«Смерть диктатору! Геть мулл!», — вигукують демонстранти й нищать прапори з портретом великого аятоли Алі Хаменеї, глави держави. Нині тисячі молодих і літніх іранців — підприємці, медпрацівники, учителі, таксисти й наймані працівники — протестують у багатьох містах країни. «У понеділок у Тегерані нас було кілька тисяч», — розповідає Саїд, 42-річний учитель. Він є членом опозиційної організації «Народні моджахеди». Саїд говорить через закодовані голосові повідомлення й кілька разів задля безпеки змінює локацію. У разі арешту йому загрожують тортури та смерть.
Адже «Народні моджахеди» особливо ненависні іранській владі. Група опору десятиліттями змовляється проти режиму мулл і, зважаючи на актуальні протести, відчуває піднесення. «Демонстрацію в Тегерані через соціальні мережі спонтанно організували абсолютно різні люди, — розповідає Саїд. — Люди в Ірані по горло ситі безгосподарністю, корупцією та репресіями».
По всій країні вкотре протестують проти влади шиїтського духовенства, тобто нічого особливого. Адже за останні чотири роки в сотнях іранських міст уже тривали багатомісячні хвилі протестів. Останні масові демонстрації відбувалися в липні 2020 року. Але сподівана революція досі не почалася, державні сили безпеки, як зазвичай, криваво придушили протести.
Читайте також: Арабський світ: Магічна культура чи втрачена цивілізація?
Вони розстріляли сотні людей, а тисячі кинули у в’язницю. Після того настало затишшя, зокрема й через коронавірусну хворобу та пов’язані з нею заходи проти пандемії. Проте змінилася багатоступеневість протестів і проблем у країні. Якщо іранці об’єднають на вулицях свою лють, для мулл у Тегерані це може стати небезпечніше, ніж будь-коли досі.
Гнітючі соціальні проблеми, від яких потерпає іранське населення, з часу останніх протестів не зникли. «Навпаки, усе значно гірше, — каже Фейсал Ахвазі, іранський правозахисник, який уже десять років живе в екзилі в Лондоні. — Лють і гнів людей сьогодні більші, ніж будь-коли досі». Згідно з державним статистичним бюро, лише за останні 12 місяців ціни в Ірані зросли в середньому на 70%.
Масло й курятина подорожчали на 120%, олія, молоко, цукор, рис і яйця — на 80%, оренда — на 50%. Бензин не субвенціонують з 2019 року, і за літр тепер доводиться платити аж на 200% більше, ніж раніше, — на противагу рівню інфляції в 40%. Для робітника, який у середньому заробляє заледве €100 і має годувати сім’ю, такий негативний розвиток — катастрофа.
«Санкції США діють», — радісно каже Ахвазі телефоном. Їх наклав колишній американський президент Дональд Трамп невдовзі після того, як розірвав ядерну угоду з Іраном у 2018 році. Економічні санкції сильно вдарили по іранському експорту нафти, банківській системі й торгівлі з іншими державами. Ахвазі знає, що від санкцій особливо потерпає населення. Але для нього мета виправдовує засоби. І це перспектива повалити репресивний режим мулл. Зараз, на думку Ахвазі, така ймовірність ближча, ніж будь-коли досі.
«Нові протести можуть спровокувати крах режиму», — ейфорійно каже директор Правозахисного центру Ахваз. Передумовою, однак, є солідарність різних регіональних, етнічних і політичних протестних рухів. «Тоді для мулл настане час зникнути», — вважає 42-річний чоловік.
Правозахисник родом з провінції Хузестан, де почалися нинішні демонстрації. 7 липня жителі цього прикордонного з Іраком регіону вперше вийшли на вулиці.
Хузестан із переважно арабським населенням уже п’ять років страждає від небаченої досі посухи. Води майже немає, постійно зникає струм. Катастрофа для району, який живе з сільського господарства. 15 липня відбулися серйозні сутички з поліцією, яка відкрила вогонь і вбила багатьох людей. Відтоді протести поширилися й на сусідні провінції.
Читайте також: В Ісламську Республіку на лижі
Демонстрації солідарності відбулися і в Тебризі, на відстані більш ніж 1000 км, у столиці азербайджанської провінції на півночі Ірану. Тоді приєдналися курдські території та провінція Белуджистан. «Але Азербайджан із населенням близько 30 млн особливо важливий», — пояснив Ахвазі.
Його міркування такі: раніше під час протестів Тегеран посилав підкріплення із спецпризначенців у «провінції заколотників». Застосуванням грубої сили режимові вдавалося гасити спалахи спротиву регіон за регіоном. Якщо зараз протести триватимуть і розширяться одночасно в кількох регіонах, Тегеран, імовірно, не матиме достатньо ударних сил, щоб повернути їх усі під контроль. Особливо складно в цих умовах відновити старий порядок у таких густонаселених провінціях, як Азербайджан, — не плутати з державою на Кавказі. «Азербайджан — це вирішальний чинник, чи почнеться революція, чи ні», — вважає Ахвазі.
Для керівництва Ірану нещодавні заворушення в країні є новою та, ймовірно, несподіваною скалкою в оці. Останні великі протести значними зусиллями було придушено у 2019 році, тоді вбили понад 1500 осіб. Тегеран, очевидно, думав, що так забезпечив собі тривалий спокій.
Але зараз «порушники спокою» своїми гаслами знову сварять керівництво країни: «Не Ґаза, не Ліван, не Сирія, а ми жертвуємо свою душу заради Ірану». Цим демонстранти критикують дорогу підтримку терористичних угруповань за кордоном. Вони вимагають, щоб Тегеран витрачав мільярди на вирішення проблем Ірану, а не зарубіжжя.
«Ми не можемо гніватися на людей, які висловлюють своє невдоволення, — повідомив у своїй заяві великий аятола Алі Хаменеї. — Ми маємо подбати про їхні проблеми». Для протестувальників це звучить як насміх. Глава іранської держави публічно стає на сторону демонстрантів і одночасно наказує розстрілювати їх на вулицях. За повідомленнями міжнародних правозахисних організацій, з 15 липня в ході протестів було вбито щонайменше десять осіб.
Читайте також: Особливий Рамадан
«Хаменеї, звісно, хоче звести все до нестачі води, — каже правозахисник Ахвазі, — але, звичайно, йдеться про значно більше». Він говорить не про арабську меншину в Хузестані, а про «націю Ахваз», від якої походить і його ім’я. Вона сягає далеко за межі провінції Хузестан.
«Ми почуваємося окупованими іранським урядом, — пояснив активіст. — Тегеран роками намагався змінити демографію регіону». «Тегеран дає робочі місця лише перським іранцям з інших частин країни, — зауважує Ахвазі. І припускає: — Проблема з водою і жахлива посуха є рукотворними, щоб вигнати людей».
Іранський уряд справді побудував кілька дамб на трьох великих річках у Ахвазі. Але вода й електрика потрапляють лише до небагатьох жителів регіону, де виробляють ресурси, стверджує Ахвазі. Він посилається на промову Хаменеї в Кумі. У ній великий аятола пообіцяв жителям священного міста вирішити проблему нестачі води. «Ми візьмемо воду з Хузестану», — казав Хаменеї у своїй промові в жовтні 2019 року.
Арабське населення Хузестану почувається покинутим і забутим. Як люди другого сорту, чиї засоби до існування, а отже, й життя, опинилися на кону. Інші етнічні меншини в Ірані почуваються так само маргіналізованими. Тому сьогодні вони теж виходять на вулиці. Серед них азербайджанці, курди, белуджі й лури. Усі вони мають свої національні рухи, які борються за рівність і автономію в Ірані.
Кооперація цих етнічних меншин у протестах може привести режим у Тегерані до краю прірви. Уже працює спільний комітет, який має керувати в перехідному періоді після падіння мулл. «Але для перевороту необхідні також «Народні моджахеди», це важлива група опору», — визнав Ахвазі. Поки що серйозних контактів немає. Але їх, мовляв, ще можна налагодити.