У вітальні отця Саліба Абдалли висить мідне розп’яття за склом, а на ньому наклейка сирійського прапора. На столі в рамці фотографія господаря дому з Башаром аль Асадом. «Наш єпископ узяв мене на зустріч із президентом», — розповідає 46-річний сирійський православний священик, який опікується парафією церкви Святої Марії в північносирійському місті Камишли.
«Пан Асад говорив важливі речі, адже він розумний чоловік, а не диктатор, як дехто думає, — каже він і усміхається. — Для нас, християн, немає нічого кращого за нашого президента. Повірте, 95% християн думають, як я».
Отець Абдалла — один із численних представників християнської церкви в Сирії, які навіть після семи років громадянської війни тримаються за режим Асада. Їхня позиція симптоматична для тісних відносин, які християни десятиліттями підтримували з владним апаратом. Це одна з багатьох меншин Сирії, яка налічує близько 10% населення. Але як депутати, міністри і ділові люди християни мали великий вплив.
Усе змінили революція і війна. Сьогодні не всі християни зберігають вірність Асадові, як це хоче показати отець Абдалла. Християнська громада розділена. Розкол між прихильниками й противниками режиму Асада найвідчутніший на півночі Сирії.
Читайте також: Die Welt: геополітичний прогноз на 2019, нова холодна війна між Росією та США
Із двох останніх опозиційних територій Сирії ця значно більша й простягається від Євфрату до кордону з Іраком. Велика частина християн цього регіону робить ставку на демократичні зміни з децентралізованим самоврядуванням. Вони кооперуються з курдами, які переважно є поміркованими мусульманами й становлять найбільшу групу населення, а також з арабами. Інші дотримуються лінії Дамаска, здебільшого через страх, що Асад і його армія можуть відвоювати всю країну. Після того як Дональд Трамп повідомив, що виводитиме всі свої війська із Сирії, додався ще страх турецької інвазії, тому тиск щодо кооперації з режимом Асада зростає.
Отець Абдалла живе в аль-Вусті, християнському кварталі міста Камишли з населенням 200 тис. осіб. Тут є ресторани і бари, де мусульмани курять свої кальяни, п’ють пиво й арак. Однак це небезпечно. Оскільки в аль-Вусті контроль ділять між собою дві групи християнських бойовиків: одна опозиційна, іншу фінансує сирійський режим. Відвідувачів барів, які не пройшли військову службу й опинилися не на тій території, можуть заарештувати.
Між конкуруючими християнськими підрозділами останніми роками часто відбувалися важкі бої з убитими й пораненими. Більшість учасників знайомі з дитинства. Приводом нерідко стає просто перенесення пункту пропуску або перекриття вулиці.
Це божевільна ситуація, яку додатково розпалює присутність сирійської армії. Вона має військову базу на так званій Security Square в центрі міста й контролює аеропорт. Досі працюють сирійські державні органи, які видають паспорти, свідоцтва про шлюб і народження.
«Ми хочемо запобігти відкритій війні з режимом, — пояснює військовий представник самоврядування Північної Сирії. — Так ми уникаємо цивільних жертв, забезпечуємо населенню доступ до офіційних документів і можливість у разі хвороби вилетіти звідси».
У вітальні священика Абдалли його дружина подає мультивітамінний сік і традиційні солодощі. З-за дверей зацікавлено визирає троє дітей. Духівництво Сирійської православної церкви не дотримує целібату. Це добре, каже Абдалла, але охочіше говорить про політику. За його словами, демократичних змін тут немає: «Ми на власній шкурі відчули демократичність так званого самоврядування».
Він згадує про примусове закриття чотирьох приватних християнських шкіл. Розповідає, що у вересні бойовики опозиційного християнського угруповання увірвалися без жодного попередження. «Вони хотіли нав’язати нам свій політичний навчальний план, але батьки і вчителі цього не допустили», — згадує з гордістю.
Отець Абдалла сподівається, що Асад їх визволить
Двері школи знову відчинилися, і відтоді тут триває нормальне навчання. Отець Абдалла складає руки на животі й відкидається на спинку свого великого фотеля. Те, що священик вважає нормальним, видно через вікно школи церкви Святої Марії. На стіні висять фотографії Башара і його батька Хафеза Асада. Книжки церковна школа отримує від сирійського режиму, а в навчальному плані звичне прославляння держави, її історії та політичного керівництва.
«Уряд у Дамаску, на відміну від адміністрації на півночі Сирії, визнаний світом», — виправдовується священик. Він переконаний, що режим скоро прийде і звільнить населення. «Звичайно, сирійська армія сильна як ніколи», — каже й стискає руку в кулак, наче його улюблений футбольний клуб щойно забив гол.
Читайте також: Легітимізація зла
Халінос Аісса і Марія Ганна через отця Абдаллу можуть лише похитати головами. Обоє входять до комісії, яка розробляла нові навчальні посібники. Тисячі щойно надрукованих екземплярів стосами лежать у підсобному приміщенні християнського культурного центру в Камишли.
«Першим двом класам ми вже їх роздали», — каже Халінос, який викладає сиріак, мову, яка бере початок від арамейських античних ассирійців; нею говорив й Ісус. «Отець Абдалла також отримав і вже роздав книжки», — додає. Компроміс, якого досягли після шкільного конфлікту. «Наш священик визнав, що головне — це навчити наших дітей ассирійської мови і культури, — каже 26-річна Марія, також учителька сиріак. — За часів Асада це було заборонено. Але тепер ми вільні».
Навчальний план і підручники режиму, яким віддає перевагу отець Абдалла, неприйнятні. «Але тепер ми задоволені, бо два класи вчаться за нашими книжками». Наступного року, вважає вона, за ними викладатимуть у всій школі. І не може стриматися: «Звичайно, з отцем Абдаллою перед тим велися розмови, його попередили, що може статися».
Священик про це не розповідає, як і про компроміс. Говорить про нові книжки як про політичну халтуру й робить випад проти самоврядування Північної Сирії. Для нього нова система «цінності не має». Заперечення, що християни обіймають численні керівні посади в демократичній адміністрації, його не переконують.
Читайте також: Страшна помста?
Особливо отцю Абдаллі допікають курди та їхні потужні бойовики. Вони його головний ворог. Християни — їхні поступливі васали з функцією алібі, вважає священик. «Ми ж це бачили, коли вони хотіли закривати школи», — розлючено каже він. Солдати-християни лише виконували накази курдів.
«Це також традиційна теорія змов і пропаганда режиму Асада», — лається Сіхам Керіо, співголова Вищої ради правління Північної Сирії. — Ми не отримуємо від курдів жодних наказів. Ми партнери, які доповнюють і поважають одне одного». Заміжня жінка за 50 згадує арабські міста Ракка і Манбідж, звільнені з допомогою курдів від «Ісламської держави».
«Чого б курди це робили і йшли на такі жертви серед солдатів, якщо вони начебто не зацікавлені в інших групах населення?» Керіо більше не може чути закиди. «Дурниці, — каже вона. — І не забуваймо, що курдські угруповання ще у 2013 році самотужки захистили регіон від наступу джихадистів із «Джабхат ан-Нусра».
Для отця Абддали ці аргументи не є переконливими. Він живе в іншому, минулому світі. Гордо фотографується, тримаючи в руках свій з Асадом знімок часів його візиту до Дамаска. По обіді він має йти до своєї церкви, щоб відправити заупокійну службу. Перед вівтарем на вкритій білими трояндами труні стоять великі свічники.
Після служби Абдалла сидить у катафалку, який повільно їде вулицями міста на цвинтар. Ніхто не чіпає священика, який радикально критикує політичну систему Північної Сирії. Натомість у Дамаску, якби вдався до жорсткої критики режиму, це мало б гіркі наслідки. Він опинився б у в’язниці. Але про це Абдалла чути не хоче. Він і далі з Богом та з Асадом.