Менш як за 14 тижнів на європейських виборах вони хочуть змести «еліти Брюсселя» та «революцією змін» розірвати владу франко-німецької осі: європейські популісти, націоналісти й праві покладають великі надії на 23–26 травня, коли 373 млн європейців мають прийти проголосувати на дев’ятих прямих виборах у ЄС.
Марін Ле Пен із французького «Національного об’єднання» (НО) і Ґерт Вілдерс із нідерландської Партії свободи, націоналісти з польської ПіС та Австрійська партія свободи (АПС) — усі мріють зменшити вплив Брюсселя та переформулювати європейський порядок денний.
Передовсім Маттео Сальвіні, розслаблений і завжди готовий до суперечок віце-прем’єр Італії, активно агітує за нові альянси в правому спектрі, особливо зосереджуючись на впливових урядових партіях Угорщини та Польщі. З думкою про європейські вибори Сальвіні, який, можливо, сам вступить у гонку як головний кандидат своєї «Північної ліги», сміливо проанонсував «європейську весну»: «Замість Європи, яка є на сьогодні й керована бюрократами, нас вестиме Європа, яка сформується в червні».
Але чи справді єврокритикам і євроскептикам вдасться об’єднати свої сили й виступити єдиним фронтом проти відомої великої коаліції консервативної Європейської народної партії (ЄНП) і Прогресивного альянсу соціалістів і демократів? Це справді стало б історичною зміною. З моменту заснування ЄС керувала велика коаліція, лідери якої затверджували основи європейської єдності й домовлялися між собою, хто обійме найвищі посади, такі як президент Європейської комісії.
Читайте також: ФРС проти фондових ринків, зубожіння найбагатших та заборони Apple
Фахівці зі статистики Європарламенту нарешті зібрали всі актуальні передвиборчі опитування та дослідження настроїв у 27 країнах ЄС і дійшли висновку, що праві партії, ймовірно, справді матимуть значну підтримку, тоді як усі центристські та ліві, за винятком лібералів, втратять. Проте про переконливу перемогу правих і популістів не йдеться.
Нині три радше правоорієнтовані фракції — «Європа націй і свобод» (ЄНС), «Європейські консерватори та реформісти» (ЄКР) і «Європа за свободу і пряму демократію» (ЄСДД) — мають у Європарламенті 20% голосів. У майбутньому, якщо збережуться наявні фракції, у них буде 21%. Загальна кількість місць не зміниться (153). Але відбудеться перерозподіл сил у фракціях. Так, надзвичайно критична до Європи фракція ЄНС, до якої нині входять «Північна ліга» Сальвіні, АПС і НО, добере 3,4% і матиме близько 8%. Після цього в ній буде на 22 «багнети» більше. Водночас в іншому місці сили правого спрямування відчутно втрачають підтримку, передовсім через Brexit. У дещо поміркованішій фракції ЄКР нині 19 британських депутатів, передовсім консерватори Терези Мей. Фракція ЄСДД — барвиста суміш партій від німецької АдН до італійського лівопопулістського «Руху 5 зірок» — втратить 17 депутатів, обраних від Партії незалежності Сполученого Королівства.
Через це кровопускання очікуване зростання АдН (плюс 11 місць до одного наявного) майже зведено нанівець. Тоді ЄСДД мала б загалом 43 замість нинішнього 41 депутата, у цьому випадку відносне збільшення голосів становило б лише 0,6 відсоткового пункту.
Однак справді реалістичну картину виборчих настроїв намалювати важко. Насамперед парламент зменшиться на 46 місць через Brexit, що ускладнює порівняння з поточним розподілом сил. Крім того, лише в небагатьох країнах ЄС було проведено прямі опитування стосовно європейських виборів. Тож статистам довелося використовувати наявні дані, що майже цілковито орієнтовані на національну політику. А якраз цим європейські вибори бути не повинні. Масштабною кампанією Брюссель нині намагається підкреслити важливість перегонів для майбутнього Європи й запобігти черговому їх перетворенню на національну протестну кампанію. Крім того, результат залежить від явки. А вона роками зменшується: у 2014-му в голосуванні взяло участь менш як 43% виборців, зокрема лише 19% в Чехії й 13% у Словаччині. Найбільше виграють ті, хто вміє в таких умовах мобілізувати виборців.
Читайте також: Die Welt: слабкість Європи полягає в боягузтві Німеччині, Путін погрожує США
А знаються на цьому, про що свідчать успіхи на внутрішніх виборах, праві популісти, як-от прем’єр Угорщини Віктор Орбан, Маттео Сальвіні з італійської «Північної ліги» та польські націоналісти з ПіС. Але чи вдасться це перенести на ЄС? У Польщі, наприклад, у 2014-му проголосувало трохи менш як 22%, в Угорщині — 29%. Чому б це мало принципово змінитися? Але навіть якщо єврокритикам і євроскептикам справді вдасться мобілізувати своїх прихильників більше, ніж силам лівого та центрального спектра, сформувати коаліцію, ймовірно, буде важко. Врешті, праві й націоналісти досі не змогли домовитися про спільну платформу. І небезпідставно: їхні цілі й тон часом дуже різняться, а деякі критики ЄС позафракційні. Наприклад, Сальвіні та польська партія ПіС виступають за закриття кордонів ЄС, щоб зупинити потік міграції. Італія наполягає на розподілі прибульців, тоді як поляки категорично проти. Крім того, Сальвіні вважається другом Росії, що дуже дратує очільника ПіС Ярослава Качинського.
Проте відповідно до картини настроїв, наданої Європарламентом, праві партії та популісти, поза сумнівом, мають реорганізуватися. Адже однією з умов формування фракції є представництво в ній політсил принаймні із семи країн. А це проблема для ЄНС, оскільки, за поточними даними, лише шість держав — членів ЄС надішлють депутатів, які входять до ЄНС. Через це фракція, попри значне збільшення, особливо в італійській «Північній лізі» (плюс 22 місця), не зможе сформуватися.
Щоправда, переконати кількох депутатів долучитися не мало б бути проблемою. Так, ЄНС уже запропонувала приєднатися «Фідес» (Угорський громадянський союз) Віктора Орбана, що ідеологічно є досить близьким. І хоча «Фідес» входить до ЄНП і планує в ній залишатися, вистачило б навіть одного перебіжчика. Підійшли б правопопулістській фракції й шведські демократи, які додатково її зміцнили б.
Окрім того, важко передбачити, як поведуться 58 депутатів, які в опитуванні виборців фігурують у графі «Інші». Їхні партії наразі не представлені в Європарламенті, тому з певністю не можна сказати, до якої фракції вони увійдуть. Але це група з 58 депутатів. Більшість із руху французького президента Емманюеля Макрона «Вперед, Республіко!». Ймовірно, вони об’єднають свої сили з лібералами.
Читайте також: ЄС у пошуках другого дихання
Таким чином, тенденції очевидні: ЄНП залишається найсильнішою силою, соціал-демократи відчутно втрачають, як і в усій Європі, але залишаються номером два. Ліберали додають, «Зелені», на відміну від Німеччини, також втрачають підтримку. Але коли голова НО Марін Ле Пен спекулювала на тому, що її фракція може здобути більшість і сповістити про «кінець Європейського Союзу та початок Європи», вона, ймовірно, помилялася. Наразі, попри зростання, це не здається реалістичним сценарієм, якому могли б тішитися праві популісти.