Глобальне потепління наступає, вчені попереджають про ризики, і, згідно з опитуваннями, переважна більшість німців уже понад 20 років вважає, що контрзаходи необхідні. З цього погляду бажання нового федерального уряду значно скоротити в країні викиди CO₂ видається давно назрілим.
2% площі країни мають виділити виключно під вітрову енергію, для цього також повинні потіснитися ліси. Уже зараз жертвами величезних вітряків щорічно стають тисячі птахів, серед них і зникомі види. Окрім того, серйозні екологічні проблеми спричиняє велика кількість неперероблюваної сировини, необхідної для вітрових і сонячних установок.
«Виросте покоління, яке більше не знатиме незайманих ландшафтів у Німеччині», — говорить про плани розширення економіст, який спеціалізується на охороні довкілля, Йоахім Вайманн із Магдебурзького університету. «За кордоном воно побачить, що все може бути інакше і захищати клімат можна, не руйнуючи місцеву природу». ФРН — єдина розвинена країна, яка відмовляється від нешкідливої для довкілля ядерної енергетики, не маючи змоги використовувати значні обсяги водної.
Як могло статися, що саме федеральний уряд з участю «Зелених» хоче завдати такої шкоди охороні природи в Німеччині?
Начебто екологічні дебати також переважно спираються на інші інтереси. Так, політика енергетичного переходу ґрунтується на необхідній боротьбі зі зміною клімату. Але вона перетворилася не на пошук найкращого рішення для клімату та довкілля, а на гідну мету для державної бюрократії й відповідного лобі.
Державна підтримка вітрової та сонячної енергії почалася в Німеччині в 1990-х, однак без організації необхідних ліній електропередач і накопичувачів електроенергії. Офіційне гасло: «Клімат — найважливіша проблема людства», та все ж ФРН відключає свої атомні електростанції (АЕС) й замість них вирішила побудувати десятки електростанцій на природному газі, що викидають CO₂. Впливове газове лобі сягає аж до її колишнього канцлера Ґергарда Шредера.
Каталізатор для «Зелених»
В інших країнах за боротьбою проти ядерної енергетики також ховалося газове лобі: у США з 1970-х альянс екологічних асоціацій і політиків, пов’язаних із газовою промисловістю, успішно атакує ядерну енергетику, що конкурує з газом, роздуваючи безпекові ризики атомних електростанцій.
У Німеччині виступи проти ядерної енергії почалися з руху за мир, що стало каталізатором усього екологічного дискурсу й «Зелених» у цій країні. Їх об’єднував політичний інтерес: боротьба з великою промисловістю. Помилково прирівнявши ядерні бомби та атомну енергію, їм вдалося зробити сумісний із масовою свідомістю переворот.
Основним аргументом проти АЕС було твердження, яке завжди використовували для успішної політики: технологія, мовляв, «неприродна». Відомий економіст Джон Стюарт Мілль назвав цей термін «одним із наймерзенніших слів» через властивий йому деспотизм тверджень і абсурдним піком якого стала кампанія проти онанізму в XVIII столітті, бо це начебто «обман природи».
Навіть політичні дебати Просвітництва в ХІХ столітті оберталися довкола питання про те, як «природним чином» організувати людське суспільство. Природа як найвищий еталон — той, хто начебто виступає «проти неї», дискредитований.
Індустріалізація зі спричиненим нею глобальним потеплінням стала досі найбільшою провокацією природи, максимізуючи політичну силу цієї теми, але ускладнюючи раціональні дебати про контрзаходи. Наприклад, тих, хто пропонує технологічні запобіжні заходи проти екстремальних погодних умов, швидко починають вважати применшувачами проблеми клімату, що прагнуть відволікти від необхідних зусиль зі зменшення викидів CO₂.
Руйнівні заходи
Натомість боротьба з парниковими газами легітимізує навіть руйнівні заходи: неприродне нагрівання — настільки великий козир, що допускає навіть знищення заповідників, і то не лише в Німеччині.
Зараз будівництво аеропорту в заповіднику починає Албанія. За це країна хоче отримати міжнародну відзнаку сталого розвитку, бо планує інтегрувати вітряні турбіни та сонячні панелі там, де досі жили фламінго та інші рідкісні тварини. В американському штаті Нью-Йорк місцеві мешканці скаржаться на методи сонячної промисловості: концерни сонячної енергетики оманливо називають «індустріалізацію ландшафту мирною та спокійною», йдеться в листі до робочої групи з кліматичної справедливості (Climate Justice Working Group). «Хижі підприємці» точно знали, як надати привабливості своїм проєктам.
Для проштовхування вітрової та сонячної енергії знадобилося потужне лобі. Шлях проклали дуже заможні фонди, банки в передчутті прибутків та пов’язані з галуззю політики: створювали наукові інститути, лобіювали ЗМІ, надавали компаніям із виробництва такої енергії гігантські субвенції, а асоціації екологів заспокоювали платежами.
Звісно, попередні енергетичні технології, як-от ядерну енергетику чи парову машину, також запроваджували в організованих державою межах. Однак ледве чи колись раніше в ім’я охорони довкілля виникав такий величезний бюрократичний апарат, як за сьогоднішнього енергетичного повороту. Він втручається практично у всі сфери життя, як-от енергопостачання, житло, мобільність, харчування.
Широкі можливості регулювання завжди робили екологічні теми привабливими для урядів, які використовували цю тему для розширення державного апарату й створення робочих місць. Традиційно члени екологічних рухів і дослідники природи надпропорційно представлені в державній службі; виборці «Зелених» також особливо часто походять із державного сектора. Надмірний екологічний дирижизм має традиції: спершу європейські держави управляли своїми суспільствами за допомогою сільськогосподарського планування, лісового господарства та гідротехнічного будівництва, згодом для захисту довкілля з’явилися санітарні та промислові нагляди, науково-дослідні інститути. Деякі реформи створили більше проблем, ніж розв’язали, можливо, це паралель із сучасним енергетичним поворотом у Німеччині. Ще сто років тому нідерландське дослідження показало, що ніде в Європі немає такої щільної державної природоохоронної мережі, як у ФРН. У 1920-х орнітолог Лео фон Боксберґер попереджав про «надмірну охочість до приписів новонімецького зразка» та про «цькування» в ім’я охорони природи. Тоді як в інших країнах Європи природа була відкрита для туристів, екологи в Німеччині боролися з «походами орд» і «перетворенням природи на балаган».
Основні обмеження
Боротьба зі зміною клімату вимагає надзвичайних заходів, вона не зупиняється навіть перед інститутами парламентської демократії. Німецька консультативна рада з питань глобальних змін WBGU федерального уряду у 2011 році припустила, що задля захисту клімату необхідні фундаментальні обмеження: рішення законодавця та уряду мають пройти «процедуру обговорення» та «повсюдного впровадження кліматичної політики».
У безневинному випадку держава отримує вигоду від податків і зборів за екологічні гріхи. Однак звичними є й справжні бойові походи в ім’я природи. Багато держав виправдовували охороною довкілля вигнання людей, наприклад, Індія, Танзанія чи Бутан, який створенням «зеленого поясу» обґрунтував у 1980-х депортацію десятків тисяч непальців.
Захист клімату вже давно утвердився також і як геополітичний важіль. Гроші для допомоги бідним країнам, які держави досі витрачали на кампанії в галузі охорони здоров’я, переорієнтовують на кліматичні виплати, якими уряди хочуть скористатися для підтримки своєї ваги в міжнародних кліматичних угодах. У планах знову ж таки примусові виселення. Наприклад, організації з допомоги в розвитку скаржаться на уряд Бразилії, який ліквідує поселення під приводом начебто кліматичних зобов’язань.
Глобальні екологічні проблеми, як-от зміна клімату, також спонукають держави до нарощування свого міжнародного впливу. Шляхом допомоги в розвитку багаті країни отримують доступ до бідніших регіонів — стратегія, яку Європа використовує з часів Стокгольмської екологічної конференції ООН у 1972 році, щоб стабілізувати зменшення свого впливу.
У 1970-х охорона довкілля в західному світі перетворилася з консервативної на проблему лівого середовища — екологічні проблеми можна протиставити імперіалізму та капіталізму. Після занепаду соціалізму екологізм залишався єдиною альтернативою споживацтву, тому ліві рухи тепер об’єднуються в кліматичний.
«Зелене життєсприйняття стало звинуваченням на адресу загальної обіцянки зростання», — пише історик Андреас Мьоллєр у своїй книжці «Зелена совість» («Das grüne Gewissen», 2013). Політизація ускладнює заповідь боротьби зі зміною клімату, бо групи інтересів використовують цю тему на свою користь.