Міхаель Штюрмер пише про велику шахову гру великих держав в питаннях ядерної зброї. Договір про ядерне роззброєння закінчується вже на початку серпня. На цьому гра між Заходом та Росією завершується. Цей договір приніс десятиліття ядерного миру. Але виникає питання що далі? Після кризових ситуацій в 1958 та 1962 роках ядерні наддержави відчули страх і встановили між собою певні правила в спілкуванні. І з тих часів, вони дійсно намагалися рухатися в напрямку обмеження володіння ядерною зброєю. Вона стала тим потужним фактором, який сформував політичні культури багатьох країн. Відповідно розбудовувалася й військова інфраструктура. США та СРСР мали різне уявлення про роль ядерних арсеналів. Вашингтон вважав їх інструментом стримування, а Москва зручним засобом залякування. Але криза довіри, яка виникла нещодавно у відносинах тепер вже США та Росії, показала вразливість та крихкість попередньої системи. Тепер ці країни намагаються переглянути баланс сил в міжнародних відносинах. Після розвалу СРСР, Вашингтон заволодів ініціативою, але Москва з приходом Путіна оговталася та піддала сумніву американські плани.
Читайте також: Аравійський розлам
. Торстен Крауель стверджує, що ситуація на Близькому Сході є дуже складною та напруженою. Симптоми кризи на Близькому Сході говорять про те, що війна може ось-ось початися. Але реальна ситуація менш драматична, ніж її описують. Але потрібні міцні нерви. Може здатися, на перший погляд, що союзники Ірану закручують якийсь хитромудрий сюжет навколо Ізраїлю. Делегація ХАМАСу відвідала Тегеран нещодавно, а Хезболла заявила про бойову готовність. Але все ж, потрібно визнати, що ситуація не така вже й драматична. Ці всі маневри спостерігалися регулярно й раніше. Дональд Трамп дав чітко зрозуміти, що він хоче уникнути масштабного конфлікту. Іран же “говорить” декількома мовами: міністр закордонних справ та колишній президент виступають за переговори з Вашингтоном, а релігійний лідер Хаменеї – рішуче проти таких. Обидві сторони віддають перевагу точковим публічним ударам ніж реальному застосуванню зброї. Вони дуже добре розуміють наслідки переходу суперечки до військового конфлікту. І здається, що Тегеран зараз у більш вигіднішій позиції ніж Вашингтон: в Лондоні немає реального уряду, ЄС й так виступає за інтенсифікацію переговорів, Путін теж в цьому контексті на стороні Європи. Очільникам цих держав потрібно чітко розуміти, що будь-яка емоційна інтерпретація подій може призвести до глибоких наслідків.
Читайте також: Гібридна експансія Ірану
Франк Штокер переконаний, що разом з безпрецедентним ростом прокинувся страх. США переживають найдовший економічний бум в історії. Низькі відсоткові ставки та податкові кредити підтримують зростання. Але кінець цьому вже можна побачити. Наскільки важким буде падіння? Перш за все потрібно сказати, що економіка США зростає вже 121 місяць підряд. Це – найдовший період економічного росту. Ясно, що таке ралі не може тривати вічно. Традиційно, вісником економічних негараздів може вважатися скорочення об’єму випущеної продукції. Як правило, криза наступає, коли цей показник падає два квартали підряд. Але в часи цифрової революції класичні параметри не працюють. Не потрібно забувати про “інтернет-бульбашку” на початку 2000-х років. Проте, наприклад, інфляція в США зараз контролюється в потрібних межах. Але колосальними темпами зростає корпоративний борг. Американські компанії вині близько десяти трильйона доларів. Хоча, це не така вже й велика проблема. Федеральний резерв США заявив, що скоро знизить відсоткову ставку. Вашингтон також планує кардинальне зниження податків, що нагромаджує й так вже переобтяжену витратами американську економіку. Заборгованість виросла до жахливих меж. Власне ці борги і викликають побоювання серед експертів. Вони можуть запустити рецесійний механізм. Аналітики також вважають, що наступний рік буде складним для американської економіки. Але питання полягає не в тому, що США бояться кризи а в її глибині та масштабах.
Читайте також: Похмурі перспективи для Німеччинни
Ансгар Гроу та Торстен Юнґгольт намагалися зрозуміти скільки ж грошей потребує бундесвер? Міністр оборони Крамп-Карренбауер хоче досягти 2% межі фінансування армії від ВВП. Хоча раніше її партію це не особливо цікавило. Але США цей факт дуже злив. Нещодавно Дональд Трамп пояснив той факт, що його попередник – Барак Обама, популярніший за нього в Німеччині, бо він не ставив вимог про фінансування німцями власної армії. Хоча, треба бути відвертими, нинішня адміністрація у Вашингтоні не перша, яка закликала німців потурбуватися про адекватне фінансування оборони. Американці давно не задоволені європейською безпечністю в цій сфері. І от лише в 2014 році Німеччина дослухалася до цих закликів і почала говорити про необхідність вливанння більше грошей в оборону. Але як правило, говорити – це одне, а робити – це кардинально інше. І тут вже вималювалася ситуація, коли небажання США тягнути всі витрати на оборону Заходу самостійно призводить до геополітичного розходження. І це вже небезпечна тенденція. Так, німці спохватилися і почали додавати грошей на армію але цього явно недостатньо. А більше ніж є зараз не планується. Це загрожує зривом фінансування потужних військових проектів. Дійшло до того, можуть виникнути проблеми навіть з суто іміджевими проектами: як от фінансування бригади швидкого реагування, яка буде оснащена за передовими технологіями. І ніхто з політиків не хоче говорити, що таких бригад повинно вже зараз бути декілька. Нинішня міністр оборони має вирішити купу серйозних проблем в німецькій армії.