Даніель-Ділан Бемер інформує про раптову ескалацію з можливим ядерним наслідком в прадавньому конфлікті. В суперечці навколо Кашміру ядерні держави Індія та Пакистан постійно погрожують один одному збройними випадами. Указ про скасування особливого статусу Кашміру, який був ініційований індійським прем’єром Моді, очевидно спровокує чергову хвилю насильства в цьому й так неспокійному регіоні. Це означає, що населений переважно мусульманами штат втрачає свою певну автономність і буде прямо підпорядкований Нью-Делі. Офіційно говориться про те, що уряд Індії хоче якомога глибше інтегрувати цей регіон. Цьому заважають постійні конфлікти. Треба відзначити, що в штаті потужні сепаратиські рухи, які хочуть то об’єднання з Пакистаном то самостійності. Індія ж постійно закидує Ісламабаду звинувачення у підтримці таких активностей. Зараз важко дати хоч якусь оцінку цьому указу, бо наслідки можуть бути різними. Багато експертів вже заявляють про початок до ескалації з обох сторін. В столиці Індії вже кажуть про те, що у випадку початку насильства винним у цьому призначать саме Ісламабад. При цьому, якось забувається, що особливий статус штату забезпечується Конституцією Індії. В Пакистані ж заявляють, що Моді прислухався до індійських націоналістів, які роками вимагали скасування особливого статусу Кашміру. Також важливо, що в місцевих медіа цей указ подається як перемога над мусульманами. А це аж ніяк не сприяє встановленню миру в штаті. Одне ясно точно, що попереду буде важкий процес, який невідомо чим закінчиться. Хоча, глухий кут, в якому знаходяться Індія та Пакистан вже скільки років, і не пропонує якогось прийнятного варіанту для обох держав.
Читайте також: Die WELT: США шукає союзників державний рекет в Росії
Альфред Гакенсберґер пише про внутрішніх ворогів режиму в Тегерані. Міжнародний тиск на Іран посилює опозицію. Зокрема добре озброєні курди змушують Тегеран боятися. В північному прикордонному окрузі вони організовують потужний опір. Той хто, думає, що в Ірані немає сильної опозиції дуже помиляється. Навіть жорсткі заходи спецслужб не змогли придушити спротиву курдів. Цьому також сприяє й фінансовий тиск міжнародної спільноти. Не треба приховувати, що в постійному тиску на Тегеран є багато зацікавлених держав. Курди вже давно виступають проти іранського режиму. Вони боряться за збереження власної ідентичності. Все, що вони вимагають – це отримання автономного статусу своєї території. Ці сили добре організовані. Курди успішно протистоять державним органам безпеки Ірану не тільки у військовому компоненті, а й провокують масові демонстрації. Чесно кажучи в Тегерані їх ненавидять. Жорстокість, з якою іранська влада вбиває лідерів курдів, дійсно вражає. Лідери Ірану небезпідставно бояться, що курди можуть спровокувати інші етноси на ведення боротьби за свою автономію. Тому власне проти них і такі репресії. Партизанські загони курдів часто воюють з регулярною армією. Тегеран кидає проти них свої найкращі військові частини. Як правило такі бойові зіткнення дуже кровопролитні. І після них настають нетривалі дні тиші. А потім все заново. Іран навіть застосовує бойову авіацію, але курди все одно продовжують воювати. США підтримують курдів, але вони й самі сподіваються колись повалити владу в Тегерані. Адже історія їх боротьби яскраво засвідчує незламний характер. Проте курди прекрасно розуміють, що це не станеться завтра і тому тримають зброю завжди напоготові.
Читайте також: Die Welt: глобальне протистояння США та Китаю, критичні помилки Меркель
Олаф Ґерземанн стверджує, що в протистоянні США проти Китаю – рахунок 0 : 1. Торговельна війна Америки проти Піднебесної тільки починається. Вашингтон вже зробив свій перший крок. Пекін не змусив довго чекати. Відразу треба сказати, що наслідки потенційної суперечки будуть дуже драматичними. Світова економіка й без цього немає імпульсів для розвитку, а ця торговельна війна призведе до серйозних шоків. І тут вже настрій обох країн не такий вже бадьорий. Все дуже просто, скоріш за все, наслідки від цих дзеркальних заходів переважують гіпотетичні здобутки. Американці почали розуміти, що суперечка з європейцями, Канадою, Мексикою це – один рівень а от Китай – це зовсім інше. Але ж Піднебесна справді вже “дістала” своїм нехлюйським ставленням до виконання зобов’язань по міжнародній торгівлі. Вони безцеремонно крадуть на Заході інтелектуальну власність. І це відбувається в промислових масштабах. Пекін взагалі сприймає Захід за зручну можливість отримання ресурсів та потрібних знань. І США перша країна, яка намагається поставити Піднебесну на місце. Але це буде надзвичайно важко. Вся проблема полягає в різниці державного устрою. Те, що може дозволити собі Китай категорично не може США. Точніше кажучи, лідери країн володіють різним інструментарієм управління цієї ситуації. США будуть змушені реагувати на голоси всіх виробників, тоді як Піднебесна може “не почути” деяких власних. Америка погано підготовлена до цієї торговельної війни. В Трампа суттєво обмежений простір для маневрів. Але й Китай втратить ресурси для виконання своїх програм. Так, що ця війна невигідна обом економікам, але нині все визначає політична доцільність.