Уведення додаткових санкцій — це єдиний шлях вирішення російсько-українського конфлікту, адже зараз росіяни не відчувають достатньо тиску для зміни своєї поведінки. Поки не буде більше санкцій, поки вони не стануть більш жорсткими та всеосяжними, Москва не матиме достатньо причин забратися з України. Таку думку в інтерв’ю Тижню висловив Девід Кремер, колишній старший директор із прав людини й демократії Інституту Маккейна.
«Розширення санкцій дуже важливе. Кожні кілька місяців, якщо Росія відмовляється виконувати мінські домовленості (які, я вважаю, мають бути скасовані, адже вони не працюють), ми маємо збільшувати санкції. У серпні 2014-го Мінськ-1 підписали, і він не працює. Мінськ-2 був ухвалений у лютому 2015-го й також не працює. У якийсь момент ми маємо зрозуміти, що потрібно бути креативнішими, щоб створити Мінськ-3 чи щось інше. Або тиснути більше на Кремль. І, як на мене, введення додаткових санкцій — це єдиний шлях вирішення проблеми, адже зараз росіяни не відчувають достатньо тиску для зміни своєї поведінки. Поки не буде більше санкцій, поки вони не стануть більш жорсткими та всеосяжними, Москва не матиме достатньо причин забратися з України», – сказав він.
За словами Кремера, він враховує в цьому процесі й Крим, хоча він не згадується в мінських домовленостях. Однак ні США, ні інші країни не мають визнавати російську анексію. Це незаконно, це перемальовує карту Європи та порушує принципи суверенності й територіальної цілісності.
Він також зауважив, що Україну потрібно надалі підтримувати і в дипломатичному сенсі.
«У дипломатичному сенсі ми маємо й далі підтримувати Україну. Треба зробити все, щоб було зрозуміло: ми на боці України в цій кризі. І що це Росія напала на Україну, а не навпаки. Потрібно зупинити реалізацію проектів на кшталт «Північний потік-2». Це жахлива ідея, непотрібна навіть з економічного погляду. І вона шкодить Україні. Та не лише їй, а ще й Польщі, країнам Балтики та навіть Німеччині, бо робить ФРН більш залежною безпосередньо від РФ», – сказав Кремер.
Детальніше читайте в черговому номері журналу «Український тиждень»