Журналіст Філіпп Фрітц у своїй статті «Запрошуються католики» описує новий феномен у житті польської держави. Уряд у Варшаві вперто не бажає бачити біженців-мусульман із Близького Сходу, проте як робочу силу активно запрошує жителів Філіппін. Політики говорять про культурну близькість двох країн. Понад 1,5 млн українців працює у Польщі. Як зазначає автор, від початку анексії Криму та війни на Донбасі, до країни хлинув величезний потік мігрантів. Місцева економіка стабільно розвивається. У 2017 році зростання становило 4,6%. Прогнози відносно майбутнього теж оптимістичні. Рівень безробіття досить низький. У деяких секторах економіки відчувається серйозна нестача рук, особливо в будівництві, ІТ чи сфері послуг. Ці прогалини наскільки великі, що самі лише українці не можуть їх закрити. Працівників із Білорусі, Молдови, яких стає дедалі більше, теж недостатньо. Тому нині проводяться активні переговори з філіппінським урядом щодо трудових мігрантів. Очікується, що угоду підпишуть восени. Але не тільки брак трудових ресурсів є головною причиною цієї дивовижної новини. Польські політики прекрасно обізнані з тонкощами демографічної ситуації в країні. Населення стрімко старішає. І попри різноманітні дитячі програми, ситуацію не реально швидко виправити. Іронія полягає в тому, що з Польщі виїхало приблизно 2 млн людей. Вони поїхали на заробітки в інші країни. Звісно, для польської економіки важливим пунктом є те, шо вони надсилають додому гроші, але економіці потрібна стабільніша основа. Досить смішним є також те, що Польщі доводиться думати про мігрантів за часів правління націонал-консервативного уряду, якому через серйозні об’єктивні обставини доводиться пом’якшувати власну агресивну риторику. Реальність потребує нових підходів.
Читайте також: Die Welt: відлуння ГУЛАГу в Росії, Трамп – корисний ідіот для Путіна, переможець Юнкер
Альфред Гакенсберґер повідомляє про ескалацію внутрішнього протистояння в Іраку. Злість на нинішню владу вивела тисячі людей на вулиці Багдада. Молода демократична держава стоїть перед загрозою розпаду. Нині в Басрі, на півдні Іраку встановилася неймовірна спека. У тіні близько +50 °C. Попри ці екстремальні погодні умови, на вулиці виходять тисячі, щоб висловити своє незадоволення роботою уряду. Сили безпеки застосовують кийки та інколи водомети. Але стримати протестувальників не вдалося. Злобу звичайних людей, здається, ніщо не може зупинити. Протягом кількох тижнів протест з півдня країни дістався столиці. Загалом панує незадоволеність відносно місцевого політичного істеблішменту. Демонстрації концентруються в основному в шиїтських регіонах, що є основою для правлячої партії Але, мабуть, уперше протест не має жодного стосунку до релігії. Жахливі соціальні умови об’єднують усіх. Іракська демократія застрягла в величезній кризі, і зовсім не зрозуміло, як політика може її подолати. Дуже високим є рівень безробіття серед молоді. Приблизно четверть населення живе за межею бідності. Корупція процвітає. У корупційному рейтингу Transparency International країна посідає 169 місце із 180. Водночас Ірак володіє одними з найбільших покладів нафти у світі. Експорт «чорного золота», що подвоївся за останні 10 років, становить 3,5 млн барелів на день. Але це ніяк не вплинуло на благополуччя звичайних людей. Значно зріс рівень смертності. Державна система освіти просто не функціонує, а навчання в приватних закладах можуть собі дозволити небагато іракців. Люди втомилася чекати. Ситуація дуже напружена та непередбачувана.
Читайте також: Die Welt: зустріч у Гельсінкі як тріумф Путіна, тиха російська війна проти долара
Соня Ґіллерт вирішила познайомити читачів із «Непередбачуваним супротивником Дональда Трампа». Йдеться про Хассана Рухані, який колись вважався місцевою надією на зміни. Але не склалося. Не за допомогою Twitter, але так само лаконічно відповів іранський лідер на погрози американського президента: «Не чіпайте лева за хвіст. Бо потім пожалкуєте». І ці слова лунали з уст не аятоли Алі Хаменеї, до стилю спілкування якого вже всі звикли, а від Рухані, який після ультра-консерватора Магмуда Агмадінежада вважався свіжою кров’ю. Але все ж останнє слово в державі належить саме йому. І звичайно, що для утримання свого авторитету, він повинен займати таку позицію, зокрема жорстко відповідаючи на погрози Трампа. Хоча ці заяви викликали подив та незадоволеність не лише на Заході, а й всередині країни. Він все більше нагадує свого попередника. Адже раніше Рухані обіцяв розпочати продуктивні відносини з усім світом та покласти край політичній ізоляції. Але ситуація вкотре змінилася. План, за яким із країни мали зняти санкції та допомогти їй економічно розвиватися, провалився. Цього разу на вимогу США. Справи в економіці надзвичайно складні. Люди знову виходять на вулиці, застрайкував навіть «Великий Базар». Рухані вже втратив підтримку населення. І здається, ніщо не вказує на те, що Трамп змінить свій курс. У листопаді Вашингтон збирається ввести санкції відносно країн, які імпортуватимуть нафту з Ірану. Тож Рухані не залишається нічого іншого, як відповідати США подібним тоном.
Адже нелюбов до Америки завжди поєднувала всіх іранців. У цьому контексті є цікавою спільна робота Карстена Діріґа, Ніколауса Долла та Ґергарда Геґманна з неординарною назвою «Великий Базар демонструє міць Трампа». Очікування німецької економіки від експортного ринку Ірану були величезними. А ж тут знову водять санкції. «Великий Базар» — це серце економіки іранської столиці, якщо не всієї країни. Саме тут численні продавці пропонують найрізноманітніший крам. Кажуть, що тут можна навіть віднайти куряче молоко. Але нині це галасливе місце зачинене. На прилавках порожньо. Замість непосидючих продавців панує містична тиша. Люди стверджують, що за такого валютного курсу ніхто нічого не заробляє. Тому нікого й не має. Ситуація погіршується з кожним днем. І справді, місцева валюта ввійшла в круте піке. Ріал утратив дві третини своєї вартості, навіть порівняно з початком цього року. Цього тижня впав на ще 20%. Причиною цього є майбутні фінансові та торговельні санкції, які буде вводити американський уряд. Перші запроваджуються від 6 серпня, а подальші 4 листопада цього року. А наслідки вже відчуваються не тільки на ринку Тегерана. Рішення про штрафні методи є символом рішучості політики нинішнього американського президента. Але загалом вони зачеплять всю економіку країни. Варто зазначити, що через механізм їх упровадження іноземним компаніям доведеться залишити цю країну. І це з огляду на величінь та структуру багатонадійного ринку, в який чимало підприємств вкладали не тільки свої мрії, а й гроші. А тепер це все стане недоступним. Але ж були часи, коли Іран був другим за значущістю торговим партнером Німеччини. Обмін товарами набув інтенсивних форм у 70-ті роки минулого століття. Відтоді зав’язалися міцні стосунки. Економіці потрібні надійні постійні умови функціонування, яких нині важко досягти. Через цю невпевненість ніхто не може гарантувати виконання контрактних зобов’язань. Тому вирішення економічних негараздів повинно бути на першому місці для політичної еліти Ірану. Інакше ситуація може легко вийти з-під контролю.
Читайте також: Die Welt: Через Трампа Пекін цензурує генеральний план
Штефан Бойтельсбахер вирішив детально проаналізувати зустріч Дональда Трампа та італійського прем’єр-міністра Джузеппе Конте. У Білому домі вони домовлялися про створення нового альянсу, спрямованого передовсім проти тандему Франція–Німеччина. На зустрічі вони випромінювали гармонію, адже вона була виграшною для обох. Італієць хотів показати себе як поважного державного діяча, а американці прагнули явити світу нового союзника. Віднині Конте — це людина Трампа в Європі. Нова вісь — Вашингтон –Рим, яка протиставляє себе старому альянсу Парижа та Берліна. Вони хочуть позбавити домінантного положення останніх. Трамп і Конте мають багато спільного. Обоє говорять дружні до Росії слова та скептично сприймають європейські санкції проти неї. Також вони виступають проти розширення вільної торгівлі, за скасування попередніх домовленостей у цій сфері, обоє прихильники жорсткої антиімміграційної політики. Трамп схвалював процедуру відділення дітей від батьків, які незаконно перетнули кордон з Мексикою, а уряд у Римі розвертав або не приймав кораблі з урятованими біженцями. Водночас очільники двох держав вважають політику, яку проводить Анґела Меркель, занадто ліберальною. Конте має свій інтерес у розвитку відносин із США, адже їх покращення він хоче використати як інструмент для нагромадження відцентрових течій всередині ЄС. А Трамп — це перший американський президент, який хоче мати в партнерах не сильну Європу, а навпаки – ослаблену. І схоже, Конте розділяє таку позицію. І Риму під силу завадити подальшій інтеграції європейського континенту.
Цей же автор далі зазначає, що попри бравурність заяв американських високопосадовців щодо неможливості впливу зовні на вибори, вони все ж дуже бояться росіян. Усі говорять про маніпуляції на минулому волевиявленні. Але нині головним є питання, наскільки США готові до нового, враховуючи попередні російські атаки? Експерти кажуть, що не дуже. А нападники знову можуть обійти всі перешкоди. У них були два роки, щоб вивчити помилки. І вони цей час використали. Тож тепер знають, де і як треба уникати маленьких проколів. Сьогодні їм не дозволять заплатити за рекламу потрібного змісту й рубля. Також вони вже точно знають, як потрібно позбавлятися цифрових слідів, витягувати дані з мінімальних можливостей. Хоча це все й веде до Санкт-Петербурга. Два роки тому Internet Research Agency намагалося зманіпулювати президентськими виборами. У листопаді цього року Америка обиратиме нових депутатів і сенаторів, але США не зовсім готові відбити атаку російських хакерів. Інтернет-тролі, які підтримуються Кремлем, можуть відновити свою діяльність. І від цього немає реальної протидії. Хоча певні заходи й уживалися, проте все-таки відчувається, що Америка має наляканий вигляд. Страх повернення тролів досить великий. Керівники спецслужб говорять про те, що Росія намагається ослабити США та розколоти їх. В Америці дедалі голосніше лунає вимога, щоб президент оприлюднив своє бачення цієї безсумнівно загрозливої ситуації. Його заява є дуже важливою, бо має позбавити суспільство подальших інсинуацій, а також відстрашити потенційних нападників. І здається, президент відчув цей тиск. Він пообіцяв, що державні інституції зроблять усе можливе, щоб уникнути втручання. Але чи вдасться — покаже час.