На ютубі є відео, у якому Герберт Діс, голова правління Volkswagen, заперечує, що знає про ситуацію в Сіньцзяні. Коли кореспондент BBC називає речі своїми іменами — йдеться про «табори перевиховання» для близько мільйона уйгурів, глава VW відповідає: «Я про це не знаю». Або він справді навіть не здогадувався, що відбувається в регіоні, де розташований завод Volkswagen, і це вже заслуговує на осуд, або він збрехав. Це було навесні 2019 року, і представник компанії незабаром заявив, що Діс «звісно, знає про ситуацію в регіоні». Цей випадок делікатний зокрема й тому, що Volkswagen створили нацисти, а застосування примусової праці на його заводах у час Третього Рейху детально задокументували німецькі історики.
Цікаво порівняти його відповідь зі словами президентки Ради депутатів євреїв Великої Британії, що з’явилися на початку року у зв’язку з Днем пам’яті жертв Голокосту.
«Як спільнота ми завжди надзвичайно стримані, коли йдеться про порівняння з Голокостом», — написала Марі ван дер Зіл у листі до британського прем’єр-міністра. Але в тому, про що повідомляють з Китаю, є схожість із тим, що відбувалося в нацистській Німеччині в 1930–1940-х роках. Порушення прав людини щодо уйгурів стало «найбільшим скандалом нашого часу».
Дилема німецького автовиробника примітна ще й іншим. Компанія — приклад західних фірм, які так узалежнилися від китайського ринку, що вже ледве чи можуть від нього відмовитися. Продажі в Китаї становлять понад 40% реалізації автомобілів Volkswagen у всьому світі. Хоч би які точні розрахунки спонукали VW створити відносно невеликий завод у Сіньцзяні у 2013 році, можна бути певним, що його закриття негативно вплине на відносини з китайським режимом, від якого залежить увесь бізнес у країні. Компанія привела себе в патову ситуацію, адже застрягла між непоступливим Сі Цзіньпіном і західною громадськістю, що дедалі більше обурюється. Наслідком може стати моральна автокатастрофа.
Читайте також: Червона загроза нової потужності
За цією провідною західною компанією, надто залежною від Китаю, стоїть одна з провідних західних країн, яка також ризикує стати надто залежною від Піднебесної. За канцлерства Анґели Меркель Китай став найбільшим торговельним партнером Німеччини. Її прогнозований наступник, кандидат на посаду канцлера від християнських демократів Армін Лашет, зараз прем’єр-міністр Північного Рейну-Вестфалії, федеральної землі, яка також має міцні економічні відносини зі східноазійською диктатурою. Щотижня численні гігантські контейнерні потяги прибувають у місто Дуйсбург, яке саме себе називає західною кінцевою зупинкою «нового Шовкового шляху» Пекіна (ініціатива «Один пояс, один шлях»). Попри тиск, який уряд Байдена чинив на Берлін, усе, що Лашет досі говорив на цю тему в ході німецької виборчої кампанії, свідчить про його плани продовжувати ніжні відносини з КНР, у яких бізнес-інтереси відіграють провідну роль. Якщо німецька політика щодо Піднебесної не зміниться, не буде й послідовної, ефективної європейської китайської політики.
Наголошу ще раз: ідеться аж ніяк не лише про Німеччину. Coca-Cola також має завод у Сіньцзяні. Компанії з Волл-стріт, де лише можуть, просуваються на китайський ринок. Британські банкіри, юристи й агенти з нерухомості впродовж багатьох років охоче сприяли російським олігархам, китайським апаратникам і центральноазійським тиранам. Більший шматок пирога хотіла б відрізати собі й Франція.
У минулій холодній війні Захід ніколи не був економічно залежним від Сходу (колишнього Східного блоку). Навпаки, в останні роки східно-західного конфлікту деякі східноєвропейські держави мали великі борги перед Заходом. Це пришвидшило їхній кінець. У цій новій холодній війні або, якщо хочете, гарячому мирі, Захід уже економічно залежить від Сходу (себто сьогодні від Китаю). У 2000-х роках ще можна було вірити в можливість «змін через торгівлю». Але коли німецький міністр економіки Петер Альтмаєр торік заявив: «Я досі вважаю, що зміни через торгівлю можливі», — це звучало як ідеологічна банальність з минулої ери. За останнє десятиліття Китай і далі розвивав свою економіку, став репресивнішим і здобув ще більший вплив на Захід. Отже, хто кого змінив?
Читайте також: Ідель-Урал – Росія – Китай
Хоча це небезпечна ілюзія, вважати, що економічна залежність неминуче запобігає міжнародним конфліктам, ми, однак, точно не хочемо жити у світі автаркій, які конкурують лише між собою. Західні демократії повинні переконатися, що не стають стратегічно залежними від Китаю. Таку залежність ми бачили в перші місяці пандемії COVID-19, коли з’ясувалося, що більшість наших засобів індивідуального захисту надходять з КНР. Якщо Huawei домінуватиме в мережах 5G, це буде значною стратегічною вразливістю.
Наші підприємства також мають прийняти примат політики в демократії. У німецькій східній політиці 1970–1980-х східна торгівля слугувала зовнішньополітичним цілям країни. Натомість нинішня китайська політика Німеччини радше зовнішньоторговельна, ніж зовнішня політика. Як роздрібні інвестори й споживачі, при розгляді компаній ми всі повинні зважати на питання порушення прав людини в критеріях «Довкілля, соціальне та корпоративне управління» (Environmental, Social, and Governance, ESG). Нещодавно німецький Бундестаг прийняв зразковий закон про ланцюжки постачання, який зобов’язує німецькі компанії перевіряти дотримання прав людини в регіонах, де вони розміщують своє виробництво. Цікаво, що тепер робитиме VW.
Читайте також: Нова наддержава в космосі
Торік CEO Volkswagen Group China Штефан Велленштейн заявив, що знає про «закиди» стосовно ситуації в Сіньцзяні (величезний прорив з погляду поінформованості топменеджерів VW!), але ні на заводі, ні в місцевих ланцюжках постачання компанія не використовує примусову працю. Діс повторив це твердження в інтерв’ю на початку цього року: «Ані ми, ні наші постачальники не використовуємо підневільних працівників».
Як на зло, я їжджу на Фольксвагені. Це цілком пристойне авто, але невдовзі мені доведеться шукати машину з дружнім до клімату електродвигуном, і є багато інших хороших марок. Я реаліст. Я не сподіваюся, що бос VW поводитиметься як пристрасний правозахисник. Удома, в Європі, наші робочі місця, процвітання і стійкість наших соціальних моделей залежать від оборотів за кордоном.
Але наступного разу, коли голову правління VW запитають про китайські табори, він або вона повинні відповісти хоча б приблизно так: «Як людина і громадянин я завжди глибоко занепокоєний, коли дізнаюся про порушення прав людини в регіонах, де ми працюємо. Наш особливий обов’язок як компанії, особливо зважаючи на історію заснування Volkswagen, стежити за тим, щоб у наших ланцюжках постачання не було порушень прав людини». А тоді слід запросити групу досвідчених журналістів, які розуміють ситуацію в Китаї, відвідати завод у Сіньцзяні для вільної розмови з працівниками й уважного вивчення всіх деталей ланцюжків постачання. Цього вимагають історія й совість.