Згадуючи сьогодні про це, Ґілюї посміюється. Свого часу Макрон його уважно вислухав, розповідає вчений за філіжанкою кави в Парижі на площі Республіки. Але, певно, не для того, щоб робити на основі аналітичних досліджень географа економічно-політичні висновки, а тому, що Ґілюї казав про переможених і переможців глобалізації. Макрон побачив у його тезах підтвердження власного аналізу: великим народним партіям незабаром настане кінець.
Крістоф Ґілюї — 54-річний високий стрункий чоловік, який, здається, харчується переважно цигарками. Він привітний, читав Маркса й зовнішньо справляє враження найсправжнісінького лівака. Але його м’якість оманлива. Своїми тезами він бентежить, ба навіть лякає. В останній його книжці, яка саме вийшла французькою, Ґілюї змальовує просто-таки жахливий сценарій, прогнозуючи вибух нашого суспільства.
Причиною цього є те, що він описує як «найкраще приховану таємницю глобалізації»: кінець середнього класу в західних суспільствах. «No Society» — у цій його книжці, назва якої відсилає до цитати з Марґарет Тетчер, ідеться про ліквідацію середнього класу в західному світі. Його теза така. Попервах наявність переможених у глобалізації розглядали як неминуче зло процесу, від якого страждав лише дехто, а більшість мала користь. Адже на початку це зачепило лише низи суспільства — робітників, фермерів. Глобалізація вважалася щастям. Та з часом вона вдарила по наступному сегменту суспільства, а саме по середньому класу, тобто великій частині службовців, представників вільних професій, а незабаром і по чиновниках та пенсіонерах. «Це найновіші жертви глобалізації», — йдеться в книжці. Таким чином, суспільство втратило свою сполучну субстанцію, яка поєднувала суспільні верхи з низами. Ґілюї порівнює цей процес із тектонічним зсувом плит, масштаби якого ми лише повільно починаємо осягати.
Читайте також: У пошуках національної буржуазії
На його думку, вперше в західній історії економіки представники нижчих прошарків не живуть більше там, де заробляються багатства та з’являються робочі місця: вони просто не можуть собі більше цього дозволити. Метрополії перетворилися на соціальні фортеці. Переможених витіснено на маргінес.
Тому тріумфальну ходу популістів у всій Європі й далеко за її межами вчений розглядає не як «ірраціональний напад лихоманки», а як цілком логічне відображення економічного, соціального та культурного зламів. Через soft power народ знову звернув на себе увагу. Зміцнення популістів, вважає Ґілюї, — позитивний знак. Це просто плата за те, що «панівний клас», як він називає еліту, вивищився й більше не представляє інтересів переможених у глобалізації.
Мігранти не мають більше з кого брати приклад
Дотепер, згідно з його аналізом, еліта, проповідуючи open society та прийом мігрантів як найвищу моральну заповідь, могла купатися у відчутті моральної переваги й багатстві. Причому сама вона живе в центральних районах великих міст, таких собі «буржуазних цитаделях», де жодним чином не відчувається соціальне змішування, а мігранти в кращому разі трапляються лише як дешеві хатні працівники. Із позиції позірної моральної переваги, як пояснює Ґілюї, цей клас виступає поборником мультикультурного суспільства й дивиться згори вниз на відсталі прошарки, називаючи їх популістськими расистами, ба навіть фашистами. «Але мультикультурність із зарплатою в €1 тис. на місяць — це не те саме, що із €6 тис.» — пояснює він.
Читайте також: Середній клас в політиці: чому досі не вийшло
Через зникнення середнього класу, вважає вчений, немає більше позитивного прикладу для мігрантів, жодного прошарку, на який варто було б рівнятися та з яким асимілюватися. Поки життя середнього класу покращувалося, він був культурним орієнтиром для мігрантів, які хотіли йому вподібнитися. «Але хто бажає уподібнюватися переможеному?» — риторично запитує Ґілюї. Упродовж років його книжки ставали щораз більш гнівними, менш науковими за своєю інтонацією, навіть дещо агресивними. Якщо на початках ним захоплювалися як інтелектуалом, який розплющив багатьом очі, то тепер почалося цькування зліва. Колеги з академічних кіл критикують його, називаючи «головним географом «Національного об’єднання», колишньої партії «Національний фронт», закидаючи йому, що своїми теоріями він ллє воду на млин популістів. Вони кажуть, він не захистив дисертації, його розуміння середнього класу надто розпливчасте, а його аналітика хибна.
Насамперед ліві інтелектуали дорікають Ґілюї за те, що в центр він ставить міграційну політику та вводить у гру питання ідентичності. Популізм шириться всюди, де панує «подвійна непевність», каже вчений: соціальна непевність через економічну переорієнтацію та культурна непевність через мультикультурне суспільство, обіцянки якого не справджуються. Інакше кажучи, тези Ґілюї незручні, бо перевертають старі істини з ніг на голову.
Наступ на політично коректне мислення
Як вибачити лівому те, що він відбирає теми правих? Атаки на себе Ґілюї пояснює тим, що він виступив проти політично коректного мислення тих, хто оперує моральними категоріями. Він каже, що треба «зламати табу» й почати мислити по-новому. «Це процес, який відбувається в головах. Я теж раніше скандував «no pasarán» — каже вчений, посилаючись на антифашистське гасло громадянської війни в Іспанії. — Але сьогодні вважаю контроль за потоками біженців центральним питанням майбутнього».
Читайте також: Міф про середній клас
Лівиці Ґілюї докоряє насамперед тим, що вона надто довго повністю заплющувала очі на питання міграції. Тому він вітає критику відкритих кордонів і неконтрольованої економічної міграції з боку Сари Ваґенкнехт: «Цікаво спостерігати за тим, що відбувається в Німеччині. Інші партії, без сумніву, теж підуть слідом». Ґілюї закликає розглядати питання міграції не «етнічно»: «Звісно, є расисти, але вони виняток. Більшість просто потребує соціальної та культурної безпеки».
На його думку, боротися треба не з Маттео Сальвіні, Марін Ле Пен і Дональдом Трампом, тобто популістами, які вправно адаптують свої промови й обіцянки до політичного попиту, а з причинами їхнього успіху. Швидко цього зробити не вдасться. Тому представникам популістського табору на європейських виборах у травні наступного року він прогнозує тріумфальну перемогу.
Можливо, його прогноз невтішний, але залишає панівному класу переможців ще один останній шанс: «Народні маси примусять переможців глобалізації визнати соціальну реальність і знову поставити в центр загальне благо. Бо вже давно на вищих щаблях влади, в університетах і ЗМІ віє вітер паніки. Вони відчувають, що їхня позиція моральної переваги сьогодні більше нікого не переконує». Еліта втратила своє виключне право на тлумачення культури. Якщо вірити географу та гуру Ґілюї, на цьому процес не припиниться. Наступними втратами стануть привілеї та влада.