Репортери, які не мають свіжої інформації, але змушені щодня щось писати про події в новообраному Парламенті, вже вдаються до найостаннішого, забороненого засобу: телефонного опитування колег. Політики, політологи, аналітики, журналісти вже висловили будь-які можливі версії гальмування коаліціади й навіть підкріпили їх інформаційними приводами.
Версія перша, найвірогідніша: кілька помаранчевих нардепів, голосів яких не вистачає до більшості, набивають ціну, бо вважають себе обійденими при розподілі ласих шматочків влади. Версія друга, банальна: підкуп (ким – зрозуміло без коментарів). Версія третя, екстравагантна: угода блокується тими силами у президентському оточенні, які досі залишаються прибічниками «широкої коаліції». Версія четверта, аналітична: помаранчевий табір об’єднав носіїв таких різних переконань, що вони за визначенням не здатні працювати в межах однієї політичної сили. Є ще версії п’ята, шоста й сьома… І жодної переконливої. Версії є. Парламенту нема.
Водночас свіжі соціологічні бліц-опитування свідчать: серед населення зростає частка тих, хто негативно оцінює роботу демократичних інститутів як таких. Ступінь недовіри до всіх гілок влади, і передусім законодавчої, найнижчий за останні три роки. Інакше кажучи, це той стан суспільства, коли втомлені громадяни – вже навіть не громадяни, а потенційні піддані – махнули рукою на демократію. Вони з полегшенням і навіть захватом сприймуть якогось матроса Железняка, який скаже: «Караул устал». Є прецеденти. Роль вакантна.
І тоді люди, які сьогодні сваряться за посади, ділянки влади і впливу, можуть легко втратити і посади, і владу, і вплив, і гроші, і свободу – хай подивляться, як це відбувається в Росії чи Білорусі. Якщо завтра нинішня «політична еліта» раптом опиниться без роботи, у кращому разі, їй нікому буде дорікати, окрім як самій собі. Діагноз їй поставив Карл Густав Юнг півстоліття тому: «Систематична сліпота». Людина не бачить небажаних симптомів катастрофи, бо надто комфортно почувається в світі штучних реалій і стосунків. Вона втрачає почуття самозбереження. 14 липня 1789 року Людовик XVI написав у щоденнику: «Нічого». У цей день було взято Бастилію.