Вартою уваги є стаття німецького колумніста Ріхарда Герцінґера «Протести без наслідків». Щоб збагнути рівень конфронтації в Керченській протоці, яка з’єднує Чорне та Азовське моря, потрібно просто розібратися з фактами. Крим належить Україні, а Російська Федерація його силою анексувала. І те, що вона блокує проходження суден через протоку, є кримінальним злочином та піратством. Але Заходу чомусь надзвичайно важко назвати речі своїми іменами. Натомість він закликає обидві країни до деескалації та стримування агресії. І знову повторюється горезвісний механізм, відомий ще від часів захоплення Криму: Росія піднімає градус, Захід «закликає до деескалації» і вимагає від жертви теж зменшувати агресію. Дивно, чи не так? Адже, по суті, все зводиться до того, що РФ — це агресор, саме вона захопила територію чужої держави, пограбувала її. Проте західні уряди поводяться так, ніби не помічають того. Цього разу впадає в око пасивна реакція на ситуацію й американського уряду. Кремль навіть не збирається приховувати агресії. Москва переводить свою тактику на інший рівень. Після нападу на катери український президент закликав до введення воєнного стану. Хоча український парламент здебільшого скептично сприйняв цю ідею. І зовсім не через побоювання згортання реформ, а через президентські вибори. Так чи інакше, але ця тема потребує окремого аналізу. Але вже сьогодні очевидно: Кремль порушив міжнародні договори, які він вважає тактичними можливостями, що дають час для наступних агресивних дій. Але це ніяк не впливає на Захід. Замість того щоб відрізати путінський режим від міжнародних фінансових ринків і поставити на місце, багато західних лідерів хотіли б бачити його в ролі партнера. Чудовий приклад могла б показати Німеччина, зупинивши будівництво «Північного потоку-2», бо цей проект розділяє Європу. Історія та сучасність чітко показують, що геополітичні катастрофи трапляються тоді, коли агресора вчасно не ставлять на місце.
Читайте також: DieWelt: російська зброя на експорт, America First – працює
Своєю чергою, редактори Die Welt виклали свій погляд на події в Азовському морі в матеріалі «Німеччина повинна поставити Путіна на місце». Петро Порошенко посилив тональність своїх заяв після атаки росіян у Керченській протоці. Він підкреслив, що Україні загрожує повномасштабне вторгнення РФ. Він також закликав міжнародних партнерів до введення додаткових санкцій. Путін, зрозуміло ж, відкидає звинувачення українського президента. На його думку, Порошенко спеціально створив провокаційний інцидент, щоб утриматися при владі. Реакція міжнародної спільноти хоч і була млявою, але не забарилася. Дональд Трамп та Анґела Меркель висловили своє занепокоєння тим, що відбувалося в Азовському морі. Через агресивні дії Росії американський президент навіть скасував заплановану раніше зустріч із Путіним. Український посол почав вимагати не тільки висловлення занепокоєння, а й конкретних дій. Зокрема, запровадження нових штрафних санкцій, пов’язаних з експортом нафти й газу. Амбасадор вважає, що Берлін мусить поставити Москву на місце. Цілком виправдано, що Київ оцінив дії російських військових в Азовському морі як загрозу війни. Через це, власне, і було введено воєнний стан. Країни — члени НАТО закликають Росію до стримування агресії, вважаючи, що для такої поведінки не було жодних підстав. Анґела Меркель переконує в зростанні ролі ОБСЄ в деескалації конфлікту. Зрештою все звелося до закликів знизити градус агресивності до обох сторін. А деякі німецькі політики, навпаки, вважають, що цей інцидент не може призвести до війни. Американці відреагували набагато гостріше, ніж європейці. Спецпредставник в Україні Курт Волкер говорить про високу ймовірність запровадження додаткових санкцій. У той час як готувалася міжнародна реакція на ці події, Росія посилювала свої повітряно-космічні сили в анексованому Криму.
Читайте також: DieWelt: хворі мрії путінського радника, криза британської еліти
Натомість журналіст Ніколаус Долл звертає увагу на щораз більший тиск із боку німецьких бізнесменів на уряд, щоб той посилював економічну співпрацю з Росією. Але він не йде їм назустріч. Незважаючи на ці вимоги, канцлерка твердо стоїть на своєму. Уряд дотримуватиметься політики подальшого блокування повноцінних торговельних відносин із Москвою. Меркель звинувачує Росію в розпалюванні конфліктів не тільки на території України, а й Молдови та Грузії. Москва ніяк не хоче визнати, що Україна — це незалежна держава. Серед інших країн також зростає страх нападу з боку РФ, особливо після атаки в Керченській протоці. Але до цього Путін, попри застереження, таки добудував міст від Росії до окупованого півострова. Український прем’єр Володимир Гройсман закликає німецьких інвесторів заходити в країну. І справді, для економічної співпраці є величезний потенціал: вона зростає, реформи мало-помалу впроваджуються. Канцлерка запевняє, що Україна збереже свій статус газового транспортера. Водночас через незаконну анексію Криму на Росію було накладено санкції. І це дуже не подобається цілій низці потужних німецьких підприємств. Вони раз у раз домагаються якщо не їх скасування, то хоча б поступового полегшення торговельного режиму. Але у зв’язку з подіями в Криму їм доведеться трохи знизити свої апетити в цьому контексті. Навіть провідні австрійські політики вимагають введення додаткових санкцій, хоча поки що про це не йдеться. Можна сперечатися про доцільність економічних санкцій через політичні питання, але вони призводять до непорозумінь серед еліти. Для цього політикам потрібно чітко пояснити мотивацію своїх рішень.
Читайте також: Die Welt: вибори в США, як Польща проґавила історичний шанс
Натомість Ґергард Герґманн звертає увагу на те, що криза в Криму зумовила високий попит на продукцію Rheinmetall&Co. Тільки-но посилюється російсько-український конфлікт, відразу краще йдуть справи в концерну Rheinmetall. Експерти вже давно віщують про суперцикл для оборонних підприємств, коли держави починають більше думати про власну безпеку й відповідно більше витрачають на оборонку. Нині чимало проектів, що пропонують різну лінійку виробів. Країни, які мають технології та людський ресурс, регулярно оновлюють свої пропозиції. Німецький концерн має клієнтів переважно в США та Азії. Але нині неабиякий інтерес виявила й Туреччина. Як доказ дедалі більшої кон’юнктури, можна навести цифри замовлень на продукцію підприємства. Вони зросли на майже 70%: від €3 млрд до €5 млрд. Підприємство збирається займатися вже лазерними розробками. Але, звичайно ж, Rheinmetall не розкриває всіх своїх таємниць. Нічого не відомо й про ймовірне замовлення від мюнхенського виробника танків. Крім того, не треба забувати про майбутню появу супервійськового технологічного концерну, який вироблятиме бронетехніку в Європі. На базі цього спільного підприємства хочуть створити наступника німецького танка «Леопард» та французького «Леклерк». Очікується, що бізнес-структура холдингу буде готова до 2020 року. Але це ще мають узгодити антимонопольні органи влади обох країн. Тож, як бачимо, ескалація конфлікту в Україні створює потрібний попит для оборонних підприємств.
Штефані Больцен та Крістоф Шільтц у своєму матеріалі переконують у тому, що Brexit справді стає нечесним. Лондон та Брюссель після тяжких переговорів таки узгодили план виходу. Але це тільки початок для ще одного бою. Є три сценарії розвитку подій.
- Розлучення на виплат
План Терези Мей щодо Brexit такий: до 10 грудня британський парламент за нього проголосує. Практичні наслідки виходу будуть відчутні приблизно наприкінці 2020 року а може й ближче до 2022-го. Водночас Лондон, починаючи з 2019 року, не делегуватиме своїх представників у Європейський парламент і не братиме участі в роботі ЄС. Тут же треба визнати, що переговори про формат майбутніх відносин будуть куди складнішими. Політичні умови загалом зрозумілі: це всеосяжна зона вільної торгівлі без мит і квот та з правилами щодо конкуренції. За це повинні проголосувати всі 27 членів ЄС. А то вже не таке легке завдання. Крім того, незрозуміло також, як Лондон усе те виконуватиме.
- Без угоди, отже, хаос
Якщо Парламент не проголосує, то з 30 березня запанує юридична анархія. Майбутній статус громадян ЄС і Великої Британії буде зовсім неясним. Економіки обох сторін матимуть великі втрати. У Лондоні вважають цей сценарій нереальним.
- Другий референдум
Колишній прем’єр Тоні Блер бачить ще один шанс урятувати Союз через проведення повторного плебісциту. Але для цього потрібна допомога європейців. Заклики до проведення другого референдуму лунають дедалі голосніше. Це могло б стати добрим рішенням для Мей. Утім, парламентарі не зробили навіть найменшого, щоб ця ідея стала реальністю. Розрахунок тут дуже простий: політики не хочуть ризикувати власним програшем, і нинішні британські на це не підуть.