Автор Die Welt Едуард Штайнер стверджує, що багатих росіян схопили за горло. Російські відносини з Британією погіршилися через справу Скріпаля. Навіть олігархи, які іммігрували задовго до неї, дедалі більше відчувають це на собі. Та й Путін підливає олії у вогонь.
У 2018-му в Лондонграді, як називають його в російській емігрантській спільноті, усе пішло шкереберть. Передусім це стосується Романа Абрамовіча, який найвідоміший із поміж усіх інших. Його статки оцінюються в $10,8 млрд. Але в травні цього року магнату довелося летіти до Тель-Авіва, щоб чекати, поки його нова Батьківщина Англія продовжить візу. Клин, вбитий отруєнням Скріпалів між британською владою та російськими багатіями в екзилі, лише збільшується. Звичайно, росіяни постійно відкидають звинувачення в причетності власних спецслужб. Очільник Кремля Владімір Путін назвав Скріпаля «зрадником», що демонструє його позицію. Водночас є ще один аспект. За різними оцінками, у Лондоні проживає від 75 тис. до 150 тис. росіян, які перенесли більшу частину своїх статків сюди. За це їм видавали так звану візу першої категорії. Загальна вартість активів росіян у Британії сягає рекордних £22 млрд. А всього за 20 років росіяни прогнали через Британію близько £100 млрд, переважна частина яких вважається «брудними грошима». Було б дивно, якби британська влада не хотіла отримати ці гроші у своє розпорядження. Британські парламентарі розходилися та вимагають не заплющувати очі на походження цих капіталів. Подейкують, що частина належить Путіну. Росія ж зі свого боку вважає такі дії «подвійною грою», адже Британія створила сприятливі умови для зберігання капіталу. Через ці всі події відносини між держави суттєво охолонули. Звичайно, своє тут зіграли не тільки «справа Скріпаля» а й анексія Криму та війна в Сирії. Британія стала прихистком також і для російських опозиціонерів. Один із таких — Міхаїл Ходорковский. За даними агентства Bloomberg, його статки настільки неструктуровані, що американські санкції його зовсім не зачіпають. Таке, окрім нього, нікому не вдавалося.
Читайте також: Die Welt: безальтернативний Порошенко, Китай vs США
Своєю чергою, французький публіцист видання Ніколя Бавере стверджує, що прийдешні вибори в Європі стануть визначальними. У 2019-му відбудеться референдум про майбутнє ЄС. У центрі уваги — мігрантська криза. Якщо популістські партії прийдуть до влади, то голосування може призвести до розпаду Єворосоюзу. Через сотню років після Першої світової війни ЄС, відновлений після величезних трагедій попереднього століття, зіткнувся з черговою екзистенціальною кризою. Принцип європейської інтеграції поставлений під сумнів. Єдність європейських держав належить до визначальних умов глобальної післявоєнної архітектури. Обрання Дональда Трампа позбавило континент від економічної та політичної підтримки з боку США. А Brexit додав проблем. Не можна забувати й про загрози джихаду, російський і турецький режими. Додає головного болю й італійська антисистемна правляча коаліція із геть поганими фінансовими показниками. На боці популістів також грає й угорський прем’єр Віктор Орбан. Тому прийдешні вибори до Європарламенту значать як ніколи багато, адже їх результат може призвести до згубних наслідків для всього ЄС. Водночас політичну динаміку, яку здобувають популістські партії, важко передбачити. Тому для 27 країн-членів ці перегони стануть своєрідним референдумом про майбутнє Євросоюзу. Звичайно, що велику роль при цьому відіграє питання мігрантів. Не потрібно забувати, що навколо ЄС збільшується інтенсивність конфліктів, особливо це стосується Близького Сходу. Популісти використовують цю тему для просування своїх програм, вони стають дедалі популярнішими в Німеччині, Австрії, Швеції, Італії. У Центральній Європі теж щораз більше тяжіють до цієї політичної течії. Через ці всі гострі питання ЄС залишається розділеним. Крім того, насувається конфлікт між США та Китаєм. Але вирішення кризи з напливом біженців потрібно вирішувати просто зараз, адже для багатьох виборців провал у цьому питанні означатиме крах ЄС.
Читайте також: Die Welt: розворот Газпрому до Китаю, революція на ринку праці
Певним продовженням є матеріал Міхаеля Штюрмера, який далі аналізує проблемні питання Євросоюзу у своїй статті під назвою «Це може стати початком кінця». За словами журналіста, Brexit перетворився на катастрофу. Німеччина надзвичайно зацікавлена в успіху європейського проекту, тому Берлін повинен покращити свою ключову роль у Європі. Зі свого боку, керівник Банку Англії Марк Карні очолює цю стародавню інституцію зовсім не для того, щоб вирішувати завдання політиків. Кілька днів тому Карні розкрив міністрам деталі виходу Великої Британії з ЄС. Він попереджав про стрімке скорочення робочих місць, зменшення обсягів торгівлі, надходжень інвестицій. Карні вберіг можновладців від ще катастрофічнішого звіту, за яким це все видаватиметься дитячим садочком. І такий сценарій матиме жорсткіші наслідки для звичайних британців, особливо для тих, хто має іпотечні кредити. На додачу до цього є інша проблема — кордон між Республікою Ірландія та Північною Ірландією. Реального рішення немає. Велика Британія прямує на всіх парах у тяжку кризу. Вирішення власних структурних проблем спробували покласти на Brexit, але це тільки поглибило їх. Елітарна свідомість парламентарів не додає оптимізму, адже парламенту бракує сміливості визнати проблеми та взятися за кризові питання. А метод проб і помилок, протестований у 1970-х роках, уже неефективний. Можна лише дивуватися, як холоднокровно британці роз’єднували континентальну Європу своїм голосуванням. Результатом цього є втрата керованості власної держави. І тепер вони хочуть без тяжких наслідків полишити ЄС, але їм не вдасться. Чи зможе в такій ситуації Німеччина взяти на себе керівну роль у Євросоюзі? Це надзвичайно складне питання. Але то вже проблеми зовсім іншого характеру. Що ж стосується Великої Британії, то можна сказати так: що ближче визначальний момент остаточного виходу з ЄС, то ймовірнішим стає сценарій найгірших наслідків, тобто варіант прощання з Європейським Союзом без підписаної угоди.
У статті журналіста Клеменса Верґіна йдеться про те, як Анґела Меркель перемогла Трампа. За даними нового опитування, дедалі менше людей довіряють американському президентові. Його негативна оцінка також впливає на образ Америки. На другий рік правління рейтинг Трампа звалюється до найнижчих показників. Репрезентативне опитування, проведене Pew Research Center у 25 країнах, показало, що лише 27% опитаних довіряють йому, а 70% респондентів відповіли негативно. Сусіди США також висловили своє незадоволення: тільки 25% канадців і 6% мексиканців позитивно оцінюють його діяльність. Крім того, низький показник довіри до очільника Америки зафіксовано в Європі, яка традиційно є союзником країни. Керівники інших провідних держав отримали куди кращі результати. 52% довіряють Меркель. 46% покладають надії на Макрона. Значно гірші результати в президента Китаю Сі Цзіньпіна — скромні 34% та у Владіміра Путіна — 30%. Але в обох вони кращі, ніж у Трампа. Дивно те, що рейтинг Меркель у деяких європейських країнах вищий, ніж у самій Німеччині. Наприклад, удома їй довіряють 68% опитаних, тоді як у Нідерландах цей показник становить аж 85%, у Швеції — 82%, у Франції — 78%. Найнижчий результат вона дістала в Греції — 15%, Угорщині — 31% та Польщі — 37%. Єдина країна, яка вирізняється з-поміж інших, це Ізраїль. Політику Трампа тут схвалюють 69% респондентів, тоді як торік позитивно висловилися лише 56%.
Читайте також: Die Welt: Старіння як шанс
А інший автор, Джоні Ерлінґ звертає увагу на те, що Китай активно шукає нового партнера. Торговельна війна між США та КНР посилилася після агресивної промови віце-президента Пенса. Уперше видний американський політик узявся критикувати не тільки торговельну політику Пекіна, а і його внутрішньополітичні репресії, переслідування за релігійними мотивами та утиски національних меншин. Китай відреагував досить спокійно, відкинувши ці звинувачення як безпідставні. Державні медіа Піднебесної оптимістично рахують дні до відкриття величезного Імпортного ярмарку в Шанхаї. Китай, перебуваючи практично в стані торговельної війни зі США, обіцяє надприбутки іншим країнам. Цей ярмарок — це іміджевий проект Сі Цзіньпіна, який вважає, що країна досягне значного успіху після його проведення. До відкриття ярмарку обіцяють зменшити ставку ввізного мита з 9,8% до 7,5% на 1585 товарів. Це стосується й електромеханічного устаткування, що так тішить європейських виробників. Китай також збирається пом’якшити власну грошову політику через наслідки американських штрафних мит. Німеччина — одна з 12 почесних гостей, тоді як Китай активно агітує німецькі фірми брати участь в ярмарку. Ця подія повинна показати США, що Китай прекрасно може обійтися й без них. Питання наскільки це є правдою, а не блефом, залишається відкритим.