“Підозра у плагіаті є потужним інструментом політичних дебатів”, – каже в інтерв’ю Die Welt Штефан Вебер, австрійський «мисливець за плагіатом». Вже понад 10 років йому вдається «полювати» на плагіат у чиновників найвищого рівня. Так, у 2007 році він знайшов плагіат в у дисертації Йоганнеса Гана, на той час міністра науки та досліджень Австрії, пізніше (2014-2019 рр.) Європейського комісара з питань європейської політики сусідства та перемовин із розширення. Ган ці звинувачення відкидає і називає «політично вмотивованими». Однією із останніх «жертв» Вебера стала австрійська міністерка праці, сім’ї та молоді Крістіне Ашбахер, яка через звинувачення у плагіаті в її магістерській та докторській роботах, змушена була подати у відставку в січні 2021 року.
Майже одразу після публікації книги «Зараз: як ми оновлюємо свою країну» співлідерки німецької партії «Зелені/Союз 90» та кандидатки від партії на посаду канцлера Анналени Бербок наприкінці червня 2021 року Штефан Вебер звинуватив і її плагіаті. Як пише Die Welt, буквально за кілька днів «мисливець за плагіатом» знайшов 29 уривків, які привертали до себе увагу. Ще над 43-ма він зараз працює.
Читайте також: Світлана Благодєтєлєва-Вовк: «Нашою діяльністю ми хочемо показати, хто насправді господар в українській науці»
«Нині Вебер має значний вплив на федеральну виборчу кампанію в Німеччині. Лідерка зелених Бербок тепер має пояснити, скільки книги вона або її помічники написали і скільки взяли з інших текстів без посилання на джерело», – відзначає Die Welt. Однак видання також відзначає, що на відміну від інших пов’язаних із плагіатом випадків у німецькій політиці (як от відставка федерального міністра оборони Карла-Теодора цу Ґутенберґа в 2011 році у зв’язку із плагіатом в його науковій роботі, чи відставка федеральної міністерки освіти Аннетт Шаван у 2013-му з тої ж причини) чи в основній роботі австрійського мисливця за плагіатом, у випадку із Анналеною Бербок не йдеться про наукову роботу, а отже вона не порушила наукові правила цитування. Це книга, яка передає основні політичні меседжі кандидатки на посаду канцлера та її партії, однак репутаційний ефект такі викриття мають схожий, як і у випадку із науковими дисертаціями.
Видання пише, що непросто зрозуміти, якими мотивами керуються шукачі плагіату. За словами Вебера, які цитує видання, він має від 30 до 50 «платних» кейсів протягом року. 90 відсотків з них стосуються докторських дисертацій. «Клієнти не фокусуються на високій політиці. Це ті люди, які хочуть, аби почали розслідування проти протилежної сторони у сусідській суперечці, або розлучені чоловіки, які хочуть перевірити роботу своєї ексдружини», – каже Вебер.
Інший «мисливець за плагіатом», якого цитує Die Welt, німець Мартін Гайдінґсфельдер, був одним із тих, хто займався перевіркою роботи Ґутенберґа та двох інших німецьких політиків, у чиїх роботах також знайшли плагіат, – Сільвани Кох-Мерін та Йорґо Хатцімаркакіса. У коментарі виданню віні висловлює побоювання, що шукачі професійного плагіату зараз більше залучатимуться до сфери перевірки книг. «Це насправді не наша основна професія. Ми піклуємося про наукову сферу», – відзначає Гайдінґсфельдер. Науковець також зазначає, що на сьогодні його професія переживає «бум».
Читайте також: Наукові новини: війна з плагіатом, спіни та ДНК-оригамі
Інші німецькі науковці та «викривачі плагіату», яких цитує видання, відзначають, що бракує роботи з боку університетів у справі перевірки кваліфікаційних робіт. «Факультети можуть та повинні перевіряти роботи бодай в електронному форматі, використовуючи програмне забезпечення, аби перевіряти, чи не має там сторонньої інформації без цитування», – каже в коментарі Die Welt Міхаель Гартмер, керуючий директор Асоціації університетів Німеччини.