Коли, як і щоранку, я сів із чашкою улюбленої кави «Illy» перед телевізором і, як і щоранку, ввімкнув новини BBC, це була перша і єдина інформація, поширена того дня: «Його королівська Величність принц Філіп, герцог Единбурзький, чоловік королеви Єлизавети II, тихо відійшов сьогодні вранці у Віндзорському замку».
Принц Філіп, нащадок королівських родин Данії і Греції, народився в Греції як п’ята дитина та єдиний син грецького і данського принца Андрія й принцеси Аліси фон Баттенберґ. Коли він мав заледве 18 місяців, його з усією родиною вигнали з батьківщини. Але до цього встигли охрестити в православній церкві Святого Георгія в Старій фортеці острова Корфу. Спершу родина оселилася в Парижі, а 1928 року Філіпа відправили до Англії під опіку Вікторії Маунтбаттен, бабусі по материнській лінії, і дядька Джорджа Маунтбаттена, 2-го маркіза Мілфорд-Гейвенського. Так почався новий, британський і найдовший, розділ його життя.
Завдяки родинним зв’язкам Філіп познайомився з молоденькою принцесою Єлизаветою (були чотириюрідними братом і сестрою) і незабаром дуже припав їй до серця. Влітку 1946 року він попросив у короля Георга VI руки його старшої доньки. Згідно з вимогами британського двору, Філіп зрікся своїх титулів грецького і данського принца, узяв собі прізвище Маунтбаттен (англізоване родове прізвище матері Баттенберґ), став британським підданим і чоловіком майбутньої наступниці трону. Так почався 73-річний, найдовший в історії період шлюбу британської монаршої пари. Якби не шлюб із наступницею британського трону Єлизаветою, ми, мабуть, небагато знали б про одного з численних периферійних європейських монархів без королівства.
Читайте також: Сміття з хати
Ми всі пам’ятаємо Філіпа як порядного, елегантного чоловіка, який ходив за «три кроки» позаду своєї дружини королеви, бо цього вимагає етикет британської корони. Він, безперечно, був головою родини і щиро переживав її злети і падіння, кризи стосунків, а зрештою й розпад шлюбів трьох своїх дітей, але й тішився внуками і правнуками. Був людиною з різноманітними талантами, але надто цінував своє покликання як покровителя Премії герцога Единбурзького, програми, що сприяє розвитку молоді у віці від 14 до 24 років. Її започатковано 1956 року, і нині програма діє в 111 країнах. Можливо, це найважливіша спадщина принца Філіпа як покровителя таких неминущих цінностей, як ретельна праця, солідарність і волонтерство. Для нього завжди був важливим духовний вимір людського існування. Можливо, на це вплинула його культурна й релігійна спадщина. 2011 року, під час візиту митрополита Іларіона до Букінгемського палацу, принц Філіп признався: «Я став англіканцем, але лишився православним».
Мати Філіпа принцеса Аліса провела останні роки свого життя в гостях у сина та невістки, але раніше заснувала в Греції православний опікунський орден (і багато років керувала ним), відомий як Орден сестер Марти і Марії. Після смерті її поховали згідно із заповітом у церкві Магдалини на горі Оливній у Єрусалимі. Принца Філіпа, охрещеного в православній церкві Святого Георгія у Старій фортеці на острові Корфу, відспівають у каплиці Святого Георгія у Віндзорському замку.
Читайте також: Дідусь Славко
Тиждень тому опубліковано мою статтю під назвою «Дідусь Славко» (див. Тиждень 14/2021), присвячену батькові моєї дружини Ярославу, який, доживши до 90 років, відійшов нещодавно у вічність. Я написав її, щоб підкреслити, яким цікавим і наповненим може бути життя звичайного «їдця хліба щоденного». Не тільки в особистому, родинному вимірі, а і як притча про долю цілого покоління, що, крім дослівного, має ще й символічне, алегоричне значення. На перший погляд, немає більшої різниці, ніж між Ярославом Вербовим родом із галицького села Корні й принцом Філіпом, герцогом Единбурзьким, із Греції. Проте вони мають одну спільну рису: обох вигнали в дитинстві з їхніх батьківщин, і усвідомлення цього факту зберігалося в них довгі роки. Це двоє дуже різних людей, але все-таки можна знайти певні паралелі, бо обидва ― віддані шлюбні чоловіки та батьки чотирьох дітей. Зрештою, дідусі і прадіди. Погляньмо на хвилину на них з іншої позиції, як на дідуся Славка й дідуся Філіпа ― одного, що відійшов у віці 90 років, і другого, що відійшов на два тижні пізніше у віці 99 років. Обидва були передусім шанованими патріархами своїх родин, і цей звичайний людський вимір, позбавлений усіляких прикрас і ритуалів, несе глибоку правду про невдавані ієрархії в нашому житті. Правду, якої ми не помічаємо в повсякденному житті, але яка зрештою цілком очевидна.
Стежачи сьогодні за програмою BBC, сповненою повідомлень про насичене життя дідуся Філіпа, ― ох, перепрошую, принца Філіпа, герцога Единбурзького, ― я бачу в ньому передусім чоловіка, який, 73 роки ступаючи на «три кроки» позаду своєї дружини, британської королеви, зміг надати глибокого сенсу їхньому спільному життю — як королівської пари і як пари звичайних людей, пов’язаних тривалим подружнім зв’язком. Філіп досконало виконав свою роль другого плану і, якби це був тільки фільм, — напевне, отримав би за нього «Оскара».