Ніколя Бавере пише про Brexit. Ані Велика Британія, ані ЄС не готові до його наслідків. Загроза демократії та процвітанню прихована й дуже недооцінюється. Відставка Терези Мей, що відбулася 7 червня цього року, жодним чином не вплинула на політичну кризу. Ба більше, тільки її посилила. Вибори наступника Мей суттєво знижують результати Консервативної партії. Отже, схоже, ми станемо свідками хаотичного Brexit. Це найжахливіший із можливих сценаріїв. Новий очільник уряду просто не зможе організувати потрібні зустрічі для повноцінних переговорів. Час безнадійно втрачено.
Про наслідки цього процесу чомусь воліють не казати. Утім, варто розуміти, що вихід Великої Британії з ЄС уже завдав значних збитків країні. І це тільки початок. Британський фунт упав на 20%. Хаотичний вихід неминуче викличе шок для економіки та спровокує рецесію. Водночас Brexit позначиться й на самій Європі. Багато підприємств працює саме на Велику Британію. Шок фінансовим ринкам гарантований. Це спричинить жорстке отруєння всього організму. І його наслідки потрібно добре усвідомлювати. Пригадайте, що сталося зі світом у 2008–2009 роках. Криза, яка почалася в американських банках, призвела до загальносвітової рецесії. Євросоюзу треба вже тепер напрацьовувати механізм стабілізації економіки, основний акцент зробити на сприянні банківського союзу та розвитку ринків капіталу. Найімовірніше, Крістін Лаґард доведеться пройти крізь вогняне хрещення.
Читайте також: Die WELT: США шукає союзників державний рекет в Росії
Філіп Фрітц та колеги інформують про те, що Москва звинувачує Урсулу фон дер Ляєн у помилковому старті її діяльності. Нова очільниця ЄС хоче дотримуватися жорсткої лінії щодо Росії. Московські лідери зреагували відповідно. У Німеччині це спровокувало велику дискусію. Ще навіть не вступивши на посаду, фон дер Ляєн потрапила під шквал критики з боку Москви. А сталося це тому, що вона потужно пройшлася по політиці РФ. Колишня міністерка оборони Німеччини сказала, що з Москвою потрібно розмовляти з позиції сили й саме так реагувати на всі недружні випади Кремля. Адже, за її словами, Кремль не пробачає слабкостей і санкційний режим, запроваджений за анексію Криму, повинен зберігатися. Тим часом у самій Німеччині точаться дебати про можливе послаблення каральних заходів проти Росії. Так, політики з лівого крила нещадно критикують фон дер Ляєн за такі заяви. Вони кажуть, мовляв, санкції негативно впливають на німецьку економіку. Не відстають від лівих політиків і їхні колеги. Наприклад, Кречмер із ХДС/ХСС та Швезіґ із СДПН виступають за пом’якшення санкцій. Але вони прив’язують режим санкцій до ситуації в Україні. Якщо ситуація на її Сході зміниться в кращий бік, тоді можна буде про це говорити.
Боріс Кальноки переконаний, що Ердоган відходить від Заходу. Він змінив свої стратегічні пріоритети: хоче військової незалежності від НАТО, а також свободи від США та ЄС. Водночас президент Туреччини бажає отримати більше влади на Сході. Уся ця зовнішньополітична авантюра Ердогана закінчується тим, що Туреччина купує російські комплекси С-400 і її відносини зі Сполученими Штатами стрімко погіршуються. Однак ще раніше саме Анкара хотіла купити понад сотню суперсучасних літаків F-35. І в принципі все йшло до завершення цього контракту. Утім, Ердоган радикально змінив свій зовнішньополітичний вектор. Він поставив на Росію, але точно не взяв до уваги той факт, що США просто перестануть обслуговувати літаки F-16, які є основою турецьких ВПС. Це загрожує Анкарі великими проблемами. Заради справедливості потрібно підкреслити, що й сама вона не така вже й цінна для Заходу, як раніше. Тепер вони навіть радше опоненти. Їх об’єднує тільки інституційна близькість: членство Туреччини в НАТО. Ердогана переконали, що найкращі часи Заходу вже позаду. Кажуть, що цю роль виконав його колишній радник Ахмет Давутоглу. Але з плином часу цей видний дипломат пішов від Ердогана.
Читайте також: Die Welt: глобальне протистояння США та Китаю, критичні помилки Меркель
Треба також пам’ятати, що Туреччина намагається віддалитися від Заходу через ресурсні тертя. Прямо кажучи, через родовища природного газу біля берегів Ізраїлю, Єгипту та Кіпру. Три країни домовилися, що скоординовано їх використовуватимуть. Проте Ізраїль та Кіпр хочуть постачати свій газ до Єгипту. Начебто нічого поганого в цьому немає. Проте диявол у деталях. Вони збираються робити це в обхід Туреччини. ЄС стоїть на сторожі інтересів цих країн. Ізраїль не раз заявляв про те, що готовий відстоювати свої інтереси в будь-який потрібний спосіб. А найгірше те, що Тель-Авів збирається захищати й Кіпр. Усе це саме собою нічого страшного не означає, якби не одне суттєве «але». Найближчим союзником Ізраїлю є Америка. І тут ресурси Туреччини явно не співмірні. Ще однією проблемою є, власне, поведінка останньої під час громадянського конфлікту в Сирії. Дії Анкари були такими, наче вона є основним ворогом США та Ізраїлю. Тож у підсумку Ердоган у глухому куті.
Торстен Крауель запитує: наскільки реальним є конфлікт з Іраном? Чому ескалація в Перській затоці наближає регіон до війни? Зовсім нещодавно Іран заперечив заяву президента США Дональда Трампа про те, що екіпаж іранського судна збив американський безпілотник. Інцидент стався в Ормузькій протоці. Усі розуміють її значення для енергетичної безпеки світу. Іранські високопосадовці заперечують ці заяви. Заступник міністра закордонних справ переконує, що американці самі збили власний літак. Натомість Вашингтон повідомляє, що дрон збили з електронної зброї, яка, власне, і створюється для виконання таких завдань. І тут потрібно уточнити, що ця зброя досить високотехнологічна. Напруження в протистоянні зростає з кожним днем. І випадок із безпілотником — зайве тому підтвердження. Це вже не перша спроба іранських військових завадити американцям проводити свої розвідувальні дії. Понад те, Тегеран намагається відповідати симетрично діям Вашингтона. Тільки-но кораблі ВМС США зайшли в Ормузьку протоку, їх відразу почали супроводжувати іранські кораблі. Зрозуміло, що дуже скоро такий градус протистояння призведе до військового зіткнення.