«Ви просто повинні бути більш обурені!» — ось що мені, як міністерці, казав мій речник перед кожним Всесвітнім днем жінок. А мені це не вдавалося. Дисципліна «обурення» — просто не моя центральна компетенція.
Як це робиться, я знову могла спостерігати на «День жіночої боротьби» — як іще називають 8 березня. Голосно скаржилися на «скляні стелі» й «заскорузлі рольові стереотипи», які перешкоджають гарному життю жінок. Підтримують ці «патріархальні структури» «старі білі чоловіки», котрі використовують таку підступну тактику, як мansplaining (чоловік навчає жінку, відтворюючи тим самим асиметрію сили між статями). Або мantertaining (чоловік розлого розповідає погані жарти, щоб змусити жінок слухати). Або manspreading (чоловік сидить із якомога ширше розставленими ногами, щоб зайняти для себе більше простору).
Цей наратив мені завжди здавався гротескним. З одного боку, всі жінки настільки розумні, сильні й жорсткі, а з другого боку, вони постійно потрапляють в пастки і щось тримає їх на відстані від зловісних структур. Це ніколи мене не переконувало і як федеральну міністерку в справах жінок. Кожному, хто серйозно сприймає жінок і їхні рішення, я пропоную іншу історію.
1. Навіщо ця переоцінка спільнот за статями?
Звичайно, для особистого життя важливо, чоловік ти чи жінка. Але чи означає це, що представники однієї статі завжди тримаються разом чи, принаймні, повинні триматися разом? Кажуть, начальники за принципом подібності радо сприяють типам, які схожі на них. Можливо.
Але чи справді стать при цьому вирішальна категорія? Чи буде шеф-чоловік — адвокат, за походженням із освіченого середнього класу — сприймати ближчим собі не юристку зі знанням латини, а дрібного інженера? Чи не є для виникнення подібності так само важливими походження, сімейний стан і світогляд?
Читайте також: Тетяна Микитенко: Рагулізм — це брак критичного ставлення до себе й відповідальності за те, що робиш
І світогляд не залежить від статі: не існує (окрім декількох потреб, які виникають з факту, що жінка може завагітніти, або ж її, принаймні легше за чоловіка, можуть зґвалтувати) жодних об’єктивних інтересів, які жінки мають завдяки статі. Саме цей інтерес приховує Всесвітній день жінок і завжди нагадує мені про спробу встановити «пролетарський клас», також із нібито об’єктивними класовими інтересами.
«Дико й не за планом обіймати життя. Любити!»
Це не цілком переконувало ще в реально існуючому соціалізмі. І навіть представникам руху 1968-го, які поширювали листівки про революційну боротьбу перед воротами заводу Opel, довелось із сумом довідатися, що більшість пролетарів не хочуть бути звільненими з їхніх «визискувальних» класових відносин. Якщо із марксистського погляду, то залишилося лише гірко констатувати: у робітників неправильна свідомість.
З феміністичного погляду, то в більшості жінок теж неправильна свідомість. Вони обирають неправильний фах, неправильного чоловіка й неправильний клас оподаткування. А після народження першої дитини вони вчиняють вирішальний гріх: на певний час цілком полишають професійну діяльність — на довше, ніж їхні чоловіки, — а потім повертаються дуже часто на неповний робочий день. Моя теза:
2. У жінок інші, ніж у чоловіків, преференції. І це також пов’язано з біологією
Жінки обирають іншу освіту та професії, жінки віддають перевагу чоловікам не нижчого, ніж вони, соціального статусу, і жінки готові робити перерви в кар’єрі, щоби більше часу проводити зі своїми дітьми. Звичайно, не всі жінки. Однак із тисячі випадково вибраних чоловіків і тисячі випадково вибраних жінок ці тенденції будуть дуже помітними. І це в різних культурах. Є навіть ознаки того, що ця різниця в поведінці статей особливо виражена саме у вільних країнах.
Чи це патріархальні структури, які в усьому світі мають таку пробивну силу? Чи, може, хоч маленьку роль таки відіграє біологія? Я знаю, що в час, коли нібито кожен сам обирає собі стать, це міркування засуджують. Але я вважаю правдоподібним, що комплементарні ролі статей при зачатті, вагітності й народженні нащадків та впродовж решти життя супроводжуються комплементарною поведінкою й преференціями.
Читайте також: Чи є життя без фемінізму?
Тим не менше, я за подальше підвищення ступеня свободи для всіх людей незалежно від їхньої статі. На моє переконання, ми ніколи не були настільки вільними, як нині, але ще є до чого прагнути. Однак, я вважаю, що саме в утопічному світі максимально можливої свободи плин життя чоловіків і жінок все ж таки значно відрізнятиметься через ці неоднакові преференції. І я просто не можу знайти в цьому нічого обурливого. Адже:
3. Життя чоловіків не краще за життя жінок
Чоловіки привілейовані, бо вони чоловіки — це також одне із засадничих переконань старого й нового фемінізму. Чоловіки сильніші, заможніші та професійно успішніші за жінок. Ролі переможця й переможеного чітко розподілені між статями й сьогодні.
Навіть цей простий світогляд не витримує неупередженого погляду на реальність: чоловіки частіше, ніж жінки, роблять кар’єру; жінки більше часу проводять зі своїми дітьми; жінки заробляють менше; чоловіки частіше помирають на роботі; матері, у разі розлучення, нерідко самі виховують дітей; батькам, що живуть окремо, часто відмовляють у доступі до їхніх дітей; шанси отримати Нобелівську премію або стати безхатьком у чоловіків значно вищі, ніж у жінок. І нарешті: чоловіки вмирають раніше; жінки бідніші.
Чому я не феміністка
Яке ж життя краще? На це запитання можна відповісти лише на основі ціннісних масштабів. Якщо міряти за масштабом «професійного успіху», то чоловіки попереду, жінки ж лідирують за критерієм «життя в людській близькості». Яким масштабом міряти, кожен має й може вирішувати сам. Дивує лише, що саме для феміністичного руху, який походить із критичної до капіталізму лівиці, вирішальним видається критерій професійного успіху. Інакше феміністичний вирок про привілейованість чоловіків не був би таким однозначним.
Але в одному пункті феміністки типові лівачки: майже кожну нерівність вони розцінюють як несправедливість. Як доказ дискримінації, принаймні, структурного утиску. І тому новий ідеал для співжиття чоловіка й жінки називається «партнерськість». Це означає, що в стосунках жінки й чоловіки педантично розподіляють усі завдання.
Читайте також: Осуд Лісістрати. Новітній фемінізм — це подарунок жінок чоловікам
Як це функціонує, нещодавно можна було прочитати в інтерв’ю з однією парою, яке надрукував журнал Der Spiegel. Постійна чітка почерговість у складанні білизни, прибиранні на кухні, митті підлоги… На закупівлі про всяк випадок ходять переважно разом. І навіть похід із сином на дитячий майданчик заноситься в таблицю Excel і теж ретельно дотримується черговості. Кому подобається так жити — будь ласка! Але тим, хто хоче продати нам це як новий ідеал співжиття жінки й чоловіка, я відповім:
4. Поділ праці — цивілізаційне досягнення
Поділ праці не означає, що розмежовувати треба всю роботу. Це означає, що кожен робить те, що йому ближче, на що він здатен. Бо йому це вдається зазвичай краще й швидше, і врешті, від цього виграють усі. Більшість шлюбів, які я знаю, у цьому сенсі є партнерськими: вона займається пранням, він здійснює покупки, вона координує час у сім’ї, він заповнює податкову декларацію.
І насамперед: мало би бути щось на кшталт прихильності. Великодушність у ставленні одне до одного. Взаємна підтримка без подальшого зарахування. Можливо, це найбільша помилка тих, хто жінок бачить переважно жертвами, а чоловіків винними. Тих, хто зарадити цьому хоче Excel-таблицями: вони недооцінюють любов між чоловіком і жінкою.