Йому ще не було й дев’ятнадцяти, коли пережив моральний шок, який цілковито вивів його з рівноваги. «Під час однієї демонстрації молоді неозброєні соціалісти, підбурювані комуністами, спробували звільнити деяких комуністів, які перебували під арештом в дирекції віденської поліції, — згодом пригадує Карл Поппер і продовжує: — Було вбито багатьох молодих соціалістів і робітників-комуністів. Я був вражений: обурений поведінкою поліції, але й самим собою. Адже мені стало очевидно, що як марксист я ніс, принаймні принципово, частину відповідальності за трагедію».
Поппер приєднався до демонстрації запізно й залишався глядачем. Тож яку відповідальність він тоді несе? Відповідальність некритичної зручності. Поппер захоплений марксистською теорією, яка пропагує постійне загострення класової боротьби й задля цього погоджується, ба навіть провокує, людські жертви. Філософ запитує себе: чи може така теорія докластися до покращення світу? І далі: чому я міг сліпо повірити цій теорії, замість ретельно перевірити її? Цього дня, 15 червня 1919 року, молодий Карл назавжди відвернувся від марксизму. З наголосом, якого завжди дотримувався: кожна людина здатна мати власні судження, а отже, відповідальна за свої думки й учинки. Має дар свободи. І лише використовуючи його вона може допомогти зробити світ кращим.
Читайте також: Тоталітаризм: мезальянс еліт і натовпу
Найважливіший, принаймні найуспішніший, твір Поппера — двотомна праця «Відкрите суспільство та його вороги». Це, ймовірно, найґрунтовніший аналіз духовних витоків тоталітаризму. Поки книга, яка вперше побачила світ 1945 року, отримала заслужене визнання, минуло чимало часу. Те, що Поппер так само гостро засуджує комунізм і його духовних супровідників — фашизм і націонал-соціалізм, — тривалий час вважалося недоречною провокацією. Через це мислитель мав славу реакціонера — підступне, нічим не обґрунтоване звинувачення.
Карл Раймунд Поппер народився 1902 року у Відні, у 13-му окрузі в районі Himmelhof (Небесний двір), що згодом стало для агностика приводом для іронії: «Небесний двір, ось звідки я». Перед народженням своїх трьох дітей батьки-євреї вирішили перейти в протестантизм, вважаючи це доцільним. Батько — адвокат-ліберал, рано почав дискутувати зі своїм сином на політичні й філософські теми. Як згодом із вдячністю згадував Карл, батьківський дім був домівкою книжок. Мати на все життя прищепила хлопцеві любов до музики. У лихоліття після розпаду Габсбурзької монархії родина збідніла.
Поппер — активний помічник
Карл змушений був покинути школу й став підручним робітником. Згодом вивчився на столяра і 1924-го склав іспит на підмайстра. Однак не лише нужда спонукала спраглого до знань хлопця заробляти собі на життя руками. Як соціаліст, яким він іще був, відчував мало поваги до бюргерських синів, які з безпечного прихистку виголошували радикальні промови й закликали робітників до революції.
Він хоче знати, як це — бути робітником. А ще він прагне (і цю позицію збереже упродовж усього життя) допомагати. Поппер долучається до освіти робітників: починає вчителювати, працює зі складною молоддю. І це не служба пролетаріатові, а практична підтримка.
Тоді він надолужує шкільну програму, складає іспити зрілості й студіює настільки широкий спектр дисциплін, наскільки лишень можливо: математику, історію, психологію, теоретичну фізику, філософію. З багатьох із цих наукових галузей він згодом матиме публікації. Молодий мислитель обмінюється думками з корифеями, як от фізики Альберт Айнштайн чи Ервін Шрьодінґер, до яких, очевидно, без зусиль знайшов доступ. Якщо вважає за необхідне, не оминає й конфліктів, наприклад, так було з філософом Людвіґом Вітґенштайном, якого Карл (а згодом і деякі мислителі критичної теорії) вважає шарлатаном, що лише імітує глибину думки.
Читайте також: М’який тоталітаризм
У 1920-х роках Карл Поппер перебуває в політичних пошуках. Бюргерський син не закриває очей на злигодні віденських робітників передвоєнного часу. Уже значно пізніше після свого розриву з соціалізмом, аж 1974 року, він писав в автобіографії: «Якби існувало щось на зразок соціалізму з особистою свободою, то я й сьогодні був би соціалістом». Він став лібералом і ворогом соціалістично мотивованого соціалізму, але не соціалістичного мотиву.
І він мав, через своє єврейське походження теж, хороше чуття актуальних небезпечних тенденцій у політиці. Ще 1927-го, за шість років до захоплення влади Гітлером, Поппер був переконаний, що «в Центральній Європі впадуть демократичні бастіони, а тоталітарна Німеччина розпочне нову світову війну». Вкрай проникливе передбачення.
Чітко вирізняючи слабкості австрійської держави й привабливість націонал-соціалістичної пропаганди насильства, він задовго до 1938 року був переконаний, що станеться «аншлюс» Австрії до націонал-соціалістичної Німеччини.
Письменник проти націонал-соціалізму й комунізму
Він шукає власний вихід. І хоче до Англії, якою захоплюється. Але цього не стається. Натомість наприкінці 1936-го отримує пропозицію стати доцентом філософії на іншому кінці світу, в Canterbury University College, що в Крайстчерчі (Нова Зеландія). Він пристає на пропозицію й до 1945 року живе між привітних місцевих мешканців, які переважно не мають жодного уявлення про політику. Лист із Європи йде три тижні. Робота погано оплачувана, керівництво університету наполегливо радить зайшлому європейцю не публікуватися: це, мовляв, краде його робочий час.
Карл Поппер, який на той час уже оприлюднив деякі філософські праці, не дотримується цих рекомендацій. Не може й не хоче. Адже коли націонал-соціалістична Німеччина 1938 року справді приєднала Австрію, він відразу вирішив написати свої студії «Злиденність історицизму» й «Відкрите суспільство та його вороги». Проти фашистського націоналізму й тоді ще з хорошим реноме комунізму.
Так він 1938 року виходить далеко за межі боротьби з націонал-соціалістичним режимом довоєнного часу: «Я думав, що проблема свободи, ймовірно, знову стане центральною проблемою, особливо після поновлення впливу марксизму». Бідний університетський доцент філософії перебуває далеко від світових подій та кидає виклик своєму часові. Робота, говорить мислитель, «вибухнула без жодного плану й проти будь-яких планів».
Праця «Відкрите суспільство та його вороги» стала ґрунтовно аргументованим маніфестом можливостей свободи. Проти похмурого вчення націонал-соціалізму, але й проти позірно світлого комуністичного вчення про звільнення. Особистості, які перебувають у центрі його критики, аж ніяк не диктатори чи масові вбивці Гітлер і Сталін, він жодного разу не згадує їх у праці. Йдеться натомість про філософів і мислителів Платона, Геґеля й Маркса.
Велика сила Попперової аргументації в тому, що він, незважаючи на суттєву зневажливість до Геґеля, не засуджує цього й інших мислителів, а розуміє їхні мотиви. За промовами Платона про користь авторитарної держави, в якій давньогрецький мислитель вбачає порядок і яка нібито може зберегти бажаний первозданний лад, він відчуває Платонове занепокоєння через бурхливі часи викликів, які тоді переживала громадськість Афін.
У демократії демонів можна контролювати
Ще більшу симпатію Поппер відчуває до Карла Маркса. Він захоплюється впертістю, з якою той вказує на конфлікти через утиски робітників. Шанує його прямоту, його чуття дійсності. Він розуміє, що Маркс відкинув ліберальну ідею конкуренції й рівності шансів з огляду на брутальний ранній капіталізм. Але звинувачує його в хибних висновках щодо цього питання. Історія, каже Поппер, справді є історією класової боротьби, однак не лише. І насамперед історія не має цілі.
У майбутньому теж не буде щасливого первозданного ладу. Поппер зауважує: «Бажання зробити людей щасливими, ймовірно, найнебезпечніший з усіх політичних ідеалів». Ми повинні сприйняти недосконале. Хоча (і тому що) воно недосконале.
Читайте також: Бунтарська доба
Те, що Маркс категорично заперечує, Поппер пристрасно обстоює: політика можлива. Процедура може бути тільки нескінченним ланцюжком з trial and error — зі спроб, помилок і нових спроб. Сучасне суспільство — це абстрактна спільнота, яка «постійно вимагає від нас діяти розумно». Це можливо коштом емоційних первинних потреб. Але такою є «ціна гуманності». Головна теза Поппера: загроза варварства постійна, тож завжди слід враховувати найгірше.
Проти цього є лише один засіб, який настільки ж дієвий, наскільки й недосконалий. «У демократії ми маємо ключ для контролю демонів». Треба допомагати слабким. Нам потрібні страховки, правила діяльності, політичний моральний кодекс і чимало іншого. Нам потрібна рішуча у своїх діях держава, інтервенціонізмові якої водночас мають протистояти люди. Тут Поппер змушує себе до тверезості й називає те, що допоможе сучасним суспільствам, — соціальна техніка. Можливо, термін невдалий. Бо ним він полегшив справу своїм противникам в огуджуванні його як суспільного бляхаря. Але ним агностик, який захоплювався християнським ідеалом братерства й зневажав зверхній атеїзм, аж ніяк не був.
Нападаючи на інтелектуалів, як от соціаліст Ернст Блох, що нашіптували свої темні дурниці, Поппер міг ставати різким. Але зверхнім не був. Завжди пам’ятаючи про пережите 1919 року, він залишався скромною людиною. Основним його досвідом була поміркованість.
Королева зробила його аристократом
«Відкрите суспільство та його вороги» Карл Поппер закінчив у лютому 1943-го, саме в місяць, коли капітуляція 6-ї армії під Сталінградом стала початком кінця Гітлера. Поппер довго не міг знайти видавця своєї праці: йому закидали, що до великих мислителів минулого він ставиться нахабно й без поваги. 1945 року мислитель їде до Англії, де того ж року його книга нарешті виходить друком, а Поппер поступово стає беззаперечно визнаним інтелектуалом. Він також отримав роботу в London School of Economics і періодично публікувався до похилого віку. 1965 року Королева надала йому титул сера.
Сер Карл Поппер помер 17 вересня 1994 року в Лондоні. Урну з його прахом поховали на Ляйнцькому цвинтарі в 13-му окрузі Відня. За три роки до смерті свою доповідь про свободу та інтелектуальну відповідальність він закінчив такими словами: «Ми повинні, ретельно досліджуючи — подібно до того, як це роблять жуки, — з усією скромністю шукати правди. Ми більше не сміємо вдавати із себе всезнаючих пророків. А отже, ми маємо змінитися».