У Раньї, невеликому місті за 50 кілометрів від іранського кордону, майже звідусіль видно Кева Раш, курдською «Чорна гора». У центральних напівтемних магазинах продавці та клієнти проводять свої сумнівні оборудки. На оточеній деревами головній площі десятки чоловіків, і лише чоловіків, бо це консервативний регіон, грають у кості, нарди чи п’ють міцний чай в одній із чайних.
Тут, за столиком у кутку, я розмовляю з координатором перевізників нелегалів, які переправляють людей через кордон між Білоруссю та Польщею, а тоді далі на Захід. Переважно в Німеччину, каже він, але іноді й у Велику Британію.
Я розраховував на конспіративну атмосферу, але до мого співрозмовника ставляться як до героя: молоді вступаються з його шляху, старі встають, щоб привітатися з ним. «Усі тут мріють про Європу. Я ці мрії продаю», — гордо говорить він.
До Німеччини за три тисячі доларів
Координатор каже, що з цієї весни відправив до Західної Європи сотні людей. Після 25-річної кар’єри контрабандиста в різних країнах він більше не працює сам; у нього свої люди по обидва боки білорусько-польського кордону. Одна з них забирає клієнтів у Мінську, доставляє в потрібне місце, прокладає маршрут у навігації смартфона та відпускає їх (переважно вночі) в ліс. Інші — двоє поляків — забирають своїми машинами на польському боці та везуть далі. У Білорусь мігранти потрапляють як туристи.
«Це трохи схоже на екстремальні види спорту. Ти знаєш, що вони небезпечні, але ти пробуєш. Скільки людей втопилося в морі, але попри це інші таки хочуть туди потрапити… Щойно вони дізнаються про новий маршрут, їх уже ніщо не спинить. Ми (іракські курди з району Раньї — Ред.) не такі голодні, як афганці чи сомалійці. Ми спраглі життя, а тут немає жодних перспектив», — каже чоловік.
Читайте також: Проєкт усупереч
За свої послуги він просить $3 тис. (деякі контрабандисти нібито беруть більше, від $10 до 12 тис., бо займаються всіма етапами поїздки, включаючи підготовку та політ).
Транзакція здійснюється через Хавала-банкінг, неформальний тип переказу грошей, поширений на Близькому Сході, індійському субконтиненті та в Північній Африці, заснований не на обміні готівки чи банківських переказах, а на добровільних посередниках. Контрабандисти додали новий елемент — відео з мобільних телефонів.
Зазвичай це працює так: мігрант платить, скажімо, $3 тис. посереднику в магазині в Раньї або іншому місті. І лише коли він прибуде в Німеччину, місцевий посередник (який водночас має легальний бізнес, наприклад, магазин телефонів) дасть контрабандистам код для отримання грошей. Задля цього вони мають надати відео, у якому відповідна людина підтверджує: «Усе гаразд, я на місці».
Між контрабандистами та польськими службами триває піар-дуель. У поясненні, наданому Gazeta Wyborcza, МЗС Польщі запевняє, що «публікує повідомлення в місцевій пресі, на інтернет-сайтах дипломатичних представництв і в соціальних мережах, інформує про поточну ситуацію з міграційним тиском на польсько-білоруському кордоні та попереджає про нечесні туристичні агентства й організовані групи контрабандистів».
Заступник міністра закордонних справ Польщі Марцін Пшидач щойно заявив в інтерв’ю курдському порталу Rudaw.net, що польський кордон добре охороняють і «немає жодних шансів» його перейти. Контрабандист, натомість, стверджує, що це можливо. Треба лише дочекатися слушного моменту.
Подвійна гра Білорусі з мігрантами
То хто тепер має рацію? За даними польської прикордонної служби, у серпні запобігли 3500 спробам перетину кордону з Білорусі, у вересні — понад 7 тис., а за перші одинадцять днів жовтня — ще 7 тис. Водночас німецька поліція повідомила про тисячі людей, які тоді ж прибули в Німеччину через Білорусь: майже 500 осіб у серпні, 1900 у вересні та ще 1900 осіб до 11 жовтня. Польській владі справді вдається попередити численні нелегальні перетини кордону, але далеко не всі. Коли я називаю ці цифри контрабандисту, він хвалиться: «Ловлять тих, хто намагається пройти самотужки».
Найбільше незаконних перетинів кордону з Польщею здійснюють іракські громадяни. Перші рушили до Білорусі наприкінці весни, коли іракські агентства в співпраці з білоруськими почали пропонувати поїздки в Мінськ. Центр «Досьє» російського опозиціонера Міхаїла Ходорковського опублікував скани запрошень, які державне білоруське агентство Центркурорт видало мігрантам для отримання візи в мінському аеропорту. З моїх розмов у Ербілі я знаю, що й інші білоруські агентства також видавали такі запрошення.
Читайте також: Ердоганів трюк з біженцями
Після прибуття в Мінськ, де для іракців створили спеціальні пункти паспортного контролю, вони можуть деякий час відпочити та навіть оглянути визначні місця. Дехто так і робить, адже в Іраку «другий найслабший» у світі паспорт (після Афганістану), і відносно легко іракці можуть в’їхати лише в Туреччину, Іран та Ліван.
А тоді вони їдуть до кордону на автобусах, машинах контрабандистів чи на таксі. Там білоруські служби іноді буквально виштовхують їх на польський бік. Якщо натрапляють на польських прикордонників, ті відсилають їх назад, і вони опиняються в пастці. Драматичні повідомлення в соціальних мережах показують, як люди вдень і вночі тиняються в дедалі холодніших лісах.
Біженців на білоруському боці кордону вже настільки багато, що в останні тижні Лукашенка зупинив потік запрошень. Білоруське туристичне агентство Aneks Tour нещодавно оголосило, що аеропорт «Мінськ» більше не видає візи громадянам Афганістану, Єгипту, Пакистану, Сирії, Ємену, Ірану та Нігерії. 6 жовтня речник польського міністра-координатора спецслужб Станіслав Жарін твітнув, що Мінськ більше не приймає пасажирів, які прилітають через аеропорт «Ербіль». Однак він застеріг від надто далекосяжних висновків. «Це радше показує, що Мінськ має та використовує інструменти для контролю за міграційним маршрутом», — ідеться в оцінюванні Жаріна в твіттері.
«За останні кілька тижнів активність тут значно знизилася. Деяким турагентствам доводиться повертати гроші, бо вони не можуть гарантувати в’їзд у Білорусь», — розповідає мені один політик з урядових кіл курдської автономії. «Нещодавно поїздка звідси до Білорусі коштувала кілька сотень доларів. Зараз — понад $3 тис. Тому тепер люди намагаються виїхати через Дубай та інші віддалені місця. Набирає популярності Іран. Це не лише дорожче, але й важче», — додає політик.
Схоже, Мінськ намагається розв’язати проблему з «затором». Доходить до того, що тиждень тому влада в Гродно навіть оголосила про депортацію групи іракців. Водночас повністю втратити джерело доходу вони не хочуть. Можливо, що Лукашенка сам не знає, як продовжувати свою операцію: він бачить, що вона створює проблеми ЄС і приносить йому дохід, але водночас, як нещодавно сказав білоруський аналітик Вадім Мазейко, через це в скруті може опинитись і сама Білорусь.
З іншого боку, як розповідає мені контрабандист із Раньї, попит теж тимчасово знизився. Люди знають, що в лісах стає дедалі холодніше. «До мене приходять молоді люди, які почуваються в силі. Але сім’ї, імовірно, зараз не їхатимуть», — вважає мій співрозмовник. Він каже, це тимчасово, навесні попит знову зросте. Окрім того, його люди на польсько-білоруському кордоні досі зайняті переправленням людей, які вже на місці. За даними польських служб, у Білорусі зараз близько 14 тис. мігрантів.
«Багато десятків мільйонів доларів» для Мінська?
Білорусь має почесного консула в Ербілі: це місцевий бізнесмен Фуад Маманд Хамад. Чи сприяв він співпраці іракських і білоруських турагентств? «Ситуація склалася так, що це перетворилося на великий бізнес. Але я нікого не підтримую. Я отримую тисячі листів, тисячі дзвінків від людей, які повторюють те саме: «Ми хочемо отримати візу в Білорусь». Зазвичай я відповідаю: «Звертайтеся в Анкару (там знаходиться білоруське консульство — Ред.). У нас немає повноважень їх видавати», — запевняє Хамад.
Почесним консулом він став у 2011 році задля престижу, оскільки, мовляв, це завжди вигідно в діловому житті. Офіційно він переважно організовує візити білоруських посадовців в Ірак і допомагає нечисленним громадянам РБ. В Іраку їх близько 20: кілька жінок, які вийшли заміж за курдів, донедавна було кілька співробітників компанії, яка встановлює системи нагляду. Він каже, що іраксько-білоруські контакти були не надто численними. Досі.
Читайте також: Die Welt: Депортовані, а за три години знову тут
«Я вважаю, що Білорусь не несе жодної відповідальності за нинішню ситуацію. Білоруси багато заробляють на іракських туристах. Чому вони мали б від цього відмовитися? Іракцям заборонено в’їзд у Шенгенську зону. То чому б їм не поїхати, якщо запрошує така красива країна з прекрасними можливостями?», — аргументує він.
За даними польської влади, Мінськ справді заробив на операції «багато десятків мільйонів доларів». Для авіакомпанії «Бєлавіа», на яку в кінці травня наклали санкції ЄС за викрадення білоруською владою журналіста Рамана Пратасєвіча, це можливість уникнути банкрутства. Доларові вливання також отримують білоруські турагентства, зокрема Центркурорт, а також аеропорт Мінська, білоруські служби, включаючи КДБ, і безпосередньо уряд Лукашенки.
Однак у розмовах зі мною курдські політики поділяють думку багатьох коментаторів, що головна мета Мінська інша: «Реджеп Тайїп Ердоган відправляв біженців у Європу, щоб із політичних мотивів чинити тиск на ЄС і змусити його піти на поступки. Лукашенка намагається робити те саме», — говорить один із них.
За даними незалежних білоруських ЗМІ, цю схему з кодовою назвою «Операція «Контрабанда» міністерства Білорусі розробили ще у 2010–2011 роках.
Посередники
Співробітниця туристичного агентства Pleasure Travel в Ербілі розповідає мені, як почалася співпраця з білоруським агентством. Її ініціював посередник, ліванець, який знає російську мову. Турагентство надало йому список осіб, які купили поїздку, а також їхні паспорти. Запрошення з Мінська прийшло через три-чотири дні. Ліванець супроводжував туристичну групу, мандрівники отримували візу після прибуття в аеропорт. «Поїздки були дешеві, коштували близько $700. Зараз ціни в інших агентствах зросли приблизно до $3 тис., наскільки я знаю, бо ми більше не організовуємо поїздки в Білорусь», — запевняє вона.
Вона називає кілька причин: білоруські партнери підвищили свої ціни, до того ж отримати візу вже не так просто. Часті відмови ускладнюють організацію поїздки. Окрім того, за словами співробітниці, вони «не хочуть мати труднощів». Запроваджена в серпні заборона на прямі рейси була чітким сигналом про те, що Багдад не хоче таких поїздок. Останнім часом навіть стало неможливо купити квитки на стикувальний рейс до Мінська. Потрібно було два різні бронювання. «Для нас це забагато», — каже жінка.
Однак деякі турагентства продовжують пропонувати тури. «Наші подорожі завжди унікальні. Приготуйтеся поїхати з нами в Білорусь. Підготуйте свій паспорт, решта за нами», — надихає Damak Travel з Ербіля в пості на фейсбуці від 16 жовтня. Дедалі частіше громадяни Іраку також самостійно вирушають у «трансферні країни», передовсім у Туреччину, щоб звідти організувати свою поїздку в Білорусь.
Повідомлення з маршрутів
У задимленій чайній на головній площі Раньї майже всі знають когось, хто або прибув у Німеччину, або саме прямує туди. Вони контактують через вотсап і регулярно обмінюються інформацією, тому кампанії польського уряду в засобах масової інформації мають обмежений вплив, бо люди отримують інформацію переважно таким способом.
Бавар із телефоном у руці: «Мій племінник уже два дні ховається на польському боці кордону. Курд і білорус (ідеться про контрабандистів — Ред.) допомогли йому переправитися, тепер він чекає на транспорт, але ніхто не хоче брати його із собою. Дуже холодно. Проїхати Білоруссю було просто: береш таксі, ховатися взагалі не треба».
Ребаз: «Друг дістав у Багдаді запрошення в Білорусь. Летів через Дамаск. Він уже в Німеччині. Тут у нього не було жодних перспектив: ані роботи, ані можливостей».
Беркан: «Моєму братові вдалося вдруге (перетнути польсько-білоруський кордон — Ред.). За першої спроби його зловили кілька людей в формі і побили». Перевірити це твердження неможливо. Беркан не може назвати ані точної дати, ані місця, не знає він також, який це був підрозділ. Однак він стверджує, що напад стався на польському боці.
Джихадисти досі присутні
Молоді чоловіки, з якими я розмовляю, перераховують причини, через які люди емігрують: безробіття, бідність, низька заробітна плата, корупція, регулярні вимкнення струму. Минулого року відбулися демонстрації зневірених державних службовців, які кілька місяців не отримували платню через суперечки між урядом у Багдаді та адміністрацією автономії.
В інших частинах Іраку досі є серйозні проблеми з безпекою. Неподалік звідси Кандільські гори, де ховаються члени Робітничої партії Курдистану (РПК), яку Туреччина, ЄС і США вважають терористичною організацією. Авіаудари Туреччини по цих укриттях уздовж кордону змусили тисячі жителів довколишніх сіл покинути свої домівки.
У багатьох іракських населених пунктах перебувають шиїтські бойовики, які формально належать до іракської армії, але насправді отримують накази з Тегерана. Окрім того, попри перемогу над ІД, джихадисти досі нападають на сили безпеки та цивільних. Багато людей, які втекли з Мосула, Кіркука або Сінджара, досі бояться повертатися додому.
У таборі біженців під Ербілем
«Міжнародна спільнота вдає, наче в Іраку більше немає кризи безпеки. Це велика помилка. Вважають, що люди мають жити нормальним життям, але як їм це робити, якщо їхніх 16-річних синів будь-якої миті можуть призвати на службу до бойовиків?», — каже Карзан Нурі з Фонду Барзані, який має табори біженців з інших частин Іраку та Сирії на території автономії, паралельно з таборами ООН.
За даними ООН, зараз в Іраку близько 1,2 млн внутрішніх біженців. «П’ять років тому я втік з Аль-Бааджа (невеликого містечка за 30 кілометрів від сирійського кордону — Ред.)», — розповідає Хамді, один із 4628 мешканців організованого фондом Барзані табору Багарка неподалік міста Ербіль.
Читайте також: У Польщі та Ізраїлі оголосили, що не підпишуть міграційний пакт ООН
«В Аль-Бааджі досі небезпечно. Там поперемінно ІД, іракська армія, бойовики та банди в цивільному. Бракує базових послуг. Немає струму, кожен використовує власний генератор. Однак найгірша ситуація з водою. Як можна жити без води?», — запитує Хамді. На моє запитання, чи хотів би Хамді поїхати в Європу, він і його сусіди вибухають сміхом. «Звісно!» — відповідає він.
І це їм ще пощастило, бо опинилися в цьому таборі. За оцінюванням Карзана Нурі, більшість внутрішньо переміщених осіб в Іраку покинуті напризволяще. Лише до цього табору в списку очікування близько ста сімей, хоча раціон тут не надто щедрий — мати шести дітей скаржиться мені на це, а ще це далеко від центру, де можна знайти випадкову роботу. Тут немає брукованих вулиць, розваг, перспектив розвитку, але принаймні є дах над головою, безпека, вода, магазини, лікарня, і діти можуть ходити до школи.
Біженці
Які групи населення з Іраку вирушають у ЄС? Точно невідомо, бо Польща, як правило, висилає біженців назад у Білорусь, навіть коли вони просять притулку — офіційно цього не визнають, бо це порушує міжнародне право, але численні повідомлення від шукачів притулку та правозахисників не залишають жодних сумнівів щодо цього.
Контрабандист із Раньї розповідає, що до нього звертається багато місцевих, які просто мріють про краще життя в Європі. Активісти, які рятують людей, що мерзнуть, на польському боці, часто говорять про переслідуваних і жертв збройних конфліктів.
Мурад Ісмаель, голова Академії Синджар, організації, що відстоює права єзидів, публікує в твіттері відео про блукання послідовників цієї стародавньої синкретичної релігії. Джихадисти ІД вбивали єзидів, викрадали їхніх жінок і зрівнювали їхні села з землею. А оскільки села досі не відбудували, єзидам нікуди повертатися, у багатьох місцях їм досі погрожують.
Але на польському кордоні не лише люди з Іраку. Фонд Оджалені оприлюднив лист сестри однієї афганки, яка застрягла на кордоні на багато тижнів: «… Талібан наближався до Кабула, для моєї сім’ї більше не було безпечного місця. Їм уже погрожували таліби. Тому вони вирішили втекти з Афганістану». Ось що пише жінка: «Сусіди в Кабулі розповіли мені, що таліби вже кілька разів обшукували дім моєї сестри. Вони шукають їх. Однією з причин її втечі було те, що таліби змушують молодих дівчат виходити заміж, у Ґуль (сестри авторки листа — Ред.) є юні доньки».
Весь світ летить через Стамбул
У Стамбулі зустрічаються мандрівники з різних країн. Іракці, сирійці, афганці, єменці, конголезці… В аеропорту, звідки злітають літаки до Мінська, бачу групи молодих африканців у шапках і грубих зимових куртках, які дрімають на кріслах.
Стамбульські посередники далі пропонують допомогу в отриманні білоруської візи. Їхню рекламу легко знайти в соцмережах. Іноді вони навіть не приховують, що справжня мета — Європейський Союз. «Білорусь — це три чверті дистанції до Європи. Прекрасна нагода для життя в Європі», — рекламує цю опцію VIP Grub у пості від 15 жовтня. Це «паспортне та візове бюро» — сумнівне підприємство, начебто розташоване за адресою Аясофія Мейдані, 1, за цією адресою знаменита Ая-Софія. На фотоколажі під постом зображений Лукашенка: він усміхається й простягає руку, наче хоче приязно привітати прибулих.
Подібні пропозиції публікують оператори з інших країн, навіть із Пакистану та Нігерії. Я створюю обліковий запис у бізнес-версії вотсап, використовуючи для прикриття іракську SIM-карту. Ставлю картинку «I love Ranya» на зображення профілю та починаю відправляти запити навмисно ламаною англійською. Уже за 15 хвилин надходить пропозиція з Дубаю: ділове запрошення в Білорусь. Усього за $1700. «Ви гарантуєте, що я отримаю візу?» — запитую я. У відповідь приходить: «Yes, Sir» (англ. «Так, пане» — Ред.).