Ми роками майже щодня чуємо про машини з автопілотом та автомобілі з електричними двигунами. Здається, ці дві технології мають щось спільне, а насправді вони принципово різні. Певним видається лише те, що коли в найближчому майбутньому ми й станемо свідками автономних авто, то більшість із них їздитиме радше на класичних двигунах внутрішнього згоряння або на гібридних. Причина проста: хоча так звану е-мобільність у теорії було б легше реалізувати, однак на практиці виявляється, що це, навпаки, важче, принаймні в Німеччині.
Адже попри те що сам електромобіль є дуже простою технологією, значно простішою, ніж автомобіль із двигуном внутрішнього згоряння, його успішність залежить від цілої низки зовнішніх чинників. По-перше, йдеться про необхідну для виробництва батарей сировину, адже досі незрозуміло, чи достатньо її для масового випуску електрокарів. За якою ціною і за яких умов для довкілля можливе й доцільне видобування цієї сировини. По-друге, навіть якщо вдасться випустити багато електрокарів, знадобляться значні інвестиції, що безпосередньо не пов’язані із самим автомобілем. Країна, яка хоча б наполовину перейде на е-авто, має генерувати й зберігати дуже багато надійного струму й постачати його в потрібний момент у відповідні місця.
Читайте також: Безпілотні автомобілі: між фантастикою та утилітарністю
Німеччина надзвичайно далека від усього цього, не в останню чергу через непродуманий енергетичний перехід, у межах якого надійні атомні та вугільні електростанції заміняють ненадійною відновлюваною енергетикою. Ще одна проблема: щоб їздити електромобілями, більшість машин має заряджатися вночі. А без відповідних можливостей генерувати та зберігати струм це здається безнадійним.
Навіть якби була готовність витратити величезні кошти на створення необхідної інфраструктури, як-от електростанції, електромережі, сховища й зарядні станції, реалізація всього цього на практиці в Німеччині, яка надзвичайно стурбована питаннями екології, була б під великим питанням. Опір новим вітровим електростанціям постійно зростає, бо їхній екологічний баланс, зважаючи на велику кількість відходів і неможливість користуватися довколишніми землями, викликає дедалі більше сумнівів. І наскільки багато німців прагне «чистої енергії», настільки люди, особливо в сільській місцевості, не хочуть бачити ще більше високовольтних мереж по сусідству. Не кожен захисник довкілля в захваті від морських вітрових електростанцій, які мають суперечливий вплив на фауну шельфу. Врешті, «чистий струм», можливо, є лише черговим міфом німецької романтики, що може стати вбивчим аргументом проти електрокарів.
Додаються й обтяжувальні ринкові механізми: поза компаніями, які займаються каршерингом і в яких міленіали орендують французькі електрокари та їдуть на них в IKEA по меблі, щоб через три роки виставити їх «у подарунок» на тротуарі, інтерес до електрокарів досі дуже обмежений.
І не дивно, що крім наділених схожим на Apple культовим статусом автомобілів Tesla, які мають хоча й не всюди легкодоступну, але принаймні хорошу власну інфраструктуру швидких зарядок, більшість електрокарів у реальному житті придатні лише до обмеженого використання. Висока вартість у поєднанні з невеликою максимальною дальністю й тривалим заряджанням вписуються лише в певний стиль життя з готовністю до певних незручностей. На це піде не кожен, особливо якщо реальна користь для довкілля сумнівна.
Отже, у Німеччині в найближчі роки, а можливо, і десятиліття не варто розраховувати на тріумф електроавтомобілів. А яка ситуація з машинами на автопілоті? Індустрія та бізнес мають власні візії того, яким повинно бути наше мобільне майбутнє. Але врешті ринок, а з ним і споживач вирішуватимуть, що, у якій формі й коли матиме успіх, а що виявиться дорогою, але марною інвестицією.
Автономне (безпілотне) авто — улюблений проект медіа, політиків і захисників довкілля. Багато людей справді знервовані через затори, брак місць паркування і вартість утримання авто. Інших це може безпосередньо й не стосуватися, але вони мріють про швидкісні велосипедні доріжки і про дітей, які граються на кожному кроці.
Аргументи, які, на перший погляд, свідчать на користь безпілотних автомобілів, цілком привабливі: покращений рух і менша кількість аварій — такі ідеї імпонуватимуть практично кожному німцю. Тут можуть набрати бали навіть політики, особливо серед людей, які загалом критично ставляться до автомобілів.
Але через ейфорію, яка роками супроводжує дискусії про безпілотні машини, часом важко оцінити реальний стан справ. Іншим важливим гравцем тут є сама автоіндустрія. Галузь, яка останнім часом не лише потерпає від гучних скандалів, а й має проблему з низькою привабливістю її продуктів. І не дивно, бо справжні інновації поза межами комфорту чи вищої потужності давно в минулому. Привабливість авто значно знизилася, особливо серед молоді, яка турбується про планету й відповідно більше вірить рятівним обіцянкам про автономні машини та електромобілі.
Читайте також: Розетка Vs бензинова колонка. Електромобілі йдуть у наступ
Отже, на що щиро сподівається ціла галузь, то це на справжню інновацію, яка спонукає майбутніх покупців відкривати гаманці та яку можна буде легко продавати. І найбільші сподівання покладаються на автономні авто ще й тому, що перспективи розвитку електромобільності вкрай непрогнозовані.
Іншою стороною в дискусії про безпілотні машини є підприємства, що не належать до автопрому. Оскільки такі авто, ймовірно, зроблять непотрібними всі професії, так чи інакше пов’язані з водінням, це становить значний інтерес для багатьох галузей. Бо можна буде заощадити, відмовившись від водія вантажівки, таксиста, кур’єра тощо. Не дивно, що в Азії та США вже сьогодні розгорілися дискусії про майбутнє обкладання автономних автомобілів податком на роботів.
Найімовірніше, спершу безпілотні машини з’являться в галузі логістики на простих для руху ділянках, наприклад на автобанах чи дворядних дорогах, тобто в міжміському сполученні. І лише значно пізніше, якщо таке взагалі станеться, їх можна буде зустріти в містах чи на бездоріжжі.
Є ще один чинник, про який під час усіх дискусій про мобільність майбутнього часто забувають. Це людина. Як свідчать опитування, мало хто сів би пасажиром у цілком автономний автомобіль чи літак. Пасажири довіряють людям і не довіряють роботам. Це, звісно, може змінитися, але переписати давні інстинкти буде непросто. Найімовірнішим є прийняття автономних систем як додаткових функцій комфорту, наприклад у надокучливому русі stop-and-go під час заторів, у паркуванні в незручних підземних гаражах тощо.
Читайте також: Die Welt: Електрокари за ціною бензинового авто
Ще один чинник, який тенденційно протистоїть колективістським прагненням, — любов індивіда до власних дій. Багатьом людям подобається самим керувати автомобілем незалежно від типу двигуна. Ніщо не вказує на те, що це вподобання в майбутньому зникне чи його заборонять. Звісно, ті, хто сьогодні не водять, мріють про автономні машини. Тоді як решта хоче здебільшого тимчасової підтримки в ситуаціях, у яких це справді забезпечило б більший комфорт. Проте автономний автомобіль, у якому за кермом сидітиме людина й вирішуватиме, за ким буде слово — за нею чи за автопілотом, суперечить усім планам централізованого управління. Лише коли всі люди (чи принаймні більшість) відмовляться від класичних машин, потоками дорожнього руху можна буде оптимально керувати. Суміш людей і роботів, очевидно, ситуацією фактично не змінить.
Звісно, вже багато машин має напівавтономні функції, наприклад систему екстреного гальмування, автоматичного тримання дистанції, які часто використовуються під час тривалих поїздок. Але кінцева мета — цілком автономно дістатися до свого пункту призначення (а в ідеалі ще й в автомобілі з каршерингу) — здається поки що далекою не лише через людський фактор, а й через те, що лишаються нез’ясованими принципові етичні та правові питання. Чи може безпілотний автомобіль у сумнівній ситуації вбити людину задля порятунку своїх пасажирів? Хто у випадку аварії з автономною машиною відповідатиме за це? Програміст, виробник, постачальник програмного забезпечення чи таки власник?
Не з’ясовані остаточно й прості технічні питання: хто повинен встановлювати обов’язкові для всіх виробників стандарти комунікації машин-роботів між собою і з транспортними мережами? Мабуть, таки не Німеччина. Що буде з безпекою пасажирів, якщо вже сьогодні хакерам вдається втручатися в найсучасніші системи та переймати контроль над автономними машинами? Такий розвиток подій бажаний хіба що для потенційних терористів. Отже, ситуація дуже складна. Для політики, автоіндустрії, страхувальників, мобільних провайдерів, виробників програмного забезпечення, юстиції і не в останню чергу для автомобілістів.
Бажання щораз ефективніше захищати людину й природу, звісно, похвальне. Але невідомо, чи можна реалізувати ці високі цілі за допомогою автономних авто чи електроавтомобілів, та ще й у недалекому майбутньому та за виправдані кошти. Достеменно відомо тільки те, що ми живемо в цікаві часи!