Вибори в Бранденбургу та Саксонії ще раз унаочнюють різницю між Сходом і Заходом. Дискусія, яку ми ведемо вже давно, крутиться довкола питання, чому Схід політично частково інакший навіть через 30 років після падіння муру та мирної революції, у якій східні німці вибороли свободу й демократію. У питанні, поставленому із західнонімецького погляду, часто відчутна безпорадність, а деколи й роздратування. Спроб пояснення не бракує, і багато цілком прийнятних. Проблема цього питання полягає не так у різних відповідях, які на нього дають східні та західні німці, як у тому, що воно наперед визначає, де норма, а де аномалія.
Це впливає і на конфліктні протистояння у Європі. Не лише там, але особливо між Сходом і Заходом рови поглиблюються. Панує взаємне нерозуміння, яке загрожує одному з найбільших здобутків революції 1989-го: подоланню розділеності цілого континенту.
Для проекту європейської єдності має значення, коли центральні та східні європейці поділяють відчуття, знайоме й німцям між Ельбою та Одером: що їхні думки, їхні інтереси другорядні, що до них недостатньо дослухаються. Цьому є що протиставити: емпатичний інтерес і «спроможність визнання», яких вимагає історик Карл Шлеґель. І йдеться не про монетарні трансфери із Заходу на Схід, а про сприйняття та прийняття як рівноцінних досвіду й перспектив «інших». Не для того, щоб некритично зробити їх власними, а для кращого взаєморозуміння.
Читайте також: Єврокомісія. Майже ідеальна пропорція
Чи усвідомлюють держави ЄС, які нині перебувають під імміграційним тиском, те, що досвід у Центральній та Східній Європі передовсім визначає еміграція? З 1989 року свою країну покинули 2,5 млн поляків, близько п’ятої частини румунів і кожен десятий болгарин. Згідно з актуальним опитуванням багатьох східних європейців, сьогодні їх більше турбує еміграція, ніж можлива імміграція. Адже перша має разючі економічні та соціальні наслідки: бракує фахівців, бо виїздить передовсім добре освічена молодь. Суспільства швидко старіють, водночас не вистачає лікарів і доглядальників, які працюють у кращих умовах деінде в ЄС.
Болгарський політолог Іван Крастєв каже, що тих, хто залишився, опановує страх «етнічного зникнення». Це стимулює недовіру до всього космополітичного та прагнення захистити своє й знайоме за надійним кордоном. Близько 50% угорців та поляків висловилися за заборону виїзду на постійне проживання. І це через три десятиліття після проголошення в Європі відкритих кордонів!
Знання досвіду східних німців може допомогти
Навіть якщо демографія і не пояснює всього, та коли на східнонімецькі результати виборів подивитися в цьому контексті, вони не здаються винятком. Кількість мешканців східних земель залишається на рівні 1905 року, тоді як чисельність населення Німеччини загалом сягла найвищої позначки. Кількість жителів багатьох нових федеральних земель із 1990-го зменшилося на одну п’яту. Не дивно, що три чверті східних німців бачить значні відмінності в умовах життя на Сході й Заході. Водночас переважна частина західних німців навряд чи це усвідомлює, так само, як і те, що багатьом західним регіонам міграція зі Сходу пішла на користь.
Однак невігластво чи навіть недбалу незацікавленість німці не мали б собі дозволяти не лише між собою, а й стосовно східних сусідів. За всіх відмінностей знання специфічного досвіду східних німців може допомогти краще розуміти ситуацію центральних і східних європейців та навпаки.
Чи достатньо ми, прихильні до інтеграції німці, свідомі того, що для центрально- та східноєвропейських країн залученість у ЄС і захист їхньої новоздобутої незалежності — дві сторони однієї медалі? Чи розуміємо ми тих, хто спершу пережив німецьку окупацію, а тоді приєднання до комуністичної зони впливу? Лише той, хто усвідомлює, що людям десятиліттями доводилося боротися за самоствердження, збереження власної культури, розумітиме, чому для них таке важливе повернення до власного, національного. На тлі щойно здобутого суверенітету аргументи інакші. Ті, хто намагається протиставити європейську єдність потребі національної ідентичності, не посилять, а послаблять Європу.
Бачення Сходом «Північного потоку-2» зігнорували
Водночас Східна Європа аж ніяк не однорідне утворення, як, врешті, й Західна, про які ми переважно говоримо лише в контексті протиставлення. Перспективи центральних і східних європейців різняться за історичним досвідом, культурними ознаками та економічною ситуацією. Це стосується, наприклад, ставлення до Росії. Тоді як багато угорців, болгар і східних німців віддає перевагу новому зближенню, в інших країнах переважає неспокій через російський вплив.
Те, що очікування поляків і балтійців спрямовані на поліпшення обороноздатності з огляду на їхню історію, цілком зрозуміло, як і застереження проти трубопроводу «Північний потік-2» через Балтійське море. Ігнорування позиції наших східних партнерів не належить до блискучих вершин німецької політики й неабияк підірвало до неї довіру. Однак саботувати проект обхідними шляхами із загальноєвропейського погляду також не є оптимальним рішенням.
Читайте також: Тактика троянського коня
Компромісами й угодами досягати спільних європейських рішень і надалі залишається квінтесенцією європейської політики. Для спільного поступу пріоритети й перспективи центральних і східних європейців мають бути почуті так само, як і «старих членів». Тут важлива готовність відмовитися від звичного й толерувати інші погляди, також і в тлумаченні наших європейських цінностей, доки всі дотримуються спільно обумовлених правил. Це іноді складно, адже тих, хто думає, що для них самих зі зламом епохи в 1989 році мало що змінилося, чимало. Тут багато хто навіть не уявляє масштабів зсувів, які пережили люди в колишньому Східному блоці. Ті, кому в Західній Європі пощастило не відчути цього, годилося би бути смиренними, а не повчати.
Переймання перспективами інших розширює власний горизонт. Артикуляція наших взаємних очікувань і залучення їх до власних обмежених суджень може допомогти зняти національні самоблокади та є передумовою для справді загальноєвропейської перспективи. Ми всі можемо вчитися одне в одного. До того ж східні німці та східні європейці мають перевагу в одному досвіді: пристосування до масштабних суспільних змін. Він дуже цінний, особливо якщо ми розуміємо, що історії таки не кінець і що західні суспільства теж підвладні вимогам глобалізації та діджиталізації.
Читайте також: Die Welt: Похмурі перспективи для Німеччини
Європейська єдність більше не західноєвропейський проект. Ми всі відповідальні за єдину Європу: у Берліні й Парижі так само, як і в Будапешті та Варшаві. Хто думками сяде поруч з істориком Даном Дінером на одеських сходах до Чорного моря й звідти, зважаючи на минуле століття, подивиться на Захід, той зрозуміє, що поділ на Східну й Західну Європу цементувала холодна війна.
Це давно історія, але розкол зберігається. За словами Дінера, історія Європи відкрита. Вона дивиться в напрямку глибшої інтеграції або драматичної дезінтеграції. Не бажаючи останнього, слід робити все для подолання ровів. Цьому допоможе знання перспективи інших і спільне усвідомлення, що нас більше об’єднує, а не роз’єднує.