив американський історик космосу Роджер Лауніус, який, серед іншого, керував колекцією «Аполло на Місяці» в Національному музеї авіації та космонавтики у Вашингтоні, округ Колумбія. Він роками відстежує розвиток цієї галузі в КНР й доходить такого висновку: «Центральними мотивами долучитися до пілотованих космічних подорожей для країни завжди були гордість і престиж». Китайці, мовляв, хочуть показати собі й решті світу, що вони велика нація.
«Гордість і престиж завжди були центральними мотивами»
Безпілотні місії на Місяць і Марс насамперед мають наукову мету й роблять ставку на міжнародне співробітництво, натомість пілотована космічна програма Китаю — вияв його впевненості в собі. У 2011 році вперше з’явився Tiangong 1 — щось на зразок маленької космічної станції, приблизно такої, якими були перші варіанти космічних станцій СРСР: єдиний модуль, що важить близько тонни, завдовжки десять метрів і 15 м3 внутрішнього простору, безпілотно виведений на навколоземну орбіту. У точному перекладі станція називається «небесний палац», себто мала би бути придатною для життя. Дві команди з двох астронавтів справді ненадовго туди навідувалися, перш ніж цей модуль почав падати в напрямку Тихого океану.
У 2016 році китайці відправили на орбіту наступника — Tiangong 2. Однак із Землі його навідали лише раз. Космічну лабораторію загалом пілотували за 29 днів. Але навіть цей короткий час став рекордом для китайських космонавтів. За допомогою таких прототипів випробували також стикування транспортних космічних кораблів і дозаправлення в космосі.
З квітня панує «Небесна гармонія» — так перекладається назва першої частини нової, більшої, першої справжньої китайської космічної станції. Лише один її модуль вдвічі більший за першу спробу десятирічної давності Tiangong 1. До того ж він є тільки основою того, що з’явиться в наступні роки: з обох боків модуля до основної частини станції стикувальними елементами буде приєднано дві наукові лабораторії. Також буде шлюз для «прогулянок у Всесвіті», для операцій у відкритому космосі, а також стикувальний вузол у напрямку польоту для пілотованих і безпілотних транспортних кораблів з провіантом чи новим екіпажем.
Китайська космічна станція може стати спадкоємицею МКС
«Небесна гармонія» стане модульною космічною станцією. Цим вона перевершує перші американські й радянські станції: і Skylab, і «Салют» були одноелементними. Але їхні наступники — російська «Мир» і Міжнародна космічна станція (МКС) також безформні, проте ефективні конгломерати зі з’єднаних лабораторій, вузлів зв’язку й каністр зберігання. За потреби окремі модулі можна від’єднати, не ліквідовуючи всієї станції. Також її можна майже безмежно розбудовувати.
Китайці інтенсивно розширюють свою нову станцію: цього й наступного року остаточне місце в космосі мають зайняти два наукові модулі Mengtian («Небесна мрія») і Wentian («Небесне опитування»). Так станція матиме Т-подібну форму. Після цього розширення китайці хочуть розвернути свою конструкцію й доповнити ще одним «Т», себто ще одним базовим блоком, доповненим двома лабораторіями ліворуч і праворуч. На станції зможуть постійно перебувати до шести космонавтів.
Тобто китайці перевершать МКС. Міжнародна космічна станція відслужила більшість свого ресурсу. Навіть якщо всі партнери домовляться використовувати її до 2030 року, кінець колись таки настане. Тоді Захід більше не матиме космічної станції поруч із Землею. Саме цю прогалину можуть заповнити китайці своєю добудованою на той час станцією — й дозволяти фірмам, університетам і науковим установам експериментувати в невагомості чи навіть вітати астронавтів на станції.
Читайте також: Економіка на службі геополітики
«Наша середньострокова мета — відправити європейського астронавта на китайську космічну станцію», — зазначив Рюдіґер Зайне, керівник навчального відділу Європейського центру астронавтики (EAC) в Кельні. Щоправда, фіксованої дати старту поки що немає, проте він сподівається, що вже за два-три роки перший європеєць стане частиною «Небесної гармонії». «Китайцям це безумовно буде корисно медійно, бо так вони продемонструють, що тепер китайська космічна галузь така розвинена, що інші космічні країни довіряють їй своїх астронавтів», — наголосив Зайне.
«Досі китайці здійснювали лише короткочасні, кількатижневі польоти в космос»
Китайці вже роками доводять, що тепер вони можуть керувати пілотованим космічним польотом самотужки — без партнерства з МКС і не покладаючись на технічні ноу-хау росіян. Однак, як вважає німецький астронавт Матіас Маурер, Китай також може скористатися досвідом Європейського космічного агентства ESA: «Досі вони здійснювали лише короткі, кількатижневі польоти в космос». А Європа вже понад десять років постійно присутня на МКС. «У нас понад 2000 людиноднів у космосі, а в Китаю трохи більш ніж сто», — наголосив Маурер. Європа може поділитися значним досвідом довгострокових місій у космосі, а також здобутими знаннями, як ефективно працювати на космічній станції. «Китайцям буде корисно взяти нас на борт».
Читайте також: Справжній пріоритет
Зараз Матіас Маурер готується до свого першого польоту в космос. Це також буде перший політ німецького астронавта на борту однієї з нових приватних космічних капсул компанії Ілона Маска SpaceX «Crew Dragon». Нею Маурер має в жовтні летіти на МКС і пробути там пів року. Але це не обов’язково кінцева станція, каже астронавт ESA: «Можливо, після запуску на МКС у мене ще буде можливість другого польоту». А він може вилитися у візит до сусідньої космічної спільноти. «Мій наступний політ може відбутися з китайськими колегами».
Мовний бар’єр — найбільша перешкода для співпраці
Проте мовний бар’єр здолати непросто. Європейські астронавти, що летять із росіянами на МКС, змушені вивчати російську мову в підмосковному Звьоздному містечку, тому майбутнім європейським пілотам доведеться вивчати китайську. Це також стосувалося навчань у Жовтому морі, бо тренування відбувалися китайською мовою. «Мова досі є найбільшою проблемою нашої співпраці, — визнав Маурер. — Перш ніж думати про активну роботу на китайській станції, мені доведеться прожити в Китаї два роки, щоб значно покращити свою китайську».
Хтозна, чи тоді на Місяць уже не висадяться перші китайці, хоча плани щодо цього поки що досить нечіткі. Однак питання про те, хто з європейців першим зсередини побачить нову китайську космічну станцію, імовірно, невдовзі постане, бо такий політ вимагає багаторічної підготовки. Якщо китайці й далі рухатимуться в космосі такими швидкими темпами, будуть такими самими успішними й не знатимуть невдач, то за ними проблем не буде.
Такий темп може навіть вивести Китай за межі Сонячної системи: країна на 2024 рік начебто планує запустити космічний зонд, який має пролетіти повз планети Юпітер і Нептун, 2049-го досягти краю планетної системи, саме до століття заснування Китайської Народної Республіки.