Президент Еманюель Макрон заявив про визнання держави Палестина. Офіційно це станеться на черговій сесії Генасамблеї ООН у вересні. І хоча Франція всього лише приєднується до 143 країн з-поміж 193 членів організації (серед них, до слова, Україна), в Євросоюзі такі країни становлять меншість, тож сюрприз удався. Тепер аналітики чухають потилицю, навіщо це Макрону: утерти носа Трампу; догодити дедалі більш впливовій мусульманській спільноті всередині Франції; підтвердити свою незалежність у зовнішній політиці; відгукнутися на світовий рух засудження Ізраїлю за придушення терору в секторі Ґаза?
Ґаза — наріжний камінь сучасної міжнародної політики. У ставленні до крихітного утворення з населенням заледве 2 мільйона й площею завбільшки з Харків пролягає межа між глобальним Півднем і глобальною Північчю, але також між дуже лівими й відносно правими в кожній розвиненій країні. Одні не бажають миритися з надмірною жорстокістю в процесі нейтралізації терористів і визволення заручників, інші пам’ятають нелюдську жорстокість нападників на музичний фестиваль в Ізраїлі 7 жовтня 2023 року і вважають за необхідне унеможливити подальші такі прояви. Тут пастка: в нападі брали участь заледве 2500 бойовиків, саме угруповання нараховує заледве 20 тисяч, а страждають два мільйона. За що?
У конфлікті в Ґазі і навколо Ґази центральним є пункт: чи несе відповідальність народ за злочини своєї влади? Весь народ, включно з жінками, дітьми, старими, інвалідами, хронічно хворими тощо? Від часів Другої світової домовилися, що ніби несе, принаймні німці сповна розплатилися за злочини свого режиму як до поразки (бомбардування, руйнування міст під час бойових дій уже на території країні, голод і злидні), так і після неї (окупація, денацифікація, знову голод, репарації й тавро нацистів для решти світу).
Далі можна ставити питання, чи реальна в цьому контексті сама категорія «народ», великий чи маленький, адже суб’єктність спільноти значною мірою заперечує суб’єктність кожної окремої людини. Ну що ж, коли йдеться про юридичну мову, народ цілком собі суб’єктний, у конституціях багатьох країн за модою ХІХ століття прописано, що народ є джерелом влади. Потім з’ясовується, що декларація декларацією, але не завжди й не скрізь і не весь, коли нам вигідно, ми оперуємо цим поняттям, коли ні — згадуємо про невинних.
До слова, в ту ж таки Другу світову постраждав ще один народ: японський. Європоцентрична свідомість, яка є в цьому випадку різновидом американоцентричної, тримає в пам’яті головним чином напад на Перл-Гарбор і якісь там морські баталії, між тим Японія захопила гігантські території в Азії, а збиралася ще більше: до Ірану на заході, до Омська в Сибіру на півночі, до Австралії з Новою Зеландією на півдні — всього разом третину земної поверхні. На всіх тимчасово окупованих територіях японці чинили терор, масштаби якого поза межами регіону досі не усвідомлені (кількість жертв рахується на мільйони). У відповідь за чотири місяці до Хіросіми американські бомбардувальники спалили половину Токіо, загинуло 100 тисяч містян, цю подію невдовзі затулили дві атомні бомби, схоже, лише тому, що вони атомні. Після чого всі почали їх жаліти, а їх, звісно, можна жаліти — кожного окремо, — але як спільнота заслужили, що вже казати.
Про росіян вже домовилися ніби, що колективної провини не буває, а колективна відповідальність ще й як. Тому всі їхні супутні втрати серед мирного населення, а вони є, мають залишати нас до часу байдужими. Тим більше, що рівень агресивної підтримки війни й фюрера в РФ досі захмарний. Свіжіших даних немає, але рік тому більшість росіян були за укладення мирної угоди — увага! — «за умови, що захоплені території не будуть повернуті». А якщо доведеться повертати, то тоді за мир заледве 30%. І не треба про нерелевантність соціологічних опитувань у тоталітарній державі, є достатньо методик ввести поправки на конформізм і страх покарання. Ще раз: усі росіяни винні, доки не доведено протилежне.
Тепер стосовно Ґази. Страждання мирного населення справді жахають. Від початку операції восени 2023 року й до минулої суботи в Ґазі загинуло 59 676 палестинців і 144 тисячі поранено (мирні мешканці разом із комбатантами). Щоправда, це дані місцевого міністерства охорони здоров’я, по суті філії ХАМАС, але все одно до біса багато. ООН повідомляє, що 90 відсотків будинків у секторі або зруйновано, або пошкоджено, теж сумнівна цифра, але теж вражає. Населення потерпає від голоду й відсутності медичної допомоги. Гуманітарна катастрофа. Їм дають зрозуміти: просто віддайте заручників, і все скінчиться. Дзуськи. Тим не менше Ізраїль офіційно звинувачують у геноциді, в світі не припиняються демонстрації підтримки «мирних» палестинців. Гасло «Палестина від ріки до моря» стало не просто модним мемом, а політичною доктриною частини західних суспільств, дякувати Богу, що не держав.
Є з чим порівнювати: під час зовсім недавньої умовно «громадянської» війни в Сирії загинуло близько 650 тисяч людей. Я пишу «громадянської» в лапках, бо, як відомо, повалений врешті-решт уряд Асада цілком відкрито підтримували Іран і РФ. У свою чергу повстанці отримували допомогу від США, Саудівської Аравії, Туреччини, але ця допомога обмежувалася постачанням зброї та спорядження (зокрема, від Америки аж на 385 млн. доларів), а от Росія безпосередньо брала участь у бойових діях: 34 тисячі (!) бойових вильотів тільки за два роки, добре відомі нам «Калібри», наземні операції славнозвісного «Вагнера». Сотні міст і сіл зруйновано під фундамент, серед них пам’ятки всесвітнього значення Алеппо і Пальміра. Було засудження, були санкції, але такого всезагального обурення щось не згадаю.
Про Україну не казатиму, бо все-таки на нашому боці більшість цивілізованого світу, поки що. А от у тому, що Ізраїль програв інформаційну війну всуху, сумнівів немає. Але я зараз не про пропаганду, а про засадничі категорії. Палестинська проблема надто складна, щоби до неї підходити без знання безлічі обставин як історичних, так і сучасних політичних, географічних, економічних тощо, однак базові принципові речі виокремити можливо.
Між Ґазою та Ізраїлем війна? Війна. Напад 7 жовтня став дуже яскравим і наочним її проявом, однак ця конкретна війна триває, відколи 2007 року ХАМАС в результаті збройного конфлікту з більш-менш виваженим (?) ФАТХ захопив тут владу. Щоденні обстріли Ізраїлю некерованими ракетами, одиничні напади, терористи-смертники й тому подібна проза життя. Про практики бойовиків немає сенсу зайвий раз нагадувати, важливо інше: це війна лише радикальної ісламістської організації, яка встановила взірцеву мафіозну диктатуру, чи всього населення анклаву? Відповідь: усього населення. Цього разу ні про яку соціологію не йдеться, але непоодинокі свідчення закордонних журналістів і волонтерів переконують, що тут усі до ноги щиро й послідовно мріють євреїв перерізати за прикладом 7 жовтня. Вірю.
Чи може палестинська держава відбутися конкретно в цьому географічному кутку (про Західний берег не знаю, там усе трохи інакше)? Залежить від бажання передусім самих палестинців. Не є таємницею, що донедавна Ізраїль постачав до Ґази питну воду, електрику й паливо. Безкоштовно, з гуманітарних міркувань. Харчі сюди доставлялися й доставляються через гуманітарні коридори (наскільки ефективно — окрема розмова). Сама Ґаза не виробляє нічого. До Другої інтифади (повстання) 2000 року тут вирощували трохи цитрусових і ловили трохи риби, крім того якась кількість палестинців працювала в Ізраїлі. Зараз утворення перебуває повністю на зовнішньому забезпеченні. Після того, як Ізраїль відвоював цю землю в Єгипту під час Шестиденної війни 1967 року, були спроби налагодити тут якесь виробництво, зокрема, побудували теплиці за новітніми на той час технологіями. Щойно після Кемп-Девідських угод євреї звідси забралися, місцеве населення теплиці потрощило й залишилося при своїх. Нині Ґаза живе за рахунок щедрих донатів Саудівської Аравії та Катару, які здебільшого розкрадаються верхівкою ХАМАС. Що надуспішно роблять мешканці Ґази, то це риють тунелі («палестинське метро») й готують бойовиків. Що би робили місцеві палестинці, якби єврейська держава одного дня дивовижним чином зникла? Схоже, що так само нічого, адже народжуваність тут одна з найбільших у світі, але єдине, чого навчають дітей, — це ненавидіти сіоністів.
Це тупик. По-перше тому, що євреї нікуди не зникнуть, годі мріяти. По-друге, сусідні арабські країни ніяк своїм братам по вірі не схильні допомагати, кордон із Єгиптом на замку (не рахуючи тунелів), у Сирії свої проблеми, в Йорданії свої, в Лівану свої. По-третє, ідея Трампа переселити населення Ґази кудись в іншу країну й влаштувати тут квітучий міжнародний курорт — нереальна й небезпечна маячня. По-четверте, Ізраїль не в змозі намацати якусь чарівну мотузку, потягнувши за яку можна було би розв’язати цілий клубок проблем, протиріч і застарілих рахунків. Щоправда, нещодавно з’явилася ідея спробувати комунікувати через голову ХАМАС і ФАТХ із головами місцевих кланів. У палестинців, як і в арабів у цілому, дуже потужна родо-племінна організація, голова «хамули» або, щаблем вище, «кабілі» користується незаперечним авторитетом, але цей механізм працює краще серед осілого населення або кочовиків, а в Ґазі популяція в якомусь сенсі збірна, вона складається з нащадків людей, які відносно недавно «понаїхали» сюди як із сусідніх арабських країн, так і з різних провінцій Османської імперії в добу її розпаду, включно з адигами (черкесами) й боснійськими мусульманами («муджагірами»). Ще один напрямок — спокусити сунітські держави Затоки, щоби вони припинили накачувати грошима палестинських інсурґентів, реанімувавши проєкт Північного транспортного коридору в рамках IMEC, а також дотиснути Іран.
У кожному разі підтримка гіпотетичної палестинської держави «Першим світом», хоч би якою справедливою й гуманною вона виглядала у відриві від реальної ситуації «на землі», ніяк не сприяє вирішенню проблеми простих палестинців. Усі разом вони відповідальні, а кожного окремого шкода. Майже кожного.