«Україна перебуває в орбіті природних геополітичних інтересів Росії. Заходу не слід на них посягати»
Читаючи колонки деяких британських авторів, складається враження, що Україна – це територія, а аж ніяк не суверенна країна, що має свої національні інтереси і здатність – чи необхідність – відстоювати їх. «Ті, хто думає, що йдеться про неоімперіалістичні захоплення земель, помиляється. Але РФ таки хоче зберегти свій статус великої держави», – стверджує у своїй колонці для The Guardian Рут Деєрмонд, співголова дослідницької групи з російської та євразійської безпеки у Департаменті військових досліджень King’s College (Лондон). На думку авторки, «Дії Росії в Україні були і є спробою врятувати її становище. Нагнітання кризи – це те, чого варто уникнути для успіху, і тому РФ лишається відкритою для переговорів». Рефреном звучить повтор: українська криза передусім має внутрішній характер, і його вирішення залежатиме від українців. Але роль Росії також є ключем до врегулювання кризи. На думку німецького видання Spiegel Online, «шлях до (миру в Україні. – Ред.) починається з довіри. Захід нічого не втрачає, якщо чітко дасть зрозуміти, що Україна не стане членом НАТО чи ЄС у найближчому майбутньому. Така обіцянка могла би заспокоїти страхи РФ із приводу того, що два [західних] союзи ще більше наблизяться до російської території, і стабілізувати відчуття безпеки [у Росії]».
«Україна на порозі громадянської війни»
Етнічні зіткнення і боротьба за незалежність – це нормально, не варто перейматися, і Британії та Європі ніщо не загрожує, стверджує автор однієї з топових британських газет The Finanсial Times Тоні Барбер. «Вчорашня Республіка Сербська нині може статися і в ДНР. Самопроголошену державу боснійських сербів очолював Радован Караджич, психіатр і поет, який постав перед Гаазьким трибуналом разом із паном Младичем. Донецьку самопроголошену «Республіку» очолює Денис Пушилін, колишній круп’є казино, який був пов’язаний у 1990-х із російською фінансовою пірамідою «МММ». Автор активно використовує терміни міжетнічних конфліктів у балканському стилі та бажання російських діаспор об’єднатися зі своєю метрополією як дієвий чинник конфліктів на Сході та Півдні України. Мовляв, етнічні групи знову ділять території.
«Неонацисти на Майдані та в новій владі»
«Від дня трагічних убивств у Одесі більше не можна заперечувати, що в українській кризі існує серйозна загроза від крайніх націоналістичних груп, як і проросійських, а деякі крайні націоналісти присутні в діючому тимчасовому уряді в Києві», – пише у своєму блозі для американського видання The New York Review of Books британський політолог, журналіст і професор Кембриджського університету Анатоль Лівен. Він закликає «необраний тимчасовий» уряд у Києві прийняти ідею федералізації, припинити АТО проти сепаратистських центрів на Сході й провести національні та регіональні вибори відповідно до нової Конституції, з якою погоджуються всі сторони (зокрема, Росія, США й Україна). «Надзвичайно важливо зазначити, що регіональна автономія – яка передбачає загрозу відокремлення – це те, що проголосила для себе влада Львова, західного регіону, контрольованого українськими націоналістами, в лютому». Якщо цього міг вимагати Львів, чому не може Донецьк, цікавить автора. «Багато мешканців Донбасу бояться, що київський уряд – необраний чи обраний невеличкою більшістю, яка перебуває під фактичною владою націоналістичних протестувальників, – зможе в односторонньому порядку вирішувати їхню долю», – продовжує він. Той факт, що згадані заяви західних регіонів не супроводжувалися закликами від’єднатися від України і приєднатися до Польщі чи ЄС, агресією озброєних сусідніми державами осіб, самопроголошеними «референдумами» чи вбивствами, викраденнями й тортурами інакодумців, автор не згадує.
В одному з останніх чисел німецької лівої газети Der Freitag вийшла стаття, присвячена проукраїнському мітингові на Потcдамер-плац у столиці ФРН 10 травня. У матеріалі під заголовком «Демонстрація українських неонацистів у Берліні» автор Клаус Ерліх пише, що «в країні (Німеччині. – Ред.) активізувалися українські крайні праві» і описує мирну акцію, де не було жодного націоналістичного чи фашистського гасла, як «неонацистську демонстрацію». Ідею про дуже серйозну присутність на Євромайдані крайніх радикалів чи націоналістичних груп російські державні ЗМІ розвивали майже від самого початку протестів. Цю риторику й надалі транслюють деякі прокремлівські автори, хоча довіра до неї і взагалі до явної російської пропаганди у стилі Russia Today значно впала після того, як за час Майдану в Україні особисто побували кореспонденти чи не всіх провідних видань і телеканалів Заходу, які побачили все на власні очі.