На останній прес-конференції президент намагався справити враження менеджера, у якого все під контролем і який має чіткий план, виконання котрого не підлягає сумніву. Створення глибокоешелонованої, добре злагодженої оборони, безперебійне державне (!) забезпечення військ усім необхідним, переозброєння в найкоротші терміни – годі сумніватися, що всі ці ініціативи потрібні і з їх виконанням неможливо зволікати. Але чим відрізняється кухонна балаканина чолов’яги напідпитку, який мислить себе полководцем, креслить майонезом лінію фронту, а кетчупом позначає напрямки головного удару, від заяви верховного головнокомандувача? Тим, що слова останнього звучать як наказ і мають виконуватися.
Невдовзі після тривалої прес-конференції Петра Порошенка мені випала нагода поїхати на фронт разом із волонтерами невеличкого фонду «Мир і Ко», заснованого колишніми учасниками АТО, і перевірити особисто, якою мірою виконується президентська воля там, на Донбасі.
«Питання теплого одягу, бушлатів, гумових чобіт, пічок, дров, вугілля вирішене, графік постачання погоджено, і в найкоротший термін, який вимірюється годинами або днями»
Від прес-конференції минув фактично тиждень. Мені довелося побувати і в елітних десантних частинах, і в батальйонах тероборони, і в підрозділах Нацгвардії. Придбані нами в секонді флісові брюки і куртки хлопці брали, точніше сказати, відривали з руками – ніякої білизни вони не отримали. Термобілизна – взагалі солдатська мрія, про яку вони тільки говорять. Те саме з дощовиками, гумовими чоботами. У деяких частинах вже одержали нову казенну форму – естетично бійці вдоволені більш модерним виглядом камуфляжу, про практичний бік казати зарано, але «тішить» інше: до комплектів так і не потрапили бушлати. Тож вночі на блокпостах стоять вартові то в радянських бушлатах, то в цивільних кофтинах, вдягнених під камуфляж, гріються хто як може, майструючи з підручних засобів собі буржуйки. Не трапилося жодної частини, де не була б потрібна волонтерська допомога. Подекуди хлопці не хотіли брати харчі, мовляв, роздайте ближче до передової, там більше потрібно. Проїхавши маршрутом від Слов’янська до Щастя і від Дебальцевого до Маріуполя, ми ніде не зустріли військових інтендантів, які привозили б обіцяні президентом речі першої необхідності – ні за графіком, ні поза ним.
«Від тактики ведення війни блокпостами потрібно відмовлятися, бо вона не дуже ефективна. Мені як верховному головнокомандувачеві потрібно, щоби була можливість облаштувати ешелоновану оборону, розмістити декілька бригад».
Кількість блокпостів у зоні АТО не зменшилася, швидше навіть навпаки, але є один плюс: рідше стали облаштовувати довготривалі споруди зі значною концентрацією техніки – вони свого часу були зручною мішенню для ворожої артилерії і їх часто обстрілювали «Градами». Теперішні блокпости мобільніші, й перекидати бійців з однієї позиції на іншу дещо легше. Не таким високим є ризик точкових ударів ворогів по них. Техніка у прифронтовій зоні стає менш помітною для неозброєного ока, тож можна розраховувати на ефект раптовості у випадку нападу супротивника. Споруджуються й укріплені райони, розташування яких розголошувати не варто. Втім, нова система оборони, яку президент уже встиг охрестити добре злагодженою і глибокоешелонованою, може, й не знадобиться. Так, вона потенційно здатна зупинити просування ворожої бронетехніки, але не убезпечує від головної загрози – вогню реактивної артилерії. Надійні бліндажі дадуть змогу уникнути великих втрат, але жодним чином не вплинуть на інтенсивність вогню по наших позиціях.
Читайте також: «Укропи» та «правосеки» проти «ватніків» і «сепарів»
Українська військово-бюрократична машина і далі працює за шаблоном: якщо досі ворог віддавав перевагу танковим маршам і атакам, то й надалі дотримуватиметься такої тактики. А насправді він тактику змінює. Старобільськ зараз на 70-кілометровій відстані від лінії фронту. Якби ми мали на Донбасі, як стверджує президент, міцну лінію оборони, цьому місту загрожували б хіба що ракетні удари. Однак мінометний вогонь на околицях Старобільська став уже звичною справою. Якщо бойовики здатні заходити на таку небезпечну відстань до міста, яке ніколи не було під контролем сепаратистів, це свідчить про те, що через нашу лінію оборони можуть прориватися групи терористів, озброєні щонайменше мінометами.
«Найбільш спірний пункт (реалізації особливого статусу Донбасу) − народна міліція. Саме слово «міліція» означає, що дії цих формувань потрапляють під Закон «Про міліцію». Тому ключове слово – «міліція», а не «дружина» чи «самооборона», як нам пропонували. Адже хто зараз обстрілює позиції українських військових? Непідконтрольні бандформування, які не підкоряються ні Росії, ні керівництву цих утворень («ЛНР» і «ДНР»), нікому. То як їх позбутися? Так от, якщо ви хочете мати статус місцевого самоврядування, то у вас повинен бути орган для боротьби з цими незаконними формуваннями. А якщо ви з ними не боретеся, то, значить, не можете здійснювати відповідні функції».
Навіть на звільнених територіях місцевій міліції не надто довіряють і не доручають серйозних операцій зі знешкодження сепаратистів. Безпекою руху в зоні АТО опікуються або підрозділи військової автоінспекції, або підрозділи МВС з інших регіонів. Яким чином «законна міліція» на території, котру нині контролюють так звані ЛНР і ДНР, буде в змозі роззброїти загони терористів, що мають артилерійські системи залпового вогню, важко уявити навіть як сценарій фантастичного фільму.
Читайте також: «Не загинути за Україну». На війну вирушила друга група бійців «Січі»
«Україна володіє і кулеметами, і танками, і ракетами, і всім необхідним, щоб захистити свою державу. Ми не тільки це маємо, а й уміємо виробляти. А от що нам треба, то це сучасне обладнання зв’язку, яке буде захищене від перехоплень, захисні механізми радарів».
Мені не випадало чути нарікань на кількість техніки у військах, а от про її якість і дефіцит запчастин на фронті згадують постійно. «Я в бій під Тельмановим (кінець серпня. – Ред.) ішов, у мене редуктор на одному з мостів заклинило, нічого – доїхав. А вже в бою ще одне колесо підбили – згоріло повністю. От тепер сиджу, чекаю, ніби на ремонті, а колеса на заміну так ніхто й не дає. Може, ти якось через волонтерів допоможеш його знайти?» – питає в мене знайомий десантник. «Зв’язок увесь на мобілках, іншого нічого немає, навіть і не обіцяють», – каже офіцер, який щодня водить колони в зону АТО.
Чи не єдине, в чому збігаються оцінки військових на місцях і президента, – це зменшення кількості втрат за час так званого перемир’я. Хоча саме слово «перемир’я» під канонаду звучить украй непереконливо, зменшення інтенсивності бойових дій, які Петро Порошенко вже назвав деескалацією, йде на користь військовим, що перегруповуються і, не покладаючи надії ані на мирний план президента, ані на офіційних постачальників тилових служб, ані на світову спільноту, поступово готуються до зими, розраховуючи на волонтерів і рідних, які забезпечать якщо не всім, то бодай украй необхідним.
Читайте також: Як шукати зниклих безвісти