Чан Джин Сен дивився на свою публіку розслаблено, хоча серйозно. Колишній пропагандист і «придворний поет Кім Чен Іра», який утік з Північної Кореї, стояв у залі імені Рудольфа Клеверінґи Лейденського університету в Нідерландах. Наприкінці вересня 2014 року колишні члени північнокорейської еліти говорили про те, як працює режим, і ділилися своїми сподіваннями на майбутнє.
«Я думаю, що до розпаду цього режиму залишилося недовго. П’ять, щонайбільше сім років. Ця система руйнується вже зараз», — каже Чан. За сім років його мрія «про те, що люди, які зараз вивчають [корейську] в Лейдені, пізніше зможуть викладати в університетах на півночі возз’єднаної Кореї», не здійснилася. Навпаки. Нині 38-річний правитель Кім Чен Ин, син Кім Чен Іра, міцно сидить у сідлі й 17 грудня відсвяткував десятиріччя свого правління як «верховного керівника».
Однак у 2014 році прогнози Чана аж ніяк не здавалися хибними. Вони вписувались у картину, яку з початку 1990-х малювали передовсім західні аналітики. Розпад Радянського Союзу в 1991 році, смерть «вічного президента» Кім Ір Сена в 1994-му, голод, зближення Північної та Південної Кореї на зламі тисячоліть — експерти раз у раз пророкували кінець Північної Кореї. Але КНДР досі існує, так само, як і Кім Чен Ин. Як міг цей міленіал, який спершу багатьом здавався безнадійно переобтяженим, так стабілізувати режим? Шукаємо сліди.
Світ як загроза
Північна Корея бачить світ передовсім як загрозу — вона орієнтована на постійний захист від можливих небезпек, внутрішніх або зовнішніх, хоч би яких маленьких. Тому Пхеньян інвестує в ядерну зброю та міжконтинентальні ракети, що не лише поглинає великі гроші, які можна було б витратити на покращення забезпечення громадян продовольством, а й призводять до міжнародних санкцій, які ще більше обтяжують бюджет. Однак з такими фінансовими втратами можна дати собі раду, якщо вважати ядерну зброю необхідною для власного існування.
«Північна Корея вважає, що може вижити лише завдяки ядерній зброї», — заявив заступник генерального директора Міністерства закордонних справ Південної Кореї Ко Юн-джу іноземним журналістам у Сеулі в червні 2017 року. «Ми повинні переконати їх, що вижити вони можуть тільки без ядерної зброї». Лише за два тижні наше інтерв’ю в Міністерстві возз’єднання було перервано терміновим повідомленням про те, що Північна Корея вперше успішно випробувала міжконтинентальну ракету — таку, яка може вразити США. За два місяці країна випробувала свою першу водневу бомбу. Переконування не спрацювало.
Читайте також: Північна Корея запустила балістичну ракету на тлі зупинки ядерних переговорів Вашингтона і Пхеньяна
Коли Кім Чен Ин у грудні 2011 року змінив свого батька Кім Чен Іра, навряд чи хтось з експертів очікував, що він досягне такого успіху. У той час, як Кім Ір Сен, який перебував при владі 46 років, понад два десятиліття готував свого сина Кім Чен Іра до переходу влади, Кім Чен Ин офіційно почав з’являтися лише з 2010 року. Перші приготування до приходу до влади були позаду, але коли Кім Чен Ір помер 17 грудня 2011 року у своєму особистому потягу, усвідомлення того, що відбулося, для його 28-річного сина, ймовірно, все ж стало шоком: тепер я справді маю це робити.
За межами Північної Кореї переважало уявлення про те, що країна, якою вона була тоді, наближалася до свого кінця. Експерти вказували на юний вік Кіма й те, що він надто невідомий, надто недосвідчений, щоб його прийняли як лідера — не лише населення, а й еліти. До того ж думали, що міленіал з європейською освітою сам почне розвивати сучасні, ліберальні й демократичні ідеї. У кращому разі Кім Третій реформує свою країну, в гіршому — зруйнує її.
Проте здебільшого такий аналіз розминається з динамікою політичної системи Північної Кореї. Коли Кім Чен Ин обійняв посаду, його, по суті, оточували дві конкурентні фракції: реформатори, які обережно виступали за модернізацію економіки й торгівлю з Китаєм, та прихильники жорсткої лінії, які ставили на ядерну зброю й максимальну ізоляцію. Ця еліта разом з Кімом визначає політичне, економічне й соціальне повсякдення КНДР. Уявлення про те, що «верховний керівник» сам ухвалює всі рішення, хоча й відповідає змальованій пропагандою картині, неможливо реалізувати фізично. Тому не дивно, що для зміцнення свого владного становища Кіму знадобився час.
На засіданні північнокорейського політбюро Чан Сон Тхек сидів на одному з передніх крісел. Цілком справедливо — він був заступником голови важливої комісії з національної оборони (звісно, після свого племінника Кім Чен Ина) і вважався другою за могутністю людиною в країні. Чан Сон Тхек, лідер фракції реформаторів, підтримував відносини з Китаєм. Багато хто вважав 67-річного політика наставником молодого Кім Чен Ина. Чан і гадки не мав, що на нього чекає того грудневого дня 2013 року.
Державне телебачення транслювало зустріч з гігантського залу, де більшість присутніх перебували в однакових темних костюмах у стилі Мао, дехто у військовій формі, у всіх на серці значки зі світлинами Кім Ір Сена. Раптом до Чана підійшли двоє чоловіків. На очах присутньої еліти й усіх телеглядачів Чан Сон Тхека заарештували.
На єдиній фотографії Чана, яка з’явилася опісля, він у наручниках, його тримають двоє охоронців дорогою до суду, який виніс смертний вирок. Державні ЗМІ опублікували гнівний текст, у якому звинуватили його в «корупції й огидному способі життя», а також у «мріях про інші мрії». Спостерігачам зрозуміло: з реформаторами покінчено, відтепер триматимуться курсу прихильників жорсткої лінії. Сотні людей з оточення Чана зникли — імовірно, їх стратили або запроторили в один з сумнозвісних таборів ув’язнення. Хоча чистки в Північній Кореї й поширені, однак публічного зведення рахунків з такою високопоставленою особою та її наближеними досі не було. Після цього ніхто більше не сумнівався, що Кім Чен Ин такий само тиранічний і рішучий, як і його батько.
Читайте також: Reuters: КНДР посилить співпрацю з Росією через спільні навчання Південної Кореї та США
Попри те, що честь «верховного вождя» зазвичай запекло обстоюють, Пхеньянові було на руку, що міжнародні ЗМІ спершу зобразили Кім Чен Ина як некомпетентного дивака. Так режим міг працювати на свою «кінцеву мету»: створити арсенал потужних ядерних бомб і надійних міжконтинентальних балістичних ракет. Ідея, що стоїть за цим, така: щойно Пхеньян матиме цю зброю, іноземної інтервенції ніколи не станеться. Урешті, на країну, яка може завдати ядерного удару у відповідь, ніхто не нападатиме. Цей «священний меч справедливості» на всі часи гарантує збереження режиму Кіма. Дипломатам, які намагалися відрадити Пхеньян від цієї ідеї, нагадували про долю лівійського лідера Муаммара Каддафі й президента Іраку Саддама Гусейна.
Коли Кім Третій обійняв посаду, Північна Корея вже здійснила два ядерні випробування. Хоча це викликало велике хвилювання на міжнародній арені, все ж припускали, що зброя досі на стадії розроблення. Ракети великої дальності, які неодноразово падали в море невдовзі після зльоту, радше викликали веселощі.
Поворотний момент стався 8 серпня 2017 року, за місяць після того, як Північна Корея запустила міжконтинентальну ракету, яка могла вразити Аляску й Гаваї в День незалежності Америки. У гольф-клубі в Нью-Джерсі президент США Дональд Трамп сидів за столом зі схрещеними руками в оточенні співробітників і своєї дружини під час зустрічі, присвяченої залежності від знеболювальних препаратів. Камера наблизила зображення, і Трамп зімпровізував: «Північній Кореї краще більше не погрожувати США». Президент говорив, часто кліпаючи, й сам висловив погрозу: «Ви зіткнетеся з вогнем і гнівом, небаченим досі у світі». Опісля були місяці глобальної напруги, багато хто побоювався початку ядерної війни.
«Я думаю, що тоді ми були дуже близькими до великої біди, це підтвердили пізніше з кіл, наближених до Джона Болтона (на той час радник президента з національної безпеки. — Ред.), — каже Ремко Брекер, професор корейських досліджень у Лейденському університеті. — Ми завдячуємо Трампу, бо врешті в нього виявилися менші яйця, ніж у Кім Чен Ина, говорячи їхньою мовою. Кім не був готовим зробити крок назад, а Трамп виявився готовим, чим запобіг багатьом стражданням». Можливо, напруженість також мала ефект самопосилення: коли Трамп погрожував «вогнем і гнівом» та «повним знищенням Північної Кореї», Пхеньян, імовірно, був змушений швидко продемонструвати свої нові можливості, наче промовляючи: вже надто пізно, просто зупиніться.
Адже коли США та решта світу почали серйозно ставитися до північнокорейської програми озброєнь, уже й справді було надто пізно. Менш ніж за місяць після погрози Трампа країна випробувала водневу бомбу, значно потужнішу за атомні бомби, які в 1945-му впали на Японію. Кульмінація настала 28 листопада: після інспекції, яку Кім Чен Ин здійснив, не випускаючи з рук цигарки, запустили міжконтинентальну ракету «Хвасонг-15». Інженери напружено вдивлялись у зоряне небо, відстежуючи траєкторію на своїх пристроях, а тоді вибухнули радістю. Кім з похмурою посмішкою спостерігав за зображенням на екрані комп’ютера й переможно стиснув кулак. Новітній «Хвасонг» має радіус дії не менш ніж 13 тис. км — достатньо, щоб накрити всю територію США й Європи. Це здійснилося.
Читайте також: Північна Корея випробувала крилаті ракети з можливим ядерним потенціалом
Північна Корея продемонструвала, на що вона здатна. Програму ядерного озброєння оголосили завершеною й відзначили успіх груповими танцями в центрі Пхеньяна. Довголітні сценарії стримування й «червоні лінії» США опинилися на смітнику. І тепер, коли Кім нарешті досяг своєї довгоочікуваної військової кінцевої мети, настав час отримувати дивіденди.
Золоте рукостискання
Червень 2018 року. До дверей білосніжної вілли в Сінгапурі наближалися глави обох держав. Кім, одягнений у темний костюм у стилі Мао, з посмішкою потис руку Дональду Трампу, вбраному в костюм з червоною краваткою. Коли вони повернулися до камер після кількох дружніх слів Трампа, погляд Кім Чен Ина став серйознішим. Потисли руки й підписали беззмістовну угоду.
«Тепер відділ пропаганди Кіма може йти на пенсію, — сказав експерт Брекер. — Про щось гарніше, ніж оце, вони ніколи не сміли мріяти».
Перед самітом з Трампом світ уже побачив кілька інших знакових картинок. Перший закордонний візит Кім Чен Ина був до президента Китаю Сі Цзіньпіна в березні 2018 року й завершився фотографією рукостискання двох знуджених диктаторів. За місяць численні новинні агенції зі зворушенням і оптимізмом відреагували на зображення Кім Чен Ина, який за руку з президентом Південної Кореї Мун Чже Іном з посмішкою перетинав кордон між двома країнами. Тоді, незадовго до того, як настав час зустрітися з Трампом, підірвали частину полігону для ядерних випробувань.
Але попри фото, на яких Кім Чен Ина зображено на рівних з президентом США, дипломатичні авантюри Пхеньяна не принесли йому всього бажаного. Переговори про міжнародні санкції застопорилися з 2019 року й прориву не передбачається. Навпаки, 10 грудня 2021-го американський уряд Джо Байдена запровадив нові санкції. Але для Кім Чен Ина це, врешті, теж не відіграє істотної ролі. Страх зміни режиму випарувався, його влада гарантована. Однозначно програло північнокорейське населення, надія якого на зовнішню допомогу тепер ще менша.
З цього погляду Кім Чен Ин має великий успіх. Його режим міцно тримається в сідлі, він довів, що здатен вилучати небажані елементи. Упродовж десятиліть держава тотального стеження стала такою вправною, що унеможливила навіть маленьке локальне повстання. І Захід більше не може домогтися зміни режиму або ядерного роззброєння Пхеньяну ні переговорами, ні санкціями, ні навіть військовим втручанням.