Позаду Абдулагі Алі Гасана в повітря здіймаються восьмиповерхові будинки, сірі, як і весь квартал. Перемежовуються лише будівельними кранами. 34-річний чоловік вказує на порожнечу між спорудами: «Он там згорів дитячий садок». Близько 20 років тому уродженець Сомалі прибув до Геллеруппаркена, житлового району на околиці данського міста Орхус. Те, що він називає своїм домом, для данського уряду — гетто.
У 2010-му влада внесла поселення до відповідного списку. Тепер квартал офіційно є одним із найпроблемніших округів країни. І Данія вирішила боротися з цими негараздами. Нужденність у Геллеруппаркені можна показати в цифрах: тут понад 50% безробіття, більшість людей працездатного віку має дуже низький рівень освіти. А частка засуджених злочинців серед них вища, ніж будь-де. Окрім того, чотири п’ятих із 5800 мешканців походять із «незахідних країн», більшість — із Сомалі та Лівану. Таким чином, Геллеруппаркен має чотири з п’яти критеріїв, які перетворюють житловий район Данії на гетто. У цьому списку в країні 22 райони міст із близько 60 тисячами мешканців.
Читайте також: Філософія «святих» меншин
У тихій Данії дискусії про міграцію стають дедалі жорсткішими. Протягом останніх 30 років частка жителів із незахідних, переважно мусульманських країн зросла з одного до 8,5%. Щораз більше данців порушує питання, скільки міграції може витримати 5,7-мільйонна країна зі своєю добре сформованою соціальною системою та як далеко має заходити інтеграція.
Криза біженців у Європі ще більше загострила тон у Данії. Країна тривалий час була відома своїм ліберальним підходом до іммігрантів. Згодом виникли неконтрольовані проблеми, пов’язані з біженцями, і тут почали діяти найсуворіші закони в Європі. На веб-сайті Міністерства інтеграції перелічено 98 поправок імміграційного законодавства, зокрема недавня заборона на паранджу.
Схоже, Ларс Лекке Расмуссен, данський правоцентристський прем’єр, бачить потребу в наступних діях. З 22 кардинальними заходами він хоче створити «Данію без паралельних суспільств: до 2030-го жодних гетто». Для округів із гетто-списку це має конкретні наслідки: наприклад, обов’язкове відвідування дитячого садка, щоби діти іммігрантів якнайшвидше вивчали данську мову. Але що думають люди, на яких це має поширюватися?
Геллеруппаркен не завжди був місцем соціальної напруженості. У 1970-ті роки поселення закладалося як частина широкомасштабного плану забудови, це був зразковий проект. Торговий центр у районі став найбільшим у цілій країні. Але в 1990-х настрій змінився. Торговий центр збанкрутував.
Читайте також: Жодних “гетто” до 2030: новий план інтеграції мігрантів у Данії
Низька орендна плата приваблювала дедалі більше іммігрантів, які рідко мали роботу. Приблизно 2008 року напруженість сягнула сумної кульмінації. Гасан розповідає про побиті вітрини й підлітків, які нападали на поліцейські машини. Поліція навіть каже про «сцени, схожі на громадянську війну». Певний час службовці ледве зважувалися виходити з відділка.
Відтоді ситуація в Геллеруппаркені розрядилася. Також і тому, що місцева поліція спирається на нову концепцію: «Діалог із наслідками» — така її офіційна назва. Підрозділ було збільшено з шести до 14 службовців. Окрім того, спершу поліцію підтримував психолог.
Проте самої жорсткості недостатньо, пояснює Єнс Еспенсен, начальник поліції Орхус-Захід. «Важливо знати місцевих людей і їхні стосунки». Необхідна їхня довіра. Начальник поліції не терпить жодних правопорушень, але він палко підтримує сомалійську футбольну команду. Результат підтверджує його правоту: хоча рівень злочинності у кварталі досі високий, але він таки значно зменшився.
Футбольний клуб заснував Гасан, так він хотів забрати молодь із вулиць. «Вони досі називають мене тренером», — гордо каже чоловік. Вони тренувалися на футбольному полі, яке з’явилося тоді. Це частина майстер-плану, схваленого містом Орхус у 2008-му, який передбачає інвестиції в кілька сотень мільйонів євро, щоб перетворити гетто на привабливий житловий і робочий район.
Вулиця від хостелу до Базар-Весту, серця району, уже наново заасфальтована. У павільйоні пропонують горами викладені апельсини, арабські спеції та хустки всіх кольорів. М’ясо в м’ясника, звичайно, халяльне. Рекламний банер на паркані якоїсь будови показує, кого місто хоче привабити: на ньому зображені світлошкірі чоловіки та жінки, жодної голови, покритої хусткою.
Читайте також: Як із цим жити?
Проте новий гетто-план уряду виходить далеко за межі стимулів, які визначило місто Орхус. Для уникнення паралельних суспільств надалі Данія хоче працювати й із санкціями. Тому отримувачі соціальної допомоги, які переїжджають до одного з 22 гетто, згідно з цим планом отримуватимуть менше підтримки від держави. У школах, де більш ніж 30% учнів із гетто, заплановано мовні тести.
Особливі суперечки точаться довкола питання про те, чи може поліція в проблемних районах накладати жорсткіші штрафи, ніж деінде. Хто відмовляється відправляти свою дитину до садка, отримує меншу соціальну допомогу.
Імовірність того, що всі заходи будуть прийняті парламентом, висока. Адже тепер більшість партій виступає за безкомпромісніший підхід до іммігрантів. Правопопулістська Данська народна партія, друга за потужністю сила, навіть закликала запровадити в гетто комендантську годину й заборонити біженцям працювати. Гетто-план прем’єр-міністра Расмуссена все ж заходить не так далеко, але він, як шеф уряду меншості, часто потребує голосів правих популістів.
Гасан стурбований зростанням популістської риторики в його новій батьківщині. Мусульмани вважаються підозрілими, а він же гордий данець. Утім, чоловік повністю підтримує рішучі плани уряду. Гасан вказує на розбиту шибу в кафе. «Якби покарання були суворішими, вандалізм більше не був би ознакою крутості». Доброю ідеєю він також вважає й обов’язковість дитячих садків. У нього вже є донька та син. І він хоче, щоби вони чогось досягли. У Данії.
«Для того щоб щось змінилося, тут мають бути чіткі очікування від іммігрантів», — каже Гасан. Терміни для пошуку роботи або місця фахового навчання. Водночас керівництво держави мало б визнати й те, чого люди тут, на місці, уже досягли з власної ініціативи. Він сам довгий час був членом молодіжної групи, яка підтримувала поліцію.
Не всі в Геллеруппаркені поділяють ентузіазм Гасана щодо планів уряду. «Якщо ви гість в іншій країні, то повинні вивчити її правила й мову», — каже Мар’ям Гаїр. 36-річна жінка народилася в Сомалі та є однією зі спільноти матерів району Геллеруп. Група організовує для жінок мовні курси, а також із виховання дітей і запобігання злочинності.
Читайте також: Між страхом і байдужістю
Гаїр розуміє, що паралельне суспільство, яке уряд хоче побороти, справді є. Деякі з жінок, яких вона запрошує на зустріч, не говорять данською мовою або навіть не намагаються знайти роботу.
Попри це, Гаїр, мати трьох дітей, критично дивиться на заплановані примусові заходи уряду. «Батьки самі повинні вирішувати, коли виряджати своїх дітей до дитячого садка», — каже вона. Жорсткіші покарання також вважає небезпечними: невеликим проступком молода людина може зруйнувати собі все майбутнє. Крім того, це порушувало б принцип рівності всіх перед законом.
Але найгіршою Гаїр та інші жінки вважають назву, яку уряд дав їхньому дому, — гетто. «Ми почуваємося відмежованими», — зізнаються вони. Тоді як Гасан називає суворі правила виявом турботи, матері району переконані, що ця суворість не може привести до чогось доброго.
Але самі лише скарги нічого не дадуть, зауважує Гаїр. Тому разом з іншими жінками вона почала кампанію. Вони ходять від дверей до дверей і кажуть мешканцям Геллеруппаркена те, що більшість дуже дивує: голосуючи, вони можуть впливати на ухвалення рішень.